Міг жити в Америці, Угорщині, Болгарії, Румунії. Бував там. Але завжди повертався в рідний Ужгород

Якщо Ужгород 60-70-х часто називали "маленьким Парижем", то мали бути тут і парижани. 
Ми знаємо одного. Це Öcsi. Ечі, так в угорських родинах називають молодшого брата.
Так він підписував свої картини. Öcsi, Ференц Семан, як ніхто міг претендувати на типаж мешканця французької столиці.
Міг жити в Америці, Угорщині, Болгарії, Румунії, куди його кликали родичі. Бував там. Але завжди повертався в рідний Ужгород, який вважав гарним інтелігентним містом. Задумайтесь над останніми словами. Чи не втрачають вони потроху минулий зміст?
 Кумедно читати на київському сайті колекціонерів соцреалізму "Ференц Семан, советский художник". Художник - так. Советский - це навряд чи.
Хоч в майстерні Ечія на видному місці і висів колаж портретів Леніна, придивившись, його відразу відносили до "сарказм детектед". На відміну від деяких відомих корифеїв закарпатського живопису, Семан не оформив декором жодної зали обласних компартійних конференцій, за великі гроші.
Вінтажний, але вишуканий білий костюм. Палиця-амбрела, Калап. Архаїчний для початку 2000-х вигляд Семана на Корзо не дивував перехожих, а змушував обертатися на "привіт з минулого". Ця людина, його шляхетна хода, занурювала в світ галантних панів, породистих панянок, бешкетуватих гусарів та атмосфери забутої стабільності. Непохитних побутових правил, порушувати які дозволялося лише обраним.
Він і був цим обраним. Інколи до хуліганства, як на відомій світлині з тим калапом на причинному місці. Виклик, протест, декларація? Трактуйте, як хочете. Але, разом з тим, його вихованість, гарні вчинки та репутація в пам'яті ужгородців залишаються бездоганними.  
... Вмирають не лише люди. Вмирають будинки, вулиці, міста. Спочатку на їх тілах з'являється корозія. Потім тлін. Потім щось виникає. Або нічого.
Коли дивишся на будинок Ечія сьогодні, помічаєш вже запущену корозію. Є вона і на вулицях поруч. Є і тлін. А що виникає? Хочеться оптимістично думати, що за склом нових фасадів виростають нові Ечії. Їх так не вистачає місту. 

Автор Александр Герешко