Хто прибиратиме сміття на Закарпатті?

Сміття повільно, але впевнено поглинає краєвиди Закарпаття. Особливо нема чим пишатися обласному центру - Ужгороду, де "сміттєва" влада прагне перетворити будь-що на... прибутковий бізнес окремих персоналій. Про проблему сміття, яке оточує нас із лячною швидкістю, вже говорено й писано чимало. Хотілося б нарешті почути відповіді на питання, що з цією проблемою робити, хто нею займатиметься і хто платитиме.

Виявляється, на рівні нашої області ці питання вже досить давно вирішені, принаймні на папері. Щоправда, як у нас водиться, громада про це майже нічого не знає, думки не те що простих людей, а й фахівців не питали, а якщо й питали, то до уваги не взяли. Йдеться про «Концепцію комплексної системи поводження з побутовими відходами для Закарпатського регіону», документ, схвалений Закарпатською обласною радою ще минулого року.

ВСЕ РОЗРАХОВАНО

НА 25 РОКІВ УПЕРЕД

Отримати Концепцію на руки і вивчити її детально авторові вдалося, долучившись до канадсько-українського проекту «Регіональне врядування та розвиток», який надає підтримку Закарпатській ОДА у процесі розробки стратегічного плану розвитку Закарпаття до 2015 року. В рамках проекту працює робоча група «Просторова гармонія та охорона довкілля», якою керує Оксана Станкевич, відомий в області фахівець з екологічних питань. У сферу роботи робочої групи потрапила й проблема поводження з побутовими відходами. Відповідно, фахівцями була здійснена експертна оцінка вищезгаданої «Концепції».

Концепція розрахована на 25 років і має реалізовуватися у три етапи. На першому етапі (з цього року і до 2013-го) передбачене створення системи змішаного збирання відходів у всіх населених пунктах краю. Адже нині на Закарпатті, де щороку утворюється понад мільйон кубометрів побутових відходів, організованим вивезенням сміття охоплено менше 60 % населення, а гірські райони, особливо сільські населені пункти, цієї послуги практично не мають. Етап передбачає також створення перевантажувальних станцій для економного транспортування відходів. На другому етапі (2014—2019 рр.) Концепції очікується поступове запровадження системи роздільного збирання чотирьох матеріалів — паперу, скла, пластмаси та металів, а також будівництво об’єктів, необхідних для переробки роздільно зібраних потоків відходів. На третьому етапі (2020—2032 рр.), окрім сортування й переробки вторсировини, планується будівництво двох заводів із виробництва біогазу в Мукачеві та Виноградові, які вироблятимуть газ із зібраних з території навколишніх районів органічних відходів. Газ спалюватиметься з виробництвом електроенергії. Ще заплановане будівництво цеху механічного сортування відходів для подальшого їх використання в енергетичних цілях, а також будівництво цеху термічної утилізації відходів.

Основна ж частина Концепції — це спорудження в Закарпатті чотирьох міжрайонних полігонів для поховання сміття, не придатного до переробки. Нині в області налічується понад 300 місць видалення відходів (10 полігонів та близько 300 сміттєзвалищ) загальною площею понад 200 гектарів. Концепція ж передбачає, що в регіоні функціонуватимуть усього чотири потужні полігони — Ужгородський (для охоплення Ужгородського, Перечинського та Великоберезнянського районів), Му­качівський (Мукачівсь­кий, Свалявський, Берегівський, Воловецький райони), Виноградівський (Виноградівський, Хустський, Іршавський райони та 36 населених пунктів Міжгірського району) та Тячівський (Тячівський та Рахівський райони, а також 8 населених пунктів Міжгірського району). Площа кожного з майбутніх полігонів на першому етапі в середньому становитиме 7—10 гектарів з подальшим зростанням утричі. Окрім цих полігонів, заплановані так звані перевантажувальні станції, адже везти сміття з віддалених населених пунктів на міжрайонний полігон — надто дорога справа. Для цього вирішено влаштувати такі собі «перевалочні бази сміття» в Перечині, Великому Березному, Берегові, Воловці, Сваляві, Міжгір’ї, Іршаві та Рахові. Сюди має звозитися сміття з навколишніх сіл, а відтак спеціальним автотранспортом воно відвозитиметься на відповідні полігони.

У ФАХІВЦІВ Є ПИТАННЯ

Загалом звучить непогано. От тільки на Закарпатті вже стільки всіляких Концепцій, Програм, Стратегій за роки незалежності України розроблялося і потім ховалося, що й до цієї перш за все відчуваєш скепсис. Практичну людину у справах такого роду цікавлять два питання — «скільки це коштуватиме?» та «хто платитиме?». Щодо вартості, то цифри чималенькі — перший етап оцінено в майже 83 мільйони євро, другий — у 69, а третій — у 265 мільйонів. Загалом — 417 мільйонів євро. Звідки ж стільки взяти? Хто виступатиме «спонсором», зазначено на титульній сторінці документа. У другому пункті рішення облради (першим йде власне схвалення Концепції) зазначено: «Доручити обласній державній адміністрації підписання контракту з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління відходами АВЕ Угорщина» на заснування об’єднаної компанії «АВЕ Закарпаття — Компанія з управління відходами». Тобто надії покладені на відому австрійську компанію, яка вже не перший рік освоює Виноградівщину, де діє підприємство «АВЕ-Виноградів». Воно забезпечує мешканців як райцентру, так і сіл району гарними пластиковими контейнерами для сміття й силами оновленого автотранспорту вивозить це сміття на міське сміттєзвалище.

Виходить, компанія АВЕ, яка має чималі успіхи у справі поводження з відходами в себе вдома, а також в Угорщині та Чехії (віднедавна також почала роботу в Румунії та Словаччині), на Закарпатті на рівні невеличкого низинного району особливими успіхами похвалитися не може. Тож чи вдасться австрійським підприємцям показати високий клас на рівні цілої області та ще й такої непростої в географічному та соціальному аспектах — питання складне. Є й інші питання, які виникли у фахівців робочої групи «Просторова гармонія та охорона довкілля» при вивченні Концепції. Перш за все дивує такий підхід, коли роздільне збирання сміття започатковуватимуть аж через п’ять років після початку дії проекту. Чому не відразу, якщо відомо, що через кампанії за роздільний збір відходів не лише зменшується обсяг сміття, а й — і це головне — виховується екологічна свідомість населення? По-друге, ідея облаштовувати міжрайонні полігони на нових місцях в умовах малоземельного Закарпаття, м’яко кажучи, є не надто раціональною. Куди раціональнішим варіантом було би встановлення сміттєсортувальних ліній на вже існуючих сміттєзвалищах, аби полегшити ситуації на цих вщерть переповнених об’єктах, однак таке рішення Концепцією не пропонується. Найбільше ж занепокоєння у фахівців викликає об’єкт, запланований поблизу Мукачева і скромно названий «цехом термічної утилізації відходів». Згідно з Концепцією, його потужність становитиме 400 тисяч тонн на рік. Тобто насправді мова йде про НАЙБІЛЬШИЙ В УКРАЇНІ сміттєспалювальний завод, адже на сьогодні з чотирьох подібних заводів, побудованих в Україні в радянський час, найбільшу потужність має київський завод «Енергія» — 350 тисяч тонн. На думку фахівців, будівництво сміттєспалювального заводу є абсолютно недоцільним, адже відомо, що при спаленні сміття в повітря викидаються токсичні речовини, в тому числі діоксини, а важкі метали осідають довкола сміттєспалювальних заводів. Крім того, «продуктом» спалювання сміття є токсичні зола та попіл, які все одно слід ховати, але вже як небезпечні відходи (з тонни звичайного сміття залишається близько 300 кг золи та попелу). Та й загалом, спалювання сміття як спосіб утилізації відходів уже сьогодні у світі вважається застарілим і шкідливим. А у 2020—2032 роках (період, коли планується будівництво цього заводу) у світі існуватимуть більш сучасні технології утилізації сміття. Постає питання, навіщо нам впроваджувати технології навіть не вчорашнього, а позавчорашнього дня?

Свої думки фахівці виклали у двох офіційних листах — до голів облради та ОДА. Суть листів: Концепція в тому вигляді, в якому вона представлена зараз, не принесе користі області й не наблизить область до вирішення проблем твердих побутових відходів. Відтак експерти просять призупинити її дію. Однак, окрім листа за підписом ТОВ «АВЕ «Угорщина», жодної відповіді від наших владних органів на свої зауваження вони не отримали.

АБИ ЛІВА РУКА ЗНАЛА,

ЩО ЧИНИТЬ ПРАВА

У «Концепції» є ще один суттєвий недолік — це неузгодженість обласних планів із ситуацією на місцях. Адже поки нагорі намагаються вирішити проблему сміття на папері, в регіонах її вже вирішують хто як може. Візьмемо для прикладу Берегівський район. Тут уже кілька років діє спільне українсько-угорське підприємство «Берег-Вертікал», яке працює за схемою, схожою з роботою «АВЕ-Виноградів». Фірма укладає договори з населенням Берегова та сіл району, за якими надає дворогосподарствам пластикові контейнери, а у дворах багатоповерхівок виставляє пересувні баки на колесах. Ситуація з вивезенням сміття порівняно з тим, що було в районі кілька років тому, значно покращилася. От тільки питання «куди дівати сміття?» аж ніяк не вирішується. Зараз зібрані відходи звозять на міське сміттєзвалище. Та воно вже багато років як мало бути закрите, а тут ще й з півтора десятка сіл стали відходи надходити. Поряд зі звалищем — густонаселений мікрорайон, мешканцям якого вже давно вривається терпець і вони час від часу погрожують акціями непокори. До того ж неподалік має невдовзі пролягти міжнародна автотраса, отже, звалище на околиці Берегова слід закривати. А куди тоді дівати сміття?

Здавалося б, рішення знайдене. В листопаді минулого року сільська рада села Яноші виділила тридцять гектарів землі в оренду СП «Берег-Вертікал» (хоча згодом рішення втратило чинність). Була підписана чотиристороння угода між міським головою Берегова (І. Гайдош), головою Берегівської районної ради (Б. Чізмар), головою сільської ради (М. Барта) та СП «Берег-Вертікал» (Ю. Орос) про те, що на землях села будуватимуть сміттєпереробний комплекс, розрахований на сміття від ста тисяч чоловік (весь район плюс зростаюча кількість туристів). От тільки далеко не всі мешканці села Яноші в захваті від проекту. Скептично налаштовані мешканці підозрюють, що на території їх села замість високотехнологічного комплексу просто влаштують нове звалище, яке труїтиме їх димом від палаючого сміття. Не кажучи вже про забруднення води, бо землі виділяють на території колишнього «Чорного Мочара», тобто там, де підземні води дуже активні. На початку березня на зборах громади мешканці Яноші виступили проти розміщення полігону для твердих відходів на території села. 13 квітня на повторних зборах села, куди прибули як представники влади Берегівщини та угорської фірми «Вертікал», так і незалежні експерти з неурядових екологічних організацій і від Партії зелених, відбулися жваві дебати, в ході яких виявилося, що конкретного проекту з відповідями, що саме, якої потужності і за скільки грошей планується будувати на землях сільради, немає. Сторони погодилися з тим, що Берегівщина потерпає від сміття і вирішувати проблему необхідно якнайскоріше. Однак ініціатори будівництва не знайшли аргументів, аби переконати мешканців Яноші, що робити це треба саме на їх землях. Відтак розпочато процес підготовки до місцевого референдуму, в ході якого селяни скажуть своє вирішальне слово — бути чи не бути будівництву.

А тепер питання: як узгоджуються між собою плани «сміттярів» Берегівщини з загальнообласною Концепцією? Адже згідно з нею, для Берегівщини взагалі не передбачено ніяких полігонів чи сміттєпереробних підприємств. Виходить за приказкою «ліва рука не відає, що робить права». Поки на рівні області розробляють амбітні, хоч і мало продумані плани, на районному рівні проблему відходів намагаються вирішити в далеко не найкращий спосіб. І, певен, такі нестиковки матимуть місце всюди. Отже, області необхідний широкий діалог, аби про плани «у верхах» знали всі, хто до них може мати стосунок. І щоб місцеві дії з тими планами повністю гармоніювали. Для цього необхідний по-справжньому широкий круглий стіл з багатоаспектного питання поводження з відходами, проведений без поспіху і кулуарності, і головне — не для звітності, а заради пошуку можливостей реально вирішити проблему.

Автор: Олег Супруненко, ГО «Чистий Берег» ,UA-Reporter.com
Ужгородці наче в постійно діючій "зоні"
Мер Ратушняк догаздувався до того, що замість кави Ужгород пахне ...фекаліями!
Тисячі мешканців Ужгорода вийшли на суботник
АнтиРатизм, або Нереалізована туга за красою