Хто прийматиме бюджет на наступний рік?

На початку тижня українці з надією очікували на появу компромісу в кількатижневому протистоянні між владою, опозицією та громадськістю, уособленням якої є київський Євромайдан.
У п’ятницю в обід надія таки з’явилася: мітингувальники ухвалили рішення направити лідерів опозиційних партій на круглий стіл із Президентом. Як до цього йшли – в огляді «Закарпатки».

Діалог можливий, але...

Президент озвучив тезу про пошук компромісу та проведення круглого столу за участю всіх сторін. До України приїхали верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки Кетрін Ештон та заступник держсекретаря США Вікторія Нуланд, які по черзі зустрічалися з представниками опозиції та влади. По телебаченню 10 грудня транслювали зустріч діючого глави держави з трьома своїми попередниками, що обговорювали нинішній стан справ. Колишні президенти радили шукати компроміс та відмовитися від проявів насилля, в першу чергу з боку правоохоронних структур, що приймають участь у масових акціях у Києві. Що цікаво, ще ввечері 10 грудня були озвучені тези про відмову від будь-яких силових дій проти мітингувальників, про зміну запобіжного заходу щодо учасників протестів 1 грудня тощо. Варто відзначити, що протягом останніх днів вісьмом затриманим таки змінили двомісячний арешт на штраф чи домашній арешт. Однак у ніч із 10 на 11 грудня події на Майдані та підступах до нього знову призвели до сутичок...
Описувати подробиці тієї ночі мабуть не варто, адже українські телеканали оперативно інформують про всі події, що відбуваються в Києві. Наслідок – госпіталізували 6 мітингувальників та 9 правоохоронців. Укотре виникло логічне питання: навіщо було тієї ночі, коли з’явилася надія на діалог та вихід із політичної кризи, під якимись комунальними приводами розчищати Майдан? Чи це знову провокації?
Як результат, уже 11 грудня представники опозиції та мітингувальників заявили про відмову від будь-яких переговорів із владою. Хоча за даними ЗМІ та повідомленнями в соцмережах, діалог між нардепами з різних політичних таборів ведеться. Однак досі ці спроби не дали жодного ефекту. Спроба розпочати роботу ВР на початку тижня провалилася, а тому вже нині виникає логічне запитання: хто прийматиме бюджет на наступний рік? Очевидно, що питання буде ще довго відкритим, а як при цьому жити країні – незрозуміло...

ЄС заявляє про готовність якнайшвидше підписати угоду

Тим часом західні дипломати та посадовці в один голос засуджують будь-які силові дії щодо мирного протесту українців. Звучать навіть думки про можливість запровадження санкцій стосовно України. Однак ЄС їх не підтверджує, натомість заявляє про готовність підписувати з Україною угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі вже на наступному саміті на початку 2014-го.
На підтвердження цього в четвер, 12 грудня, Європарламент ухвалив резолюцію щодо України, в якій, крім іншого, євродепутати закликали Єврокомісію «якнайшвидше» підписати Угоду з Україною (поновити місію в Україні на найвищому політичному рівні та зайняти активну позицію стосовно міжнародних фінансових інституцій (МВФ та ЄБРР) заради допомоги Україні). Також Європарламент засудив політичний та економічний тиск Росії на Україну.
Того ж дня Єврокомісар із розширення та політики сусідства Штефан Фюле заявив про домовленість із першим віце-прем’єром України Сергієм Арбузовим підготувати дорожню карту для застосування угоди про асоціацію. Єврокомісар підкреслив, що нині зусилля обох сторін спрямовані на подолання усіх протиріч.
Обидві сторони знову заговорили про конкретну цифру фінансової допомоги Києву від ЄС. Раніше, нагадаємо, озвучували різні цифри, але Євросоюз просто не хотів їх чути, як і визнавати, що Україна справді багато чого втрачає в разі підписання угоди. Аби переконати в цьому, Президент України днями двічі зустрічався з Верховним представником ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики Кетрін Ештон. Зрештою вона заявила, що вважає реальними виклики, які стоять перед економікою України в зв’язку з підписанням угоди про асоціацію з ЄС. І вже буквально за кілька годин до виходу газети стали відомі й інші месиджі з боку Європи: мовляв, ви надайте конкретні розрахунки й обґрунтуйте, а ми подумаємо. «Ми дали чітко зрозуміти нашим українським партнерам, що ЄС є найбільшим донором України, він готовий і далі допомагати в майбутній модернізації країни, і ця допомога буде більшою й більшою», – уточнив Фюле.
До речі, 17 грудня має відбутися засідання україно-російської міждержавної комісії, під час якого заплановано підписання низки документів щодо посилення співпраці двох держав. Про що саме йдеться, наразі невідомо, однак, за інформацією МЗС, під час роботи комісії розглянуть політичні, економічні та гуманітарні аспекти співпраці. Що саме підпишуть урядовці Росії та України невідомо, однак чимало тих, хто є прихильником євроінтеграції, побоюються «розвороту» української зовнішньої політики і зближення з Митним союзом.

Проти сили

За останні кілька днів десятки автобусів із західних областей направляються до Києва, і цей процес, здається, лише набирає обертів. Знесені в ніч на 11 грудня барикади на підступах до майдану Незалежності з’явилися знову і навіть стали більшими.
Днями фонд «Демократичні ініціативи ім. І. Кучеріва» та Київський міжнародний інститут соціології провели соціологічне опитування, за результатами якого стало відомо, що 70% мітингувальників головним мотивом приїзду на Майдан вважають дії міліції при розгоні Євромайдану. Трохи більше половини опитаних (53,5%) незадоволені відмовою уряду та глави держави підписати угоду про асоціацію. Рівно половина (50%) бажають змін у країні. А ось заклики опозиції стали стимулом лише для 5% нинішніх мітингувальників.
Цей аспект є дуже цікавим з огляду на те, що, за логікою, саме парламентські політичні партії мали б активізувати переговорний процес, однак в опозиції побоюються, що Майдан може не сприйняти ті домовленості, які будуть досягнуті, і просто відмовитися від підтримки опозиціонерів. Експерти вже кажуть, що події 2013-го не схожі на 2004-й і, фактично, є проявом волі суспільства в цілому, без огляду на партійну символіку. Будь-які рішення мають бути прозорими для широкого загалу. Якщо ж за розв’язанням ситуації критиметься якась політична вигода, то її не зрозуміють. Тому опозиція нині стала «заручником» ситуації й намагається за будь-яку ціну не втратити свого політичного обличчя. Хоча дехто з них уже готовий до переговорів.
Як би не було, але відчай усієї держави вже очевидний: діалог треба налагоджувати і при цьому не зважати на політичні дивіденди. Якщо нині в державі не знайдуть компромісу, то завтра лікарі, вчителі, шахтарі не отримають зарплату, не буде за що купити хліба – і кому від цього стане легше?

Політвідділ «Закарпатської Правди»