Мислячі катрени від закарпатського поета Юрія Шипа

Відомо, що мислення – це людська здатність думати, пізнавати й оцінювати навколишній світ, суспільні відносини та себе в них. У розсудливості й критичному аналізі того, що відбувається з нами й навколо нас полягає престижний привілей людського розуму й мудрості над можливостями інших живих організмів та істот у духовному та матеріальному бутті природи.

Це, так би мовити, своєрідний мініатюрний "химородний звиток", лаконізований поетом Юрієм Шипом у його книзі катренів "Каламбури діда Юри" так: "Людське життя – з химер клубок і пошиття з його ниток". Таким шитвом у виданні обумовлені базові аспекти гуманістичного рівня свідомості та моральних якостей культури, побуту, звичаїв та особливостей здатності людського мозку. В реальному житті обслуговує цю потребу вся професійна економічна та інша людська діяльність по справедливому (або навпаки) створенню та розподілу матеріальних і духовних благ.

У цій фундаментальній онтологічній та гносеологічній ґенезі важливе місце належить мистецтву й, зокрема, літературі. Саме тому й робимо навмисне логічний наголос на ній  перед конкретним аналізом книги "Каламбури діда Юри", в гострослівних катренах якої (а їх понад сімсот) домінують роздуми, оціночні констатації та висновки про те, що є, чого немає і що повинно бути та не бути, що хочемо та не хочемо у нашому житті. Для цього є чимало достеменних підстав, як у безпосередньому змісті творів, так і між їх рядками з акцентами та натяками. Сказати про те, як автор інтерпретував їх у художньому вияві через поезію з гумором тощо – справа літературознавців.

А я висловлюю власну думку як читач, з позицій історика, політолога, громадянина, патріота України та рідного краю, щодо зафіксованих у книзі фактів і подій (з художніми авторськими домислами того, що твориться з нами й навколо нас) у реальному сьогоденні та наскільки актуальні вони для читача.

Насамперед хочу сказати, що книга скомпонована з мислячих катренів (чотирьохрядкових поетичних творів), які спонукають до аналітичних роздумів про вчора, сьогодні та завтра з сакраментальним "А що це у нас твориться у центрі й на периферії?" Відповіді автора дотепно викладені в розділах: "Відлуння вражень", "Правда і кривда з пікантними прянощами", "Над земними небесами", "Світ природи – храм, свята довіра нам", "Скарбничка мислителя", "Втіхи та печалі народної моралі".

У першому з них у п’яти циклах видання (та в певній мірі й у наступних, преамбулі та заключному підрозділі "Яка видніє даль, де занедбана мораль", в якому  виражена наріжна суть цієї книги. А найдостеменніше – через єство головного персонажа каламбурів – діда Юри в проявах його натури, думок, серця та душі, котрий живе і мріє:

На Богом даній нам землі

Щоб нечестивці позникали

(Негідники, зловмисні й злі),

А добрі люди розквітали.

І прагне він робити це, як випливає з підрозділів "Рефлексії з репризами", "Приповідки з амбіціями", "Поради та розради з превенціями", з почуття любові до чесних людей та гніву до негідників.  Особливо (як здається) в найсатиричніших, гнівно скомпонованих викривальних мініатюрах (у розділі "Правда і кривда з пікантними прянощами"), обумовлених метафоричними картинами, дикобразами та добродіями в образах людей, бджіл і тварюк. Доказом цього є констатація, що майже дослівно перегукується з попередньою цитатою, але їдкішим алегоричним сенсом –

Таке буття на цій землі:

Люди й бджоли – помирають,

А нéлюди на цьому тлі –

Як тварюки: всі здихают!

Сторінка за сторінкою автор доводить це такими чинниками художнього слова, котрі здатні критично виконувати оздоровчу місію короткометражними поетичними засобами сатири та гумору: очищувати "авдійові стайні". Висвітлює похмурі картини та виводить на чисту воду негативні явища реальної дійсності, що мають місце й у нашому житті, в тому числі й неправдомовного владного бомонду в різних вагових категоріях, де тільки тоді

Повагу панство буде мати

Від свого народу,

Коли почне про нього дбати

Правді на догоду.

А до того: "владний вир – у хитрих патлах", "люди – при зарплатах у заплатах", а "панська натура – як ромська культура". Такий соціально-суспільний калейдоскоп є притаманним і розділу "Втіхи та печалі народної моралі". В ньому превалює потужна викривальна сила слова митця, що творить в ім’я добра супроти зла, проти всякої кривди правді на догоду задля оздоровлення і пробудження хворої совісті нечистоплотного поріддя негідників,

Де баран овець веде,

А вовк стоїть на варті –

Не чекай добра ніде

На всій державній карті.

У значній кількості творів переважно домінують діаметрально протилежні антиподи: честь і негідництво, чесність і підлість, справедливість і обман, святість і гріховність в поведінці позитивних персонажів та антигероїів у ставленні до природи до ближніх та моральних обов’язків людини. Автор здійснює це через власну концепцію поглядів "діда Юри" на певні події та явища. Розглядає він їх у суспільному й особистому житті, взаєминах людей між собою, ставленні до обов’язків перед Богом, Батьківщиною і ближніми в теологічному та світському розуміннях. Головною повинністю людини вважає мудрий послух Всвевишньому, кажучи:

Божі Заповіти

Слід не тільки знати,

А й завжди хотіти

Про їх треби дбати.

Багатогранна творчість Юрія Шипа взагалі за змістом – різножанрова, але безумовно вона базується на християнській моралі. Про це засвідчують і в "Каламбурах діда Юри" передусім розділи "Над земними небесами", "Скарбничка мислителя", "Світ природи – храм, свята довіра нам", звідки випливає авторова теза для тих, хто намагається збагнути сакральну суть високого людського прагнення й покликання:

У мудрих потреба –

Висока дорога:

Чим вище до неба –

Тим ближче до Бога.

Контрастні характери й картини позитивного і негативного змісту в більшості творів змальовані в протилежних дисонансних ракурсах. Якщо, наприклад, вони виражені в іронічному зневажливому викритті нікчем та хижацького поріддя, то своєрідно використано тут омоніми та пароніми з послугами Бога грецької міфології Мома (творця, лихослів’я, глуму та уїдливих насмішок), а простих чесних людей і доброчинців – у християнському дусі з глибокою пошаною в світлих тонах. Особливо де йдеться про їхні чесноти, віру, надію та любов (подеколи й з відтінками богословської містики, Святого Письма та Божих Заповідей щодо людини та природи). Причому з логічним наголосом на тому, що

Заповіти Божі –

Щит і меч любові –

Вічно на сторожі

У Христовім Слові.

Сонячним промінням осяяні передусім твори з роздумами про Україну, рідне Закарпаття, праотчу місцину де "предвічні гори та ліси, буки та смереки небо підпирають" і легендарний родовід, у якому

Наші люди народились

Із натурою Антея,

Виживати й бути вчились

У Геракла й Прометея.

Автор книги (як сам вважає) тут є тією живою піщинкою, що наважується сказати:

В моїй душі – душа Карпат,

Бо я із їхніх плаїв родом,

А чиста совість – мій мандат

Перед Богом і народом.

Особливим пієтетом наділені у виданні "мислячі катрени", пройняті тривогою за прийдешнє людства взагалі й окремої людини та дитини зокрема в розділі "Втіхи та печалі народної моралі" з таким канонічним змістом:

Якщо мати хочете дітей

Таких, що люблять батька й маму,

Потрібних Богу й для людей, –

То йдіть і їх ведіть до храму…

Віриться у схвальну акредитацію цієї книжки, в читацьку зацікавленість до художньої манери правдивого висвітлення автором життєвих колізій та до відвертої щирості його розсудку, тривоги серця, порад та пересторог з глибокозмістовними дидактичними висновками, до яких не варто бути байдужим.

Микола Вегеш, доктор історичних наук, професор Ужгородського національного університету

Нагадаємо, Що побачив "За фасадом пандемії" відомий поет-сатирик Юрій Шип із Закарпаття