І смішно, і сумно! Пальцем по мапі Закарпаття та України

        Мадярщина – це по-нашому...

       У цій статті дійсно переплелися власні назви, деякі прізвища, що викликають і сміх, і сльози, і гріх, деякі вимовляємо жартома, з підсмішкою, з дивиною, а бува, що й серйозно. В одному з Фейсбучних постів з іронією й дотепно згадано Мадярщину, Угорщину та Венгрію – трьома власними назвами одну й ту ж країну. Сусідню з нами та дружню. Для закарпатців близькою та милою є мадярська назва – Мадярщина. Угорщина – це, власне, українською, та "Венгрія" – для росіян. Ще десь подібного «три в одному» важко знайти. Про це відгукнувся дипломат, історик і земляк-іршавчанин Василь Марущинець, який живе у Києві. Отже, свалявчани, берегівчани або виноградівці чи хустяни здавна звикли казати, що йдемо на "мадяри", як і на "чехи", на "словаки", на "італію", на "китай", але вже до німців, до поляків, до турків, до французів, до казахів. Нічого не вдієш – історично так склалося.  

Смішать, коли кажуть про Ужгородську область...

       А я продовжив цю тему, адже у Києві, Полтаві чи Одесі, Рівному або в інших місцевостях України плутають закарпатське селище Міжгір'я з Межигір'ям (популярним за часів Януковича), що під Києвом. Наприкінці минулого року такий курйоз угледів у одному офіційному документі. Що неабияк здивувало. Натомість закарпатський райцентр Іршава, стрийську "газову" Дашаву йменують ледь не Варшава – столиця Польщі. Не кажу вже про іршавську Ільницю й обласний центр Вінницю – і таке в розмовах обмовлялося. Український казкар Василь Шкіря у книзі "Шаркань" пречудово розказав, як двоє чоловіків зі славнозвісних Білок їхали до Варшави, а опинилися у ...Іршаві. До речі, трапляється, що у відрядження чи в гості їдуть "до бабусі" не на Закарпаття чи в Закарпатську область, а в Ужгородську – таке читав, бачив і чув на телебаченні або радіо. І не один раз! Та й не тільки я. Гріхують цим столичні ЗМІ дотепер. Щоправда, Ужгородський район існує, адміністративно він розташований у обласному центрі – в місті Ужгород. Та, попри це, область Закарпатська (на днях їй виповниться 75 літ). У країні, до речі, є чотири регіони, де області йменуються інакше, аніж їхні "головні", тобто серцевинні міста.

Чотири області мають інші назви, аніж їхні "столичні" міста

        Це те ж саме, що Волинський край називають Луцькою областю. Останньої, як відомо, немає. І ніколи не було! Існує Волинська область зі 215-тисячним Луцьком. Плутатина, та й годі. Як і не всі знають, що Буковина – це Чернівеччина, а Чернівці (понад 260 тисяч жителів), власне, є обласним "серцем" цього регіону, який межує з Молдовою, Румунією, Івано-Франківською, Тернопільською, Хмельницькою, Вінницькою областями. Що стосується Ів.-Франківщини, яка колись була Станіславською областю (до 1962 року), то її часто називають Прикарпаттям, у обласному центрі якого мешкає 231 тис. людей. У цьому ж аспекті є анексований Крим зі столицею Сімферополь. Поки з цим ворожим "загарбанням" тут проблема, але інтуїція підказує, що скоро він буде повернутий у лоно неньки України. Ось і все: чотири краї (землі) – Закарпаття, Волинь, Буковина та Крим вносять колорит у географічно-політичне українське розмаїття.

Як Славськ мало не прийняли за Сваляву, а її – за Слов‘янськ

        Словом, Закарпаття, це якщо їхати з Києва на Захід, тобто за кордон, і Прикарпаття – частина районів Львівщини й уся Франківська область. Словом, територія до гребеня Карпатських гір, або до так званих перевалів. Для одних Закарпаття – по той бік Карпат, а для інших – навпаки. Не дуже освічені особи можуть переплутати Прикарпаття із Закарпаттям. Або навпаки. Як і деякі сусідні райони Львівської області – Сколівський, Турківський, не кажучи про туристичне селище Славськ, яке помилково приймають за Сваляву або за Сколе. Подейкують, що незнання географії зіграло злий жарт з адміністрацією "Укрзалізниці". Останні поїзд для туристів і мандрівників мали запустити з Києва до Сваляви. Однак подорожуючих потяг везе тільки до Славська. Думаю, так було задумано. А розказаний епізод – тільки анекдот. Натомість фінансистка Надія Міцода згадала історію, коли гроші для заробітної плати працівникам колишнього Свалявського політехнікуму перенарахували аж у ...Слов‘янськ на Донбасі. Ось і такий є факт.

        Березники є у Хустському районі, на Житомирщині та в російській Пермі

       Інколи помиляються й збиваються з пантелику, коли йдеться про свалявські Березники, які з Керецьками у складі однойменної ОТГ віднедавна опинилися у Хустському районі. Адже в ньому є Березове, як і Березинка на Мукачівщині. Уже не кажу про Березне у Рівненській області, Березники на Житомирщині та в Пермській області Росії. А Росоші є також у одному з районів Вінниччини – Липовецькому. Слід сказати, що завжди виникали незручності, коли мова заходила про гірсько-гуцульське смт Путила у Чернівецькій області та місто Путивль на Сумщині. Перший – райцентр, другий ним колись був,

 але обидва волею долі мені в різні часи судилося відвідати (як і Фейсбучному товаришу Василю Феєру – пермські Березники, що на річці Кама). Ситуацію на знання вирівняли книжка та фільм "Від Путивля до Карпат" відомого генерала-партизана С. А. Ковпака. Отже, тепер знаємо, де на мапі України ці два поселення, які одне від одного на відстані 1000 км. Цікава також історія про закарпатське Берегове, інсоляційне біля Феодосії у Криму (до 1948 р. мало назву Коронель) та невеличке село з однойменною назвою неподалік запорізького Мелітополя. Поштарям, за словами аналітикині Ольги Гаврилової, вони добре знайомі, бо нерідко листи, телеграми, різна кореспонденція у пошуку адресата з Берегова "моталася" по всій країні.

     Хтось колись "спутав" Австрію з Австралією

Що вже говорити про сусідню Словаччину й трохи дальшу Словенію? Не кажу про Швецію і Швейцарію – це зовсім різні країни зі своїми менталітетом, традиціями, столицями – відповідно Братиславою, Любляною, Стокгольмом і Берном. Свого часу один дотепник змішав Парагвай і Уругвай – назвав їх країнами з футбольними міфами. Хтось колись "путав" навіть крихітну європейську Австрію зі світовим грандом Австралією – п‘ятим континентом планети. Гадав, очевидно, що страуси, антилопи, жирафи бігають і там, і там. А стосовно виноградівського селища Вилок, то був кумедний випадок, коли "військкоматівці" його "змішали" з Вилковим у Одеській області. Жінка з одного із центральноукраїнських міст поїхала до сина в армію в "українську Венецію", а він служив прикордонником на заставі у закарпатському Вилоку. І сміх був, і гріх! Плутають також інші власні назви: не тільки країн і областей, але й вулиць, площ, сіл, селищ, міст. Їх достатньо на карті України, не кажучи про ширші планетарні обрії-паралелі. Звісно, допомагають смартфони, інша сучасна онлайнівська освіта. Та знання з географії – на першому місці. Бо хто їх немає, тому важко зорієнтуватися, куди курс тримає пасажирський потяг, який ми друкуємо для ілюстрації цієї статті.

Михайло СИНЬООКИЙ