Історія видобутку солі на Закарпатті (ФОТО)

Видобувати сіль в Закарпатті, яке на той час входило до Угорського королівства, розпочали ще в середньовіччі. Перша письмова згадка про Солотвино відноситься до 1360 року. 
Цікавими історичними фактами поділився у соцмережі Фейсбук Олександр Герешко.
- Розбирав документи родинного архіву і знайшов такі лекала для пошиття одягу. Вирізані вони були з упаковки закарпатської солі. Згадалися пакети-цеглини сіруватої солі в магазинах.
Далі треба написати, що горішків у конфетах "Білочка" раніше було більше, а сіль була солоніша ...
Але ми почитаємо більш цікаві спогади.
Перша письмова згадка про Солотвино відноситься до 1360 року, коли тут почали добувати сіль. Подальший розвиток селища пов'язаний із цим промислом, хоча основна частина населення займалася сільським господарством — хліборобством на розчищених від лісу ділянках землі та скотарством. Солерозробки належали королівському двору. Окрім жителів Солотвино— казенних людей, тут працювали також засуджені на каторгу кріпаки з навколишніх сіл.
Найдавнішим і найпримітивнішим способом добування солі було копання ступінчастих ям, глибина яких сягала 20 метрів. Пізніше копали конусоподібні ями, або «чортові ями», глибиною до 140-150 метрів. Солекопи опускалися в них по мотузкових сходах, а сіль піднімали у великих сітках, сплетених з мотузок, воду — у мішках, виготовлених зі шкіри буйволів. Цей спосіб видобутку солі існував протягом усього середньовіччя.

В останній чверті XVIII ст. тут розпочалося будівництво підземних шахт. Перша шахта нового типу «Христина» була відкрита в 1778 р., в 1782 р. вступила в дію шахта «Адальберт», в 1789 р. - «Микола», в 1804 р. - шахти «Йосиф» та «Людвік», в 1808 - "Франц". Поряд із казенними робітниками на списах працювали вільнонаймані. Це сприяло збільшенню кількості мешканців. Якщо у 1830 р. тут проживало 834 особи, то у 1870 р. лише на солотвинських державних солекопях було зайнято 440 осіб. У 1873 р. налічувалося 306 будинків і 1572 жителі, а 1900 р.— вже 453 будинки, у яких проживало 2221, а 1910 р.—2320 людина.Саме видобутком солі займалися близько однієї третини жителів села, інші — лісосплавом, землеробством, ремеслом та торгівлею.
Солотвинська сіль мала великий попит у країнах Центральної Європи. До 80-х років. XIX ст., коли була побудована залізниця, сіль сплавляли Тисою, на плотах. Доставляти вантаж стрімкою річкою було дуже небезпечно. Зазвичай один транспорт складався з 80-120 чоловік і мав 25-30 плотів. Завербовані плотогони вважалися королівськими службовцями, проводили в дорозі на плотах 3-4 місяці на рік, і на господарювання у них не залишалося часу. Склади солотвинської солі були за течією Тиси - у Вилоці, Таркані, Токаї, Сольноку. Далі сіль перевозили гужовим транспортом.

У ХХ столітті видобуток солі зріс. Після війни видобуток проводився без кріплення — пласт-плита утримувала у собі тягар породи. Між проходами залишалися лише широкі опори, або звані целіки із солі. Після кожного вибуху утворювалися гори солі. У роботу вступали вантажні машини, скріпери. Електровози везли сіль до підйомної кліті. Нагорі вона потрапляла до помольного, фасувального або брикетного цеху, а далі на склад готової продукції. Тільки в період 1960—1965 рр. на шахті було видобуто 2,3 млн тонн солі.

На Закарпатті виявили унікальну історичну знахідку – гать (ФОТО)