Реформа медицини й профтехосвіти, будівництво міні-ГЕС та численні кадрові зміни в області, євроінтеграційні процеси України та роль Закарпаття в них – це ті питання, які нині хвилюють громадськість краю. Саме про них, а також про численні інші проблеми та шляхи їхнього вирішення говорили днями в ефірі телеканалу «Тиса» головні редактори провідних газет краю з головою Закарпатської ОДА Олександром Ледидою.

– Олександре Олександровичу, минулого тижня Ви підписали меморандум із Пряшівським та Пардубіцьким краями. Що це дасть Україні й Закарпаттю?

– Таку тристоронню угоду ми почали готувати ще в травні цього року – саме тоді відбулася неформальна зустріч, у ході якої було погоджено, що Пряшівський (Словаччина) і Пардубіцький (Чехія) краї та Закарпаття (Україна) поглиблюватимуть співпрацю. Ми всі – слов’янські народи, і прагнення підтримати один одного є логічним, тим більше, що вони підтримують наші прагнення приєднатися до євроспільноти. До речі, під час підписання угоди парламентарі з Чехії та Словаччини висловилися за ратифікацію Угоди про Асоціацію України та ЄС у своїх парламентах.

– Закарпаття має значний досвід у транскордонному співробітництві, діє відповідна програма. Скільки країн і в яких сферах співпрацюють у її рамках?

– Закарпаття має кордони з 4 країнами – членами ЄС, і сьогодні Європа, вирішуючи питання інтеграції та транскордонного співробітництва, завжди залучає нас до цих процесів. А в зв’язку з тим, що маємо найбільше кордонів, ми максимально налаштовуємо керівників районів, міст, які мають побратимів у сусідніх державах, щоб вони розвивали проекти в різних галузях. Власне підписання нинішньої угоди є поглибленням цих відносин, бо ми підписали угоду не лише з сусідами, а й із країною, з якою не межуємо. Чехи, зокрема губернатори Пардубіцького краю та краю Височіна, нині зацікавлені бути присутніми на Закарпатті, ознайомитися з нашою культурою, історією, мати тісні зв’язки. Загалом я би сказав, що наш край відіграє особливу роль у євроінтеграційних процесах України – ми показуємо європейськість і прагнемо до неї.

– Коли говоримо про євроінтеграцію, не забуваємо про іноземні інвестиції. Що приніс у цьому плані 2013 рік: прийшов новий інвестор до області?

– Цьогоріч у краї збільшується кількість інвестицій за рахунок розширення вже існуючих проектів, що працюють на теренах краю. Підприємства збільшують число робочих місць, завозять нове обладнання. Можливо, цьому й світова криза посприяла, і конфлікти на Африканському континенті, через які корпорації повертають свої виробництва в Європу.

– У краї пріоритетом є туризм і рекреація. Але, гіпотетично, якби прийшов інвестор із хімічної галузі, чи мав би тут місце?

– Я противник розвитку хімічної промисловості на Закарпатті. Пріоритет обласної влади – туризм, рекреація, шляхи, новітні технології. Так, ми підтримуємо й ті галузі, які досі працювали, до прикладу, на заводі «Турбогаз» зараз запускається ливарне виробництво. Якщо будувати ті ж потяги, то без такого підприємства неможливо. Тому, фактично, ми говоримо, що сьогодні відроджується машинобудівна галузь на базі «Турбогазу», де, починаючи від переробки металобрухту і закінчуючи готовою продукцією, функціонує повноцінний цикл.

– Інвестору, та й не тільки йому, необхідне якісне сполучення. Маємо стабільний зв’язок зі столицею, невдовзі запрацює новий авіарейс. Який загалом стан справ на летовищі?

– Якщо врахувати, що близько 60% летовищ в Україні взагалі не працюють, то в нас усе добре. Обласна влада допомагає аеропорту Ужгорода, бо без нього Закарпаття – не регіон. Враховуючи світові тенденції й потреби бізнесу, мусимо мати швидке сполучення. З приводу нового авіарейсу – сподіваюся, він буде успішним. Графік сформований так, щоб була можливість прилетіти на вихідні, відвідати знайомих, родичів. Адже чимало наших земляків нині живуть у Чехії. Тепер вони матимуть змогу за одну годину і сорок хвилин добратися до Ужгорода, а у вівторок повернутися до Праги.

– На продовження теми: інвестору, окрім інфраструктури, потрібні й робочі руки, особливо з технічних спеціальностей. Але маємо дефіцит працівників середньої ланки, не вистачає випускників профтехучилищ...

– Це проблема не лише нашого краю, така ж ситуація по всій країні – на робітничі професії чималий попит. Тому обласна влада прийняла рішення сконцентрувати кошти на розвиток та обладнання профтехучилищ. Сьогодні не можна сидіти за партою і теоретично вивчати, як працює обладнання, відповідно, працюємо над тим, щоб оновити профтехучилища, їхні матеріальні бази. Не виключаю, що ще до нового року запросимо представників ЗМІ й покажемо ті зміни, які нам вдалося зробити.

Про реформи, довгобуди та переселення людей

– Олександре Олександровичу, соціальна політика – пріоритет на цей рік. Що вдалося реалізувати? Є довгобуди, питання переселення людей, тривають реформи – чи вистачає коштів на реалізацію всіх завдань?

– Немає такої країни в світі, якій би вистачало коштів. Завдання ж влади – ефективно використати те, що є. От ви багато питань назвали, можу на кількох зупинитися.

Щодо Солотвина – ми всі розуміємо, що влада мусіла зробити все для порятунку людей із зони проваль, і на виконання доручення Президента та постанови уряду це й робимо. Уже закінчується будівництво нового населеного пункту з усією інфраструктурою в Тереблі. Побудовано школу, дитсадок, дорогу, водогін тощо. Усе це до кінця жовтня здамо в експлуатацію.

– А людей переконали? Солотвинці готові до переселення?

– Для того, щоб переконати, людям треба показати, що вже є сучасні будинки, школа, садок, робоче місце. Людина має вибір: хоче – переселяється й працює, а не хоче – бере на себе відповідальність.

– Одним із найболісніших питань цього року є медична реформа. У перспективі вона матиме позитивні наслідки, але нині чи не стане проблемою для мешканців краю?

– Коли ми проводили соціологічні опитування на тему, що ж найбільше турбує людей, то після робочих місць і гідних зарплат закарпатців бентежило саме питання медобслуговування. Частину шляху реформування галузі ми вже пройшли. Ось, приміром, бачимо, як і де пересуваються «швидкі», вони приїжджають вчасно і здатні надавати допомогу на місцях.

А загалом сьогодні ми говоримо про євроінтеграцію. Тому варто подивитися на те, як відбувається надання медпослуг за кордоном. Не може бути в кожному селі лікарні, бо кого вона там лікуватиме?

– Але амбулаторія має бути!

– Це інше питання. Коли ми говоримо про оптимізацію медичних закладів, то виходимо з логіки, що медицина має йти до хворого, а не навпаки. Є сімейні лікарі, яких, згідно з протоколами, має бути визначене число на певну кількість жителів. І в першу чергу сімейні лікарі мають надавати допомогу, вони ж досконало знають історію хвороби кожного пацієнта на дільниці.

– Це профілактичне лікування, а спеціалізоване…

– Спеціалізоване якраз обласна влада й забезпечує – і подібних прикладів немає в Україні! Сьогодні в медичних закладах обласного підпорядкування повне забезпечення ліками. З наступного року, попередньо, є ідея перевести усі міськрайонні лікарні на обласне підпорядкування і також забезпечувати їх медикаментами. Ми хочемо досягти того, щоб у кожному районі стаціонарний хворий не йшов купувати ліки, а безкоштовно отримував їх. Резерви у нас для цього є, і ми готуємося до того, щоб із 1 січня 2014 року запровадити таку систему.

Знову про міні-ГЕС

…

– У краї неоднозначне ставлення до будівництва міні-ГЕС. Чи дослуховуватиметеся ви до думки громадськості?

– Певна річ, будемо дослухатися. Але при цьому я ставлю питання: чи кожен хоче мати вдома світло, користуватися холодильником, кондиціонером тощо? Для цього потрібна електроенергія, чи не так? То якою вона має бути? Атомною? Хто б погодився із закарпатців, щоб побудувати у нас маленький ядерний реактор? Або теплову ГЕС, щоб у результаті спалювання вугілля над краєм утворилася димова завіса? Нам потрібна енергія, щоб жити, але ми не хочемо нічим поступитися, щоб її отримувати. До того ж максимально екологічним, альтернативним шляхом. Нині в Швейцарії, до речі, 72% електроенергії виробляють за допомогою гідроенергетики. Інше питання, де це можна робити, а де ні. Я категорично проти будівництва великих греблевих ГЕС на річках. Щодо тих міні-ГЕС, що вже побудовані, то їм дали високу оцінку спеціалісти з Італії. А в нас неспеціалісти й ті, хто не бачив цих споруд, критикують їх. Тому було прийнято рішення громадських діячів, які переймаються проблемою, журналістів відправити до Європи, щоб кілька днів поїздили по станціях, поспілкувалися з населенням, спеціалістами, екологами й щоб у результаті всі ми мали більше інформації про такі станції.

– Ще кілька питань, які турбують область. Спостерігаємо за великою кількістю кадрових змін – із чим це пов’язано?

– Відбувається нормальний життєвий процес. Я вважаю, що працювати мають професіонали. Щоб зрозуміти, наскільки людина здатна виконувати ту чи іншу роботу, необхідно дати їй певний час та можливості. Лише після цього можна зрозуміти, на що вона спроможна. Якщо впорався на цьому щаблі, треба піднімати до вищого. Проблема в тім, що часто професійну роботу виконують аматори. Нестача професіоналів – величезна проблема.

– Яка ситуація з площею Народною? Її так критикували…

– Пройшли конкурси, тендери, де було визначено проект створення європейської площі в євпропейському місті. Що в результаті? Ви чули, якою була критика проекту. А тепер скажіть: кому подобається цей пустир?

А загалом щодо критики – вона має бути конструктивною, а не деструктивною, як це часто відбувається у нас. Ось, приміром, цього року 117 вбиралень у школах відремонтували. Раніше їх взагалі не було. А як почали робити, так почалася й критика. Це нормально?

– Можливо, Олександре Олександровичу, критика виникає через брак інформації? Треба вам частіше виходити на відкрите спілкування…

– Я ніколи не проти спілкуватися, розповідати про те, що робиться. Наразі ж – дякую за цікаву розмову!

"Закарпатська правда"