На службі захисту рослин

Сьогодні більшість людей у нашому суспільстві не усвідомлює гостроти екологічних проблем. Та є люди, які все своє життя віддають справі захисту основ життя на землі – справі захисту рослин. І діють вони, і досить активно, незважаючи на труднощі та кризи. Віталій Петрович Федоренко – один із них.

Вашій увазі пропонується інтерв’ю з директором Інституту захисту рослин УААН, академіком УААН, доктором біологічних наук, професором, Президентом українського ентомологічного товариства, і просто патріотом своєї держави:

Р.М. – Шановний Віталіє Петровичу, наскільки гостро в сучасних умовах постає питання захисту рослин?

В.П. - Є три вкрай необхідних, почесних професій, всі вони заслуговують на особливу повагу та пошану. Це професія лікаря, який лікує людину, професія ветеринара, який лікує людство, і моя професія – професія захисника рослин, який лікує нашого друга – вічне джерело життя і творчості на землі, тому що без зеленої рослини, без зеленого друга не може бути того прекрасного довкілля і взагалі не може бути життя людини, оскільки рослини є продуцентами першого рівня; в основі всього лежить жива рослина, і зберегти її – це основа життя на землі, всього сущого, розмаїття рослин і квітів, що нас оточують. Тому без захисту рослин ми сьогодні просто не можемо існувати, бо на ту продукцію, яку виробляє людство, чекають дуже багато нахлібників – наших ворогів. Це численні комахи, віруси, бактерії, грибкові хвороби, бур’яни - конкуренти, і всі вони намагаються забрати з нашого столу все, що вирощено людиною. Взагалі це явище непросте і унікальне, - сама рослина природно стійка до пошкодження та ураження хворобами, але людина виводить нові сорти, нові форми рослин, вона намагається зробити їх більш продуктивними, більш доступними для людей, але за все треба в цьому житті платити. Якщо ми виводимо більш продуктивні рослини, то вони втрачають імунітет, стійкість. Крім того, створюючи величезні масиви полів ми концентруємо на одному місці величезну біомасу рослин одного виду, яка приваблює шкідників і вони починають їх пошкоджувати та їх вживати. Взагалі поняття шкідник – не ентомологічне, не біологічне, а економічне; тому що всі комахи, всі живі організми мають за щось жити, знаходяться у складних взаємозв’язках в біоценозі, і якщо ми порушили якусь ланку в цьому біоценозі, в цьому ланцюгу живлення, тоді ми маємо спалах того, що маємо. Скажімо, зараз взяли нові українці крен на монокультуру. Наука говорить, що соняшник має вирощуватись один раз в десять років на одному полі, а ми сіємо по два – по три роки, і більше того, навіть падалицю збираємо. Ми зараз маємо таких шкідників, які раніше були як види, а зараз вони перейшли в розряд найбільш економічно шкодочинних. Дуже багато проблем. Але якщо не буде захисту рослин, то більше половини врожаю ми просто не доберемо. В сучасних умовах зібрати врожай без захисту просто неможливо. Є дуже багато технологій по вирощування різних культур, пшениці, рису, буряків, кукурудзи, але зараз левова частка цих технологій базується на нових технологіях захисту рослин.

Р.М. - Є поширена думка, що краще хай буде жук, але він свій, натуральний, і це краще ніж застосовувати хімічні методи захисту. Скажіть будь-ласка, наскільки безпечні сучасні технології захисту рослин?

В.П. - Це шлях, в цілому, правильний. Тому що нам необхідна біологічно чиста продукція. Така продукція є, і вона вирощується із застосуванням біологічних засобів захисту рослин. Скажімо, на заході є маркування продуктів, і ті продукти, які були одержані без застосування хімії, вони набагато дорожче коштують ніж продукти, які були одержані із застосуванням хімічних препаратів.

На сьогодні існує величезна проблема наявності великої кількості невикористаних залишків хімічних речовин. Але разом із тим, ми зараз не можемо відмовитися від хімічних засобів захисту рослин. Інакше ми просто загинемо з голоду.

В ідеалі нам потрібно екологічно орієнтовану систему інтегрованого захисту рослин. Ми зараз шукаємо панацею: який препарат кращий, який - більш ефективний, але саме головне – нам потрібно високу культуру землеробства. Якщо рослина доглянута, внесені добрива, вчасно зроблені всі операції по рихленню ґрунту, підібрані правильні сорти, є сівозміна, то, безумовно, такі рослини самі вже більш стійкіші. І там ми вже використовуємо препарати не 8, не 16 разів, а один – два рази. Але, на превеликий жаль, цього немає. Порушені сівозміни, порушена система агропромислового комплексу в Україні; у нас були раніше науково обґрунтовані десятипільні сівозміни. Зараз ми переходимо в кращому випадку на чотирьохпільні, а то і на монокультуру. Як можна вести мову про ефективність тих чи інших препаратів, коли ми створюємо просто розсадник і вогнища величезної кількості шкідників, і в цьому випадку ми вже нічого не можемо зробити. Я був в Асканії - Нова, і стояло питання що необхідно переорати асканійський степ, тому що нібито він є розсадником сарани. По завданню академії ми провели обстеження та виявили що якраз в цьому степу сарана не розмножується, тому що товща із багаторічних трав, яка там накопичилась за тисячі років, не дає можливості відкласти самці сарани яйця у грунт, а от навколо заповідника, коли порушена сівозміна, коли поля забур’янені, там концентруються ці комахи. І йдуть вони лавиною, яка знищує все на своєму шляху. Як тут бути без хімії? Але хімію треба застосовувати грамотно, щоб вона щадила навколишнє середовище, і тільки у поєднанні з цілим комплексом заходів нехімічного плану. Тільки в інтеграції воно дасть позитивний результат.

Р.М. - Скажіть, будь-ласка, чи є тенденція до збільшення кількості та різновидів шкідників останнім часом в Україні?

В.П. - Так. Фітосанітарна ситуація в Україні залишається вкрай напруженою. Ми зараз маємо такі шкідники, які раніше не мали економічного значення, а тепер вони переходять у розряд шкодочинних організмів першого плану. Це сарана на півдні України – Херсонська область, Миколаївська, частина Одеської, Крим. Це багатоїдний шкідник ,який зимує у фазі яйця, виходить весною у зграї. І саме характерне для сарани те, що вона має дві фази: одиноку і стадну. Коли вона в одинокій фазі, вона не така агресивна і не така прожерлива, але коли вони базуються у куліги (скупчення личинок) або зграї (скупчення дорослих комах), тоді вони стають більш агресивні, і, навіть, міняється їх облік – морфологія. Коли комаха поодинока – спинка пряма, зеленого кольору, а коли вони починають гуртуватись – міняють колір із зеленого на сіро – оливковий, спинка стає сідлоподібною, вони стають агресивними, ненажерливими. Це унікальне явище, яке ми просто не можемо пояснити.

Також існує проблема карантинних шкідників, які насуваються з заходу, з- за кордонів. Це, перш за все, західний кукурудзяний жук. Він американський, дуже близький родич колорадського жука, був завезений американцями на Балкани, і звідти він почав поширюватись по Європі – Угорщина, Хорватія, Сербія, Македонія, Італія, і досяг України. Поки що він у Закарпатській області, перетнув Карпати, і вже його виявляють у Львівській та Івано – Франківській областях. Є всі підстави вважати, що пояс із центра України на південь – є зона, яка дуже сприятлива для розмноження цього абсолютно нового для нашої держави шкідника. У нього личинка живе в ґрунті, підрізає корені, кукурудза падає і більше не піднімається. А сам жук живе на гарбузових, на сої.

Інша проблема – в соняшниковій шипоносці. Цей шкідник описаний у 1938 році і ми його знали як вид. Та зараз ми маємо по 70 і більше личинок цього жука на одне стебло соняшника, і він гине, ми не отримуємо врожаю. Крім того, кожний укус це своєрідні ворота для інфекції, через які проникають збудники хвороб, які заражують соняшник, віх хворіє помопсисом, білою гниллю, і таким чином ми втрачаємо врожай. Так, ми розробляємо хімічні препарати, та саме головне – у агротехніці. Тому що зимує личинка у стеблах соняшника як у нас - соняшник зібрали, олію вичавили, а залишки стебел залишили на полі. А треба відразу після збирання його перелущити, переорати, таким чином вже більшість цього шкідника ми знищимо механічно, без хімії, а далі вже використовувати препарати. Інститут рекомендує, але прийшли нові українці, які не знають агротехніки, не знають біології, та хтять лише одне – якомога більше взяти з цієї землі, не думаючи про те, що чекає наших нащадків. Яку ми землю їм залишимо. Тільки сьогоднішній ефект, сьогоднішні гроші. Ось у чому наша проблема. Її треба подолати.

Велика проблема з клопом – черепашкою. Це був ти повий шкідник півдня України. Він наносить шкоду зерновим культурам, внаслідок чого зерно втрачає клейковину та з нього вже неможна випікати хліб. В зв'язку з глобальним потеплінням цей шкідник поширений по всій території. Те саме можна сказати про хлібну жужелицю, хлібного жука, і ще про багато шкідників та хвороб, які зараз розширюють свій ареал, зону шкодочинності, і ми маємо проблему в тих місцях, де ми їх раніше не знали. Фітосанітарна ситуація надзвичайно складна, і без проведення захисних заходів, без моніторингу, без відслідковування того що відбувається, ми нічого не можемо зробити. І саме головне – нам треба робити прогноз – наукове передбачення тих явищ, процесів, які будуть в майбутньому. І ми над цим працюємо, у нас є свої розробки.

Р.М. – Наскільки значний вплив завезення з-за кордону на поширення шкідників та хвороб рослин на території України?

В.П. – Є така служба – карантинна, і діє вона в рамках міністерства аграрної політики України. І це є її завдання. Але, на превеликий жаль, кордони на сто відсотків закрити не можна. Навіть проникнення шкідника в невеликих кількостях, коли він попадає у схожі умови, та не має природних ворогів, призводить до масового його розмноження. Тому дуже важливо не допустити його проникнення.

Р.М. – Відомо, що Інститут захисту рослин є головним науково – методичним центром в Україні з питань захисту рослин. Які методи розроблені інститутом і як вони впроваджуються у життя?

В.П. – Так, інститут координує діяльність більше 30 інститутів України з проблем захисту рослин від шкодочинних організмів. На підставі наших досліджень та розробок кожного року видається «Перелік препаратів та агрохімікатів дозволених для використання в Україні». Це є нормативний документ із правил застосування препаратів, він затверджується міністерством екології, міністерством охорони здоров’я і міністерством аграрної політики України, яким користуються всі виробники, і від якого ми не маємо права відступити. Слід зазначити, що інститут має багато розробок. У нас є лабораторія біологічного захисту рослин, в інституті на вищому рівні ведеться робота по підтриманню расового складу трихограми. Трихограма – це яйцеїд, який уражує яйця совки, плодожерки, вогнівки, і з яйця шкідника гусінь вже не виходить, і ми біологічно його знищуємо. Є лабораторія мікробіометоду, яка розробляє біологічні препарати, при зараженні якими комаха гине. Є лабораторія токсикології, яка вирішує проблеми кращого, більш ефективного і екологічно доцільного використання препаратів. Є лабораторія аналітичної хімії, яка проводить екотоксикологічний моніторинг, визначає динаміку детоксикації пестицидів в агроценозах. Таким чином завдяки цим лабораторіям ми можемо забезпечити гарантовано здоровий врожай. Є лабораторія нематології, яка веде пошук таких фітогельмінтів, які уражують комах. Є лабораторія імунітету рослин, яку очолює академік Лісовий Михайло Павлович. Вона виводить сорти, стійкі до багатьох грибкових захворювань. Так було виведено абсолютно стійкий сорт пшениці «Деметра», який зараз іде у виробництво, і який не уражується численними хворобами на відміну від інших сортів. Є лабораторія стійкості до шкідливих комах, де вивчаються типи стійкості рослин для забезпечення їх росту без хімії.

Є відділ карантину, який робить наукове обґрунтування для карантинної служби, наукових підходів про недопущення шкодочинних організмів на терени України.

Інститут тісно співпрацює з іноземними фірмами, із інститутами захисту рослин в Польщі, Молдові, Росії, Німеччини, Словакії, Сербії – загалом у 16 країнах світу. Зараз, наприклад, мій заступник знаходиться на стажуванні в Шотландії з вивчення проблем карантинної роботи. Це все збагачує нас. Цікавою була співпраця із польською фірмою “Best Pest”, коли було розроблено принципово новий метод захисту київських каштанів. Спершу було з’ясовано, що причиною є каштанова міль, яка проникла до нас із Заходу. Вона відкладає яйця на листочок, із яйця виходить личинка, яка живе в середині листка, тобто між верхнім та нижнім епідермісом, виїдаючи всю внутрішню серцевину листка, внаслідок чого знищуються хлорофілові зерна і листок в’яне і опадає. Резонно це листя вивезти та спалити, але це не завжди можливо виконати. Таким чином було розроблено метод захисту за допомогою ін’єкцій. Токсичний препарат вприскується індивідуально в кожне дерево спеціальним пістолетом, тому на довкілля цей метод не впливає. На жаль, усе питання – у фінансуванні, так як обробка одного дерева коштує приблизно 15 доларів, а у влади не вистачає коштів на оздоровлення навіть дерев на Хрещатику.

А саме головне - ми розробляємо стратегію, тактику і концепцію захисту рослин, яка має бути в Україні на майбутнє.

Р.М. – З ким ви співпрацюєте і яка географія діяльності інституту?

В.П. – Я є президентом ентомологічного товариства, яке об’єднує всіх ентомологів України, і аматорів, і тих, які працюють в різних інститутах. А науково – координаційний центр на базі нашого інституту об’єднує діяльність більш ніж 30 наукових установ УААН і координує їх роботу у сфері захисту рослин. Крім того, ми тісно співпрацюємо з інститутом зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України, який допомагає нам у визначенні виду шкідника, його ідентифікації. Така сама співпраця у нас з інститутом мікробіології НАН України, аграрними університетами та академіями України, навіть з державним Нікітським ботанічним садом, з заповідником “Асканія-Нова”. Більше того, ми співпрацюємо із такою установою як ФК «Динамо». Так, тому що в них є газони, трава там висихає, гине, яка ж причина? Ми робимо аналіз, виявляємо шкідників та хвороби, приймаємо заходи і в такий спосіб допомагаємо нашим футболістам досягати кращих результатів.

Р.М. – Наскільки вплинула криза на діяльність інституту? Як ви оцінюєте перспективи інституту?

В.П. – Так, криза вплинула, і вплинула сильно. Ми не можемо собі дозволити те ,що могли раніше. Це відбилось в першу чергу на кількість закордонних відряджень, під час яких ми мали змогу обмінюватись досвідом, та на відрядженнях по України. Ми не можемо купити транспортний засіб, в якому є нагальна потреба – наші спеціалісти мають швидко реагувати на всі спалахи хвороб та шкідників по Україні, оцінювати ситуацію, приймати рішення щодо їх ліквідації. Ми не можемо купити сучасне обладнання, яке нам потрібно, хоча інститут заробляє на себе сам. Нам держава платить лише відсотків 70-80 від заробітного фонду.

А перспективи, я думаю, у нас нормальні. Тому що, як я уже говорив, і ще раз наголошу, що без захисту рослин сучасне сільське господарство, сучасний агропромисловий комплекс не може існувати. Ми знищимо самі себе, якщо не буде нормального, грамотно обґрунтованого захисту рослин. І без цього ми просто не виживемо. А без нас це просто неможливо. Ще додам, що наш інститут є полігоном, базою для проходження практики студентами факультетів захисту рослин, і вони мають змогу ознайомлюватися із сучасними знаннями.

У пересічного громадянина може скластися враження, що захист рослин – це обов’язково хімія, що шкодить, але в комплексі заходів вона складає біля 30 відсотків, решта – біологічні, механічні, агротехнічні, карантинні, імунологічні заходи.

Таким чином, важливість інституту та роботи, яку ми робимо, підтверджується життям.


Розмовляв Римар Максим