На Закарпатті розробляються нові маршрути з військового туризму

Нині у Європі військовий туризм настільки поширений, що існує навіть понад 14 асоціацій військового туризму, а ще Всесвітня асоціація військового туризму, центр якої — у Франції. На одній з конференцій у Празі науковцям кафедри туризму Ужгородського національного університету презентували довідник з військового туризму.

Відтак підібралася молода команда науковців, яка взялася за відпрацювання військового туризму на Закарпатті. Згодом було укладено угоди з Угорським державним музеєм про надання карт, що вийшли з обігу, колишніх військових ліній, зведених на території сучасного Закарпаття напередодні і під час Другої світової війни. Приміром, багато хто чув про лінію Арпада...

Це багатокілометрова фортифікаційна споруда, яка мала десятки тунелів, казарми, де жили солдати, сотні дотів, амбразур, незліченну кількість загороджень у вигляді трапецієподібних і конусоподібних протитанкових споруд і навіть кілька військових шпиталів у Карпатах. Наприклад, неподалік села Підполоззя знаходилася військова стоматологія. Але, виявляється, на Закарпатті було шість військових ліній! Одна з них — лінія Гуняді, що проходила водороздільним хребтом і включала не лише Закарпаття, а й Львівську та Івано-Франківську області. А ще — лінія святих Іштвана і Ласло, яку зводила до і під час Другої світової війни Угорська держава для охорони кордонів. Крім того, на Закарпатті були виявлені фортифікаційні споруди часів Чехословацької Республіки 1919 — 1938 років — лінія Масарика та лінія Бенеша, що проходили по Ужгородському, Берегівському та Виноградівському районах Закарпаття. Нині там зафіксовано 22 доти і амбразури, хоча, на жаль, деякі знищені.

Наразі найбільший акцент у військовому туризмі краю робиться на Другу світову війну. Адже вона не так віддалена у часі: і об’єкти збереглися, і пам’ять про цю війну не змеркла. Зрозуміло, кафедрою туризму Ужгородського національного університету розробляються і інші маршрути військового туризму, більш ранніх часів, навіть древніх. Приміром, у 107 році до нашої ери поблизу села Мала Копаня на Закарпатті відбулася битва між римськими легіонерами і даками. Не забудемо і про повстання під керівництвом Ракоці, Телекі, військові дії між Австрією та Трансільванією, перехід угорців через Верецький перевал, де вони воювали з Лаборцем, слов’янами, які жили на території Закарпаття. Варто згадати опришків — від Пинті і до Шугая. У багатьох місцевостях зберігаються пам’ятки Першої світової війни, наприклад, перевал Легіонерів, названий на честь польських вояків, там знаходиться польське кладовище. Поховання тих часів є і на Ужоцькому та Ворітському перевалах. Не можна оминути Гуцульську Республіку, Красне поле 1939 року…

Саме ці спогади і факти намагаються втілити в розробку туристичного маршруту молоді науковці кафедри туризму УжНУ, адже військовий туризм — це насамперед вивчення історико-культурного пласту, ознайомлення з особливостями військових атрибутів певної епохи.

А чи є інтерес людей на місцях включитися у розвиток військового туризму? Звичайно, і дуже великий. Декілька дотів і військових споруд на місцевому рівні вже активно експлуатуються. Наприклад, у селі Верхня Грабівниця є 800-метровий дот, там відновили ворота, виклали дошками проходи тощо. Дот став туроб’єктом, і одразу в селі зробили кілька зелених садиб, хоча раніше воно було дуже депресивним.

Також працює, і досить ефективно, мілітарі-садиба “Грін Гоф” у селі Скотарське Воловецького району на Закарпатті. Це готель-музей військових подій. Його збудували в одному з бункерів лінії Арпада. Тут дев’ять номерів. Одночасно мілітарі-садиба може прийняти 30 відпочивальників. Бункер, на якому збудована садиба, мав завдання підірвати залізничний міст-акведук, якби радянські війська прорвалися через перевал Бескид. Солдати не виконали завдання, і міст залишився цілий. Зараз це частина оновленої залізничної гілки південно-західного напрямку. Окрім того, тут можна поласувати стравами угорської та чеської кухні, оглянути військові споруди тих часів, а також тут можуть запропонувати й інші маршрути військового туризму. Однак науковці з Ужгорода на досягнутому не зупиняються, й надалі ведеться робота по розробці нових маршрутів, триває пошук нових історичних фактів. Отже, на Закарпатті започаткували добру справу. Можна добре відпочити та набути неабияких знань з історії тих незабутніх часів.

Євген МЕНЬОР