Гості з Будапешта побували в рідній п'ятій школі у Берегові (ФОТО)

Цю елегантну пару з Будапешта Агнесу та Йосипа Берковичів випадково перестрів навпроти ЗОШ № 5.

Гостюючи в Берегові, вони вирішили побувати в школі, де свого часу обоє вчилися. Щоправда, у різних класах – він був на рік старший від своєї судженої. На цей раз у навчальному закладі їх вразила зразкова чистота та охайність у коридорах, тиша і спокій (йшов, мабуть урок). А збентежили, очевидно, солодкі спомини про шкільні роки, берегівську юність, згадка про ровесників, друзів, учителів тощо.
– Ми чомусь ступали тихо й обережно, аби не спровокувати гармидер чи сум‘яття, – поділилися своїми думками Берковичі після відвідин начального закладу. Нові вікна, усе пофарбовано, стільки унаочнення, кабінетна система, є навіть музей, та й учителі, очевидно, з нового покоління… Тоді директором була нині покійна Марія Ященко…
На Берегівщину приїжджають нечасто. Але коли відвідують малу свою батьківщину, край молодості, неодмінно йдуть на могилу батька пана Йосипа, який був родом із 1912 року. Згадують: до столиці сусідньої Угорщини перебралися у далекому вже в часі 1976 році, коли ще були на злеті життєвого шляху. Школа ця у часи їхньої юності йменувалася другою та вважалася російськомовною. Коли пані Агнеса стала студенткою Ужгородського держуніверситету, Йосип вельми тішився. Згодом зіграли весілля. Чоловік, закінчивши Мукачівський торговий технікум (у кафе "Намень" пройшла зустріч берегівських випускників цього навчального закладу), працював у райспоживспілці. А дружина, здобувши фах педагога, спочатку потрапила на роботу в Оросіївську восьмирічну школу, де директорував Андрій Шебі. До речі, нещодавно цього елегантного і вельми порядного освітянина не стало. А відтак молоду вчительку перевели трохи ближче до міста – у Дийду, де тоді навчальний заклад очолював Габор Гержені. Про нього також вона відгукується з особливою теплотою й повагою.
Згадало це моложаве на вигляд подружжя також своїх ровесників, зокрема, Олега Кулішова, Володимира Іщенка, Єву Гопак, Ольгу Галас та інших. Шістдесяті роки минулого століття – це їхня юність і молодість, вони щасливі, що дожили до нашого часу, хоча на життєвому календарі вже осінь. Було ще чимало спогадів, порівнювали ерудицію тодішніх і нинішніх учнів – у нас й за кордоном, а відтак я запропонував зробити фото на згадку й до газети. Столичні Берковичі не оспорювали мою пропозицію й стали на фоні рідної школи, мовивши: не забудьте, пане кореспонденте, якось переслати часопис із світлиною. Будемо раді прочитати про себе, може нас ще хтось пам‘ятає та згадає. «Постараюся…» – мовив я і ми обмінялися адресами.
МИХАЙЛО СИНЬООКИЙ
На фото: подружжя Берковичів перед входом у ЗОШ № 5.