На Закарпатті відійшов в інший світ перекладач колишніх лідерів сусідньої Угорщини Яноша Кадара та Кароя Гроса (ФОТО)

Минуло дев‘ять днів, як на Берегівщині поховали Ємеріха Добовці – єдиного й чи не останнього перекладача-закарпатця колишніх лідерів сусідньої Угорщини Яноша Кадара та Кароя Гроса.
Про смерть після важкої, виснажливої хвороби цієї надзвичайно порядної й інтелігентної людини мене сповістив Петро Вереш, директор ЗОШ № 10 Берегова. Я знав, що вони товаришували та дружили. Деколи й мені доводилося бути в їхньому приємному товаристві. Тож із радістю спілкувався з цим ерудованим чоловіком – Ємеріхом (удома, товариші називали його просто Імре) Карловичем Добовці. Смію гадати, що він приятелював з Петровим батьком – колишнім першим секретарем Берегівського райкому партії Г. Й. Верешом, батьки якого були уродженцями Виноградівщини. І така дружба з сином, схоже, передалася у спадок.
...І треба ж було такому статися, що душа 71-річного підполковника спецслужби у відставці Є. К. Добовці відійшла у засвіти того ж самого осіннього дня, коли й народився – ранком 6 листопада ц. р. Щоправда, з проміжком у часі в сімдесят один рік. Покійний офіцер КДБ/СБУ останньою порою з дружиною Іриною проживав у прикордонному селі Мочола Берегівського району (чарівна, інтелектуальна, комунікабельна донька-перекладачка Ілона з сім‘єю мешкає у Будапешті). Саме вона не тільки печально-скорбно розповіла про цей трагічний для родини удар, але й мило, залюбки поділилася інформацією про те, яким був тато поза роботою, особливо у період, коли вийшов Адже у дитинстві, шкільному віці мріяв бути чи то пілотом, чи то техніком, – поближче до МІГів, які на військовому летовищі Мукачева, де він народився й учився, часто "проводжав" і "зустрічав", дістаючи від цього насолоду, моральну втіху. Навіть побаченого ескізи малював, макети конструював, авіажурнали колекціонував: як у юності, так і в дорослому вже віці. І хоча свою біографію із наземною авіацією чи небом не поєднав, бо доля склалася так, що юристом став. Однак після служби в "органах" кілька років працював в одній відомій вантажно-транспортній авіакомпанії: літав на ІЛ-76, і навіть "дістався" до "Мрії". Колеги на новій роботі та пілоти дивувалися, як багато краянин знає на цю тему. Правдами та неправдами "пробивався" на авіашоу в різних країнах. Хотів побувати на паризькому в Ле-Бурже, але не поталанило.
Покійний був людиною двох систем – радянсько-компартійної й української доби, але відзначався фаховістю, чесністю, порядністю, відповідальністю, акуратністю, старанністю, коректністю та привітністю у стосунках із друзями, всюди й із усіма, де жив і працював. І такий мав характер, що посваритися не міг ні з ким. Навчаючись у Вищій школі КДБ (м. Москва), чудово освоїв угорську мову, яку викладала одна із найкращих її знавців тогочасної доби в СРСР Олена Дмитрієва. Професорка-інтелектуалка, інтелігентка, яка була родом з Києва, навчала багатьох закарпатців цього освітнього спецзакладу, що опісля працювали в сусідній країні. Одразу після курсів Є. Добовці скерували на роботу в Закарпатське управління цього відомства.
Займав у ньому різні керівні посади, виконував навіть місію перекладача в колишньому Будинку радянсько-угорської дружби в Будапешті, де працював заступником директора. Нерідко був за "товмача" угорських лідерів, зокрема, Генеральних секретарів УСРП Я. Кадара та К. Гроса, до того ж як у Будапешті, так і в Москві, де вони часто спілкувалися з Л. Брежнєвим, Ю. Андроповим, М. Горбачовим. І, без перебільшення, вважався носієм державних секретів. На одному з фото він в урядовому пулі, коли угорський лідер у квітні 1989 р. здійснив поїздку на Закарпаття, у Берегове в тому числі. Про унікальність, демократичність, мироправність цього угорського лідера ще довго згадували в прикордонному місті, сусідніх населених пунктах, мешканці яких прибули у райцентр, аби побачити живого Гроса.

Потім знову працював в облуправлінні, яке на зорі української незалежності стало СБУ. Хтось би після закордонного відрядження ходив з високо піднятою головою, гоноровий, а він і надалі доладно, чесно скромно робив свою справу. А свідченням його порядності та моральності є такий факт: він до останнього їздив на непоказних "Жигулях". Звідсіля підполковника провели на пенсію. І коли дізналися колеги, що помер їхній товариш по службі, шкодували, що не змогли приїхати провести його в останню земну дорогу. Автору про це зізналися голова ветеранської організації спецслужби Василь Мельник, колишні начальники Берегівського відділення СБУ Віктор Цитряк, Йосип Молнар, а також поважні офіцери Василь Гнаткович, Андор Костю, Ілля Баран, Степан Калинич й інші. Хоча перед тим бували в нього дома у Мочолі. Донька у соцмережі подякувала всім, з ким він служив і розписала, де, у якому місці сільського кладовища він похований. Отже, хто має змогу, може запросто приїхати у цю сільську глибинку та вклонитися його пам‘яті.
Звісно, найтяжче в ці скорботні дні рідним і близьким, яким теж висловлюємо щирі співчуття. Нехай душа скромного в житті та побуті, працелюбного, товариського, веселого серед колег і друзів підполковника Є. К. Добовці знайде упокій на небесах, а тілу сира землиця хай пухом стане.

 Михайло ПАПІШ