Ми запам‘ятали його таким...

Рік без Юрія Гецка.

Мислитель, глобаліст, натхненник і діяч, колишній керівник Берегівщини народився і помер з розбіжністю в часі 64 роки: ось ці знакові дати – 13 квітня 1950 і 31 березня 2014 р.р. До свого чергового дня народження не дожив тринадцять днів (післязавтра Юрію Гецку б мало виповнитися 65). За життя ця цифра для нього не була магічною, чорною, страшною, лякливою, а радше навпаки – він любив, навіть обожнював це «моторошне» число.

Сплинув рік, як не стало берегівчанина Юрія Михайловича Гецка – останнього березневого дня він розлучився з нами на віки-вічні. І знову друзі, приятелі, знайомі, родичі, близькі з Берегова, Мукачева, Ужгорода, Києва, Будапешта, Нью-Йорка згадують його невмирущий образ, припоминають унікальні сторінки змістовної та колоритної біографії цього 64-річного чоловіка. Саме стільки часу Всевишній відміряв йому існувати, творити, діяти. Пан Юрій збагнув наше клопітне життя в трудах і радощах, у всіх його вимірах, він знав його істинну ціну, тішився кожним прожитим днем, особливо останнім часом, коли взялася прогресувати злощасна хвороба. Він мріяв про безсмертя, але змушений був розпрощатися за нами завчасно. Вірив, знав, що ми мізерні у цьому суєтному світі, але прагнув його переінакшити. Повсякчас думав над тим, як це зробити, ощасливити всіх «еліксиром молодості». Залучав друзів, мас-медіа, учених, мислителів, ночами сидів і творив, читав, писав статті, радіючи кожній земній миті. Не врятувало навіть те, що роками жив і формував свої ідеї під незвичним знаком-логотипом «Віжибу» (Вічне життя буде!), який вимислив ще у юності. Його не полишала думка втілити проект міста майбутнього із загадковою назвою «Вселюжі». Хоча нерідко казав: життя – це тлінність тіла й невмирущість ідеї й душі…

І насправді, ми запам‘ятали його таким, яким він був у реальному житті: бадьорим, рухливим, нестримним, веселим, завзятим, бойовим, ініціативним, кипучим, життєдіяльним, усміхненим. Знаючим і вміючим, який завжди до всіх вітався перший. Усі ці та інші позитивні риси зримо проявилися тоді, коли керував Берегівщиною у районному «білому домі». А ще він був із безліччю ідей, творчих насамперед, які хотів утілити в дійсність – на сцені, обласній передусім. З цією метою до справи залучав однодумців, спільників, союзників. Його яскравий і незабутній талант служив людям, хоча до кінця він так і не розкрився. Недарма його у 1992 р. було обрано академіком Міжнародної академії оригінальних ідей, із 2003 р. він займав посаду віце-президента цієї установи. До речі, йому пропонували посади губернатора, у низці міністерств і комітетів тощо. Берегово полишати не хотів ні за яких обставин. Не перелічити, скільки багато корисного зробив він для краю, міста, кожного з нас. Для багатьох залишився навчителем і порадником, просто добропорядною челядиною. Ю.М. Гецко був патріотом України, любив її, казав, що незалежність і соборність – це безцінний здобуток багатьох поколінь.

Пам‘ятні його змістовні та багатолюдні акції у спорті ("Футбол від УТН"), культурі (кращі люди Закарпаття), туризмі, він обирався депутатом обласної ради, мав звання «Почесний громадянин міста Берегове», був членом міськвиконкому тощо. Перший конкурс краси серед дівчат на Закарпатті – також у його активі. До слова, було це дуже давно – у вісімдесятих. Душа покійного пана Юрія, на жаль, полетіла у потойбічні світи в розквіті фізичних, духовних, інтелектуальних сил, коли є не тільки снага, бажання, але й можливість проявити себе у конкретних і реальних справах. Розповідати про його численні затії – це розкрити біографічне та ділове досьє цієї небайдужої до чужих проблем людини, яка напрочуд легко знаходила контакт із оточуючими. Якщо відверто, то йому просто фортунило на талановитих, знакових осіб, він із першого слова-бесіди визначав, що це за постать – надійна, перевірена або ж фальшива. Чітко знав, з ким можна мати справу, а від кого слід триматися осторонь. З роду мав феноменальну пам‘ять й був жаданим гостем будь-якої компанії. А ще жив із правильним і чудовим девізом: краще десятьом дати, аніж в одного попросити.

Багато частинок своєї душі він залишив на цьому світі. Для теперішніх і майбутніх поколінь, які ще довго пам‘ятатимуть й розповідатимуть про незвичайний стиль його стрімкого життя. Душа Ю. М. Гецка рівному рік тому полетіла в небо, а прах був розсіяний з королівського мосту в крутих водах Тиси, хвилях тої ріки, куди він часто їздив, аби відійти од виснажливих творінь. Такий був заповіт цього чоловіка, що з‘явився на білий світ на землі тої ж таки Виноградівщини (с. Онок) й пішов із нього у дзеркальні дні двох весняних місяців. Ці події – радісна та журна – відбулися 13 квітня 1950 р. і 31 березня 2014 р. Здавалося, що зі смертю цієї оригінальної людини кануло в небутття чимало невирішених справ, неапробованих проектів і задумів. Сказати важко, хто підхопить й понесе естафету його прижиттєвих планів. Діяльність цього глобаліста – це титанічна робота, безмежний труд його неспокійного та азартного характеру.

Я, як близький товариш і приятель, добре пам‘ятаю останні місяці, тижні й дні життя Юрія Михайловича, якого, без найменшого перебільшення, знав із перших годин перебування в Берегові. До речі, коли приїхав за скеруванням після львівської журналістики влаштовуватися в це місто на роботу, то після редактора райгазети Ю. Чанадія головний районний ідеолог пан Гецко був другий, з ким мав пройти співбесіду. Усі ці розмови відбувалися одного серпневого дня 1982 року. Як мало з ким, ми розумілися з ним із півслова. У нас склалися на диво довірливі стосунки. А спілкування на різні теми могло тривати годинами. До слова, покійний відзначався затятістю у чтиві, преси найперше. Ранок починав із перегляду телевізійних новин, газет, журналів. Щорання телефонував мамі, на сьогодні ще живій, слава Богу, Мальвіні Михайлівні, й запитував, як здоров‘я. Вітав із іменинами як губернатора, так і рядових берегівців, дні народження багатьох були у його робочому блокноті. Благо, цей нопис, як реліквія, на видному місці в його оселі. Такий атрибут теплоти, поваги до рідних, близьких, друзів від нього перейняли багато товаришів. Писати про цю непересічну людину можна безкінечно. Між іншим, режисери з культурної сфери, актори Ольга та Олександр Матеї готують про нього документально-публіцистичний фільм. У цій хроніці буде показано все його багатогранне життя, тобто Ю. М. Гецко постане таким, яким нам усім запам‘ятався. У всій своїй життєвій величі, красі, турботах, радощах, помислах і трудах. У хроніці будуть інтерв‘ю з тими, хто знав його, хто з ним спілкувався й працював – в Берегові, Ужгороді, інших містах і селах краю. Можливо, сюди увійдуть інші важливі та цікаві деталі, зокрема, його дружина Ніна Романівна Гецко – відома гандболістка, Олімпійська чемпіонка у Монреалі-1976 р. Покійний Ю. М. Гецко обожнював цифру 7, тож роками не розлучався із символічним номерним знаком 77749 РТ, який був на його чорному "Мерседесі".

Так не хотів помирати цей славний берегівчанин, але ніхто не зміг зарадити біді. Хоча старалися в цьому плані багато людей. Смерть, на жаль, тим і ница, підла, мерзенна, бо з нашого оточення забирає найкращих...

МИХАЙЛО ПАПІШ, журналіст

На ФОТО: Юрій Гецко й місцева поетеса Валентина Турта