ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

Возлюблені в Христі браття та сестри!
Дорогі ужгородці та гості міста над Ужем!
ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

Більше двох тисяч років минуло від того часу, як вифлиємські пастухи почули радісну і богоспасенну вістку з неба, з вуст Божого ангела про народження Христа: «Я ось благовіщу вам радість, велику, – сказав він, – що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк. 2, 10 - 11).
Тієї далекої й загадкової ночі здійснилася велична таїна: Бог явився в плоті, народившись, як людина, від Діви Марії. Про цю єдину і неповторну святу мить свята Церква вустами богонатхненних отців торжественно проголошує: «Нині сприйме Вифлеєм Того, Хто сидить завжди з Отцем, нині ангели Не-мовля народжене боголіпно славословлять: слава у вишніх Богу і на землі мир, а в людях благовоління».
З народженням Христа Спасителя здійснилося давнє пророцтво Ісаї, старозавітнього євангеліста: «Ось, Діва в утробі прийме, і народить сина, і дадуть Йому ім’я Еммануїл, що значить: з нами Бог».
Різдво Христове явилось, і донині є таємницею не тільки для розуму людського, але й для ангельського. Ще задовго до пришестя Спасителя світу, Господь Бог, через святих старозавітних праведників, різноманітні прообрази готував людей до Його прийняття. Пояснюючи це, святитель Василій Великий говорить: «Домобудівничий нашого спасіння, немов око людини, що виростала у темряві, вводить нас до яскравого світла через поступове до нього звикання, враховуючи наші немочі».
А що ж спонукало Божого Сина зійти на грішну землю?
І чому Син Божий став Сином Людським?
Тож прислухаймось до голосу Самого Спасителя, Який пояснює таємницю Свого народження: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ів. З, 16).
Отже, Христос втілився і прийшов на землю за Своєю волею, з любові до роду людського. Він зійшов до нас із небес для того, щоб дарувати нам життя вічне. А якби Син Божий не втілився, людина назавжди залишилася б загиблим творінням. Господь прийняв наше тлінне тіло й оздоровив його Своїм Божеством, визволивши його від смерті та сітей диявола.
Різдво Христове навіки з’єднало людину з Богом. Син Божий просвітив за-тьмарений розум людини світлом істини, дарував грішнику благодатні сили для боротьби з гріхом, пробудив у її совісті Божу любов.
Спасенна сила втілення Сина Божого по¬лягає саме в тому, що Він, будучи Богом, через втілення став доверше¬ною людиною у повному розумінні цього слова, і через Свою людську природу став джерелом благословіння для всіх людей. Єдинородний Син Божий, прийнявши людськість, вступив у внутрішню єдність з родом людським у всьому, крім гріха. Як людина, Він став нашим братом, новою Людиною, другим Адамом. Усе, що цей новий Чоловік мислить, відчуває і робить – усе це Він мислить, відчуває і робить в єднанні з родом людським. Тому Його смерть і воскресіння є нашою смертю і нашим воскресінням. Наше спасіння полягає в тому, що, через Святу Тайну Хрещення, ми всім своїм людським єством буття вступаємо в єднання із втіленим Богом, увіходимо в повноту Його життя – від ясел до хрес¬та, до воскресіння та вознесіння. Бути християнином – це означає бути прийнятим у Його життя, страждати й воскресати, реально стати єдиним із Христом. Спаситель – це Той Чоловік, Який, перебуваючи в єдності з Божеством, прийняв у Себе і несе в Собі все людство, що потребує спасіння. Ось чому Різдво Христове, або втілення Божого Сина, є центром християнства.
Християнство – це не вчення, а життя, і, як життя, воно невід’ємне від сучасності.
Свята Церква безнастанно кличе нас до життя у Христі, до братерської любові, порозуміння в добрих ділах, до миру й духовної радості. Вона надихає людину на самовіддані земні труди, милосердні вчинки, перемагає ненависть, зневіру, бездіяльність, надихає на духовні та земні звершення в ім’я блага людини, в ім’я її світлого сьогодення і майбуття.
Проходять тисячоліття, а Христос назавжди залишається єдиним бездоганним втіленням усіх чеснот і добрих якостей людини. Його доброта – безумовна, Його милосердя – безмежне, Його терпіння – невичерпне, Його віра – непохитна, Його мужність – абсолютна, Його любов – всеосяжна, Його проникнення в глибину людської душі та людські потреби – над¬риродне, Його розуміння нашої гріховної людської природи – предивне, Його прощення розкаяних грішників – незрівнянне.
Христос, як історична особа, жив не тільки посеред благочестивих людей, біля Нього було й багато таких, що вороже ставилися до Нього. Упереджені проти Христа книжники і фарисеї пильно стежили за Ним, прислуховуючись до кожного сказаного Ним слова, придивляючись до Його вчинків, і робили все це з єдиною метою – аби звинуватити Його в будь-чому. Вони ставили Йому лукаві й підступні запитання, але ніхто з них не міг знайти в Ньому щось гріховне. Вони з соромом визнавали й погоджувалися з тим, що життя Христа було життям, наповненим Божественної мудрості, поєднаної з неземною любовю до людей. Життя Христа було життям у любові до Бога і людей. Його любов до Отця засвідчена Його безумовним до Нього послухом: «Він смирив Себе, був слухняним аж до смерті, і смерті хресної» (Флп. 2, 8). Життя Христа було життям лагідності і смирення. Це Він сказав: «Прийдіть до Мене... і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мт. 11. 28 - 29).
Христос ніколи не грішив, і тому ніколи й ні в чому не каявся. Будучи Богочоловіком, Він називав Себе «Сином Людським», але ніколи й ніде не ставив Себе нарівні з усіма людьми й не зараховував Себе до грішників. Христос жив так, що в кінці Свого земного служіння міг поставити Своїм противникам сміливе запитання: «Хто з вас викриє Мене у гріху»? (Ів. 8, 16). І у відповідь не почув жодного звинувачення. Пилат, незважаючи на бажання звинуватити Христа хоча б у якомусь порушенні закону, змушений був прилюдно вмити руки і заявити: «Ніякої провини я не знаходжу в Чоловікові Цьому» (Лк. 23, 4). Юда, який спостерігав за Христом три роки і бачив святе життя Христа, мусив визнати перед первосвящениками: «Згрішив я, зрадивши кров невинну» (Мт. 27,1).
Перебуваючи в беззаконному й нечистивому оточені, зазнаючи ганьби та побоїв, Христос навіть за таких обставин зберігав Свою довершеність. Його погляд не затьмарила злоба, а з Його вуст не вийшло ані слова погрози, ані крику прокльону: «Коли Його лихословили, Він не лихословив взаємно; страждаючи, не погрожував, а передавав те Судді Праведному» (1 Пет. 2,23).
Від того, чи правильно ми ставимося до Христа, залежить, наскільки усві-домленим буде наше земне життя і наша вічність: «У Ньому було життя, – і життя було світло людям» (Ів. 1,4).
Нашу щасливу вічність ми можемо заслужити ще тут, на землі, коли плоть кориться духу, а не навпаки; саме дух має бути наріжним каменем діяльності людини. Матеріальні цінності повинні підпорядковуватися духовним. Панування матеріального в житті як окремої людини, так і в житті сучасної цивілізації в цілому, стало ознакою сучасного пе¬ріоду. Людство досягло великих успіхів у науці, технологіях – в усьому, що стосується матеріальних цінностей.
Але яким жалюгідним стало духовне життя! Це навіть не потребує доказів, бо бездуховність зустрічаємо на кожному кроці, щодня і всюди. І все це через те, що люди змінили власний спосіб життя: все духовне стало для нас, людей, другорядним, а матеріальні цінності людство вклало в основу свого життя і діяльності. Тож не дивуймося, що діти не шанують батьків, а матері кидають своїх дітей напризволяще. І нехай не виникає в нас питання, чому ми, християни, такі роз’єднані. Об’єднують любов, правда, мир, милосердя до ближнього, а гріх і всяке зло – тільки роз’єднують людей.
У ці святі дні Різдва Христового заглянемо в свої душі і правди¬во оцінимо своє земне життя і те, що зробили, не зважаючи на своє становище у суспільстві. Якщо ми дійдемо висновку, що духовні зачатки переважали в нашому житті, а матеріальне, тимчасове, таке, що сьо¬годні є, а завтра – щезає, то Син Божий недарма народився. Якщо ж духовне затьмарене власними гріхами, занедбане десь в глибинах душі, то Христос для такої лю-дини, мабуть, даремно постраждав на хресті й воскрес із мертвих.
Щиросердно вітаю вас, дорогі браття і сестри, з великим і радісним святом Різдва Христового і Новим 2011 роком.
Вітаю всіх керівників новообраної державної влади м. Ужгорода, Закарпаття та депутатський корпус. Бажаю вірно, по-християнськи працювати на благо краян та держави, зміцнення добробуту обласного центру квітучого Закарпаття, щоб бути гідними дітьми Господа Бога та патріотами рідної Вітчизни. Хай Господь буде милости¬вим до нас у випробовуваннях нашої віри й любові та пронесе мимо нас чашу гніву Свого за гріхи та беззаконня наші.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з усіма нами.
ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!
СЛАВІТЕ ЙОГО!


Ваш у Христі став. прот. ІВАН ТИДІР,
парох Хрестовоздвиженського кафедрального Собору,
декан греко-католицьких парафій м. УЖГОРОДА