Михайло Папіш
Слово з приводу виходу на пенсію.
Мені ці люди з мого рідного міста дуже приємні, я завжди радий, коли стрічаємося - на вулиці, у крамниці, в якійсь установі або у іншому громадському місці.
Майже одночасно цю землю покинули найрідніші для мене та всієї сім‘ї дві жінки – ровесниці мати в Ужгороді й теща у Квасові на Берегівщині: хоча за роки журналістської роботи звик писати некрологи та співчуття, але дуже боявся оцих тривожних і гірких миттєвостей, коли доведеться викладати прощальні слова з приводу смерті наймиліших, найдорожчих і найближчих серцю осіб.
Вона – немаленька, аж сім душ, а якщо додати й бабусю, то всіх набереться аж вісім. Із них на сьогодні живуть тітка Софія Таркович і мати автора цих рядків Єлизавета Папіш. Решта, як не прикро про це писати, уже у потойбіччі…
1.
На Закарпатті визначили лауреатів журналістських премій імені Михайла Бабидорича та Василя Ґренджі-Донського.
Міському двомовному часопису, перше число якого побачило світ 20 травня 2000 року, виповнилося 15 років.
Аж не віриться, що Людвігу (Лойчію) й Олександру (Шонію) Логойдам – по шістдесят! Але таємниці свої пенсіонери-початківці розкривають неохоче…