Федералізація: штучна дилема чи веління часу?

Це питання тривожить багатьох, але на такі теми воліють говорити пошепки.

Така в нас «воля»! Хоча чимало федеральних держав показали свою спроможність, лідирують у світі в економічній та соціальній сфері. Наприклад, Німеччина, Швейцарія, США, Канада. Тому ми вирішили поговорити про це з доктором філософських наук, професором, дійсним членом Української академії політичних наук Іваном МИГОВИЧЕМ. Попри наукові досягнення, він ще й політик, депутат Верховної Ради України (1998-2006 рр.). Працював головою підкомітету Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Автор і співавтор законопроектів «Про громадянство України», «Про біженців», «Про спеціальну економічну зону «Закарпаття», «Про соціальну роботу в Україні», «Про захист від дискримінації за расовою, національною та етнічною залежністю» тощо. Усього народним депутатом України І.І.Миговичем внесено тридцять законопроектів, направлено понад 600 депутатських запитів і звернень.

—Чому ви схильні підтримувати федеральний устрій України? — запитуємо у політика і філософа.

— В умовах буржуазної української держави постає питання: бути їй унітарною чи федеративною? Оптимальну форму державного устрою ми, комуністи, обираємо з класових позицій. А ліпшою вважаємо ту, яка, по-перше, забезпечує максимально сприятливі, наскільки це можливо при капіталізмі, умови існування трудового народу; по-друге, дозволяє пригнобленій більшості населення найбільш ефективно відстоювати свої соціально-економічні та гуманітарні права і боротися проти експлуататорського ладу; по-третє, дає певні гарантії від установлення реакційної правої диктатури, суттєво зменшуючи ймовірність приходу неофашистів до влади в державі за ситуації, коли їм раптом удасться захопити політичний плацдарм в одному або кількох його регіонах. Якщо скористатися цими універсальними мірками, зразу стане ясно: оптимальною формою територіальної системи організації влади для нашої країни з її етнічною, мовною і ментальною багатоманітністю є не унітарна держава, якою згідно з другою статтею Конституції України є в даний момент Україна, а федерація.» Всі ми бачимо, що вже два десятки років буржуазно-націоналістична пропаганда цілеспрямовано втовкмачує в голови наших співвітчизників тезу, нібито федералізація нашої країни — прямий шлях до її розвалу. За свого президентства В.Ющенко навіть прирівняв вимогу федералізації до національної зради і всерйоз погрожував посадити до в’язниці кожного, хто насмілиться пікнути про це. Та і ті представники панівного класу, котрі висувають даний лозунг на своїх передвиборчих зібраннях, відмовляються від нього відразу після приходу до влади: мовляв, не час! Але світовий досвід заперечує немічні потуги критиканства щодо федералізму. Чисельні країни довели його життєздатність. Навіть сусідня Росія не робить з цього проблеми, розвивається значно швидшими темпами, ніж ми. Тобто, при федеративному устрої лишаться певні виразки капіталізму, але в цілому він стане значним кроком України вперед.

— Більш детально, будь ласка, можна зупинитися на цьому?

— Звісно, що так. За федерації більша частина повноважень зосереджена в регіонах, рівних за своїм юридичним статусом. Вони можуть називатися по-різному: областями, землями, штатами, автономними республіками тощо. Головна суть у тому, що складові держави управляються людьми, вибраними населенням, а не можновладцями зі столиці. Обрані за умови справжнього, а не купленого за подачки народного волевиявлення, керівники самостійно розпоряджаються більшою часткою податків, що збираються на цій території, установлюють у себе бажані для більшості населення правила використання мов у органах влади, школах, судах і ЗМІ. Регіони володіють не лише широкою компетенцією у вирішенні своїх внутрішніх питань, але й користуються значними конституційними можливостями впливати на прийняття центром необхідних політичних рішень. Цим федерація принципово відрізняється від унітарної держави, в якій усі політичні рішення приймаються «вгорі» і спускаються вниз по вертикалі. Важелі управління в ній зосереджені в центрі, а на регіональному рівні громадянам залишається тільки вельми обмежене самоуправління. Обласні ради в Україні, наприклад, фактично позбавлені серйозних конституційних повноважень, не мають права навіть формувати власні виконавчі органи.

—Тоді як із обіцянками розширяти права регіонів?

— Їхня доля — задовольнятись обіцянками. Всі клятви як попередньої, так і існуючої влади розширити права регіонів у ході обіцяних адміністративної та бюджетної реформ в гіршому випадку залишаться на папері, а в ліпшому — дадуть косметичний ефект. Про те, наскільки протиприродна унітарна побудова для нашої Батьківщини, свідчить хоча б той факт, що, незважаючи на всі потуги авторів буржуазної Конституції, їм не вдалося викинути з Основного Закону таке утворення, як Автономна Республіка Крим! Об’єктивна реальність виявилася сильнішою за бажання панівного класу уніфікувати все і вся для того, щоб укріпити й увіковічнити свою монопольну владу!

—Які переваги дасть трудящим перетворення України в федерацію?

— Перехід до федеративного устрою держави дозволить залишати переважну частину податкових надходжень в тих регіонах, де вони зібрані. Система державного управління в федеративній Україні буде територіально наближена до людей, і буржуазним властям стане значно важче, ніж сьогодні, відмахуватися від вимог трудящих. Одна справа, коли незадоволені люди на короткий строк приїжджають під стіни Верховної Ради, Адміністрації Президента чи Кабміну погриміти порожніми каструлями. І зовсім інша — коли вони щодня роблять це під носом своїх очільників у Дніпропетровську чи Ужгороді. Причому це начальство втрачає козир: не може заявити на своє виправдання, що в усьому винен далекий Київ. Тому ефективність класової боротьби проти капіталістичного гніту зросте. Нарешті, перехід до федерації значно зніме загрозу неофашизму в Україні. На жаль, захоплення влади «коричневими» не є чимось неймовірним. Вони вже захопили важелі управління в західних областях і встановлюють там свої порядки. Їх погрози «перейти через Дніпро» не можна сприймати за блеф. В ситуації, коли рівень життя населення падає, крупний капітал може зробити ставку на фашизм як на останній засіб відвернути соціалістичну революцію. І реалізувати сценарій, такий трагічний для трудового народу, йому значно легше «згори», з центру, в умовах унітарної держави. Тому федералізація країни — важлива тема для кожного, хто бажає своїй країні соціалістичного майбутнього, при якому з нас не зніматиме капітал останню латану свитину.
Розмовляв Василь Зубач