Мочолянські старожили і фельдшер "наша Сашка" (ФОТО)

Довгожитель Іван Гасинець і фельдшер Олександра Кизик, яку нерідко кличуть "наша Сашка" – найкращі друзі прикордонного села Мочола.

Працюючи в Мочолянській амбулаторії загальної практики сімейної медицини (головний лікар Василь Рошко), фельдшер Олександра Кизик (на фото) за майже два десятки років роботи добре вивчила усіх своїх пацієнтів. Зі своєю колегою медсестрою Зоєю Машковською особливу увагу звертають на людей похилого віку, старожилів у тому числі. До осіб цієї поважної категорії мочолян і гунядівців ставлення особливе, бо вони потребують не тільки медичного догляду, але й теплого слова.
Зокрема, в Мочолі та Гуняді й насправді мешкають особи, що на світі білому чи не всеньке століття прожили. Приміром, сельчанка Ганна Павлик відзначатиме скоро 95, а гунядівцям Юрію Буришину, Марії Копин уже по 94 роки. Крім них, солідний вік мають Ганна Левко, Луїза Зан, Михайло Гомокі, які відповідно 1924 та 1925 років народження. Одним словом, хто б і як роки їхні не рахував, вони вже давно переступили дев‘яностолітній рубіж. Про цих сельчан хоч бери та поему пиши: їм притаманна цупка пам‘ять, як для їхнього віку чудові настрій і манери. А спогади окремих із них запросто можуть розчулити співбесідника та "перенести" у дорадянські часи. А коли старожили згадують післявизвольну епоху, то наголошують: цей період став найблагодатніим для кожного закарпатця.
Між іншим, до славної дати – свого дев‘яносторіччя наближається Ганна Попик. Отже, наступного літа ця бабця розміняє сотню. Вісімдесят вісім у лютому відзначив мочолівець Іван Гасинець (див. знімок вверху). Не зважаючи на такі чудові роки, він і досі активний, енергійний, тобто в русі. Руки, а вони в нього мозолясті та немов лопати, має золоті, будь-яку роботу виконував і тепер чинить сам. Звісно, завзяття вже не те, що було раніше, але не бідкається. Щоправда, уродженця с. Підплеша, що на Тячівщині, неабияк підкосила смерть дружини, а взимку стався прикрий трафунок із ним – зламав ногу та кілька місяців змушений був лежати в травматологічному відділення райлікарні. Ще й зараз не все зрослося так, як треба. Кодить із милицями, бо не звик хворіти, але нічого не вдієш. Твердить, що у майбутньому буде обережніший.
Пан Іван переселився у це низинне село в далеких 50-х минулого століття. Отже, відтоді тут і мешкає. Трьох доньок виховали (однієї, щоправда, на світі білому уже також немає), вони онуків і правнуків подарували. На життя не скаржиться, тож радий спілкуватися на будь-які теми, якщо хтось до оселі завітає чи зупиниться біля хати й почне на лавиці розмову. Дідусь мудрий, життєрадісний, контактний, він пам‘ятає, як жилося тоді, усвідомлює, яке буття зараз. Звісно, старий Гасинець не в захопленні від урядових реформацій, каже, що за кордоном, тобто в сусідній Угорщині, а це 1500 метрів від крайньої хати його рідного села, жити значно ліпше.

Ось такі пацієнти в мочолівського фельдшера Олександри Кизик (ФОТО), яку подеколи називають "Шурою чи нашою Сашею", і медичної сестри Зої Машковської. Саме вони залюбки розказали про них, а відтак список старожилів склали, аби не заплутатися в їхніх датах – місяцях, роках, століттях. Звісно, подібною увагою з боку медиків стосовно старожилів похвалитися можуть не всюди. Бо треба мати добре серце, аби постійно контактувати з цими особами.
Не тільки ці села багаті старожилами. Є вони також у інших населених пунктах Берегівщини, зокрема, сто перший рік іде Гізеллі Нєште з селища Батьово, 97 літ на світі білому сонцю радіє Йолана Гурцик із Мужієва, а Ірма Товт, Ержебет Туровці та Юлія Баркасі на рік молодші. Дев‘яносто п‘ять за плечима в мешканок Дийди Ірини Куриці, Оросієва Марії Левринц, жительки Горонглабу Марії Семулик і бадалівчанина Шандора Ерделі тощо. В райуправлінні соціального захисту населення, яке очолює Володимир Терпай, засвідчили: натепер 94-літнього віку досягли десятеро людей, 93 роки мають 11 осіб, ще 22 відзначили 92-ий рубіж. Цікаво, те що 23 сельчан можуть похвалитися 91 прожитим літом, а 34 бабусі й дідусі народилися й донині, слава Богу, ще живуть, у наддалекому 1926 році минулого століття. Натомість у Берегові також столітніх людей немає, а учасник Другої світової війни Микола Повод нещодавно святкував 96-річчя. Він чи не єдиний з-серед берегівчан, хто воював і дожив до наших днів. Подібну долю має також уродженка Ілловайська Лідія Романенко, яка хоча й не була на фронті, але пережила жахіття Ленінградської блокади. До її дев‘яностошестиліття – рукою подати...
Михайло ПАПІШ, м. Берегово