НАТО – комплексна колонізація України

Ідея про вступ України до НАТО давно викликає сильні суперечки в українському суспільстві, але зазвичай до предметних дискусій на рівні керівництва України не доходить, створюючи картину повного відриву від реальності та небажання сприймати серйозно стан речей у світі.

Перш ніж розбирати фундаментальні проблеми самого військово-політичного блоку НАТО, варто відзначити той факт, що населення України в своїй більшості не підтримує вступ України до цього політичного блоку, та й взагалі будь-якого іншого, принаймні на сьогоднішній день. Адже регулярні бравурні заяви про “бажання України вступити до НАТО” ніколи не підкріплювалися запроведенням Всеукраїнського референдуму. Причиною небажання керівництва України проводити референдум щодо вступу чи невступу до НАТО проста, реальні соціологічні дослідження свідчать, що результат такого референдуму буде негативним, навіть з урахуванням тотальної фальсифікації результатів референдуму на рівні 5-8% (за НАТО) з боку влади. Причини тут різні, однією з ключових є психологічна втома всього суспільства, що перебуває під тиском процесів останніх 30 років. Люди просто виснажені цим і їм хочеться займатися більше налагодженням своєї повсякденної української дійсності в країні, а не плутатися у планах зовнішніх гравців.

Мізерний відсоток підтримки чудово усвідомлюють і в самому «Північноатлантичному альянсі». Імовірно, на 200% НАТОвські структури проводили аналіз та соціологічні дослідження в Україні на цю тему і тому не вимагають від української влади проведення референдуму, розуміючи заздалегідь негативний результат.

Варто зазначити, що режим Порошенка, який відійшов у минуле, але залишив після себе величезні гниючі рани на тілі суспільства, по суті, проти волі українського народу, у 2019-му році через поправки до Конституції зобов'язав Верховну Раду підтримати «реалізацію стратегічного курсу держави на придбання повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору», Кабмін має “забезпечувати реалізацію” цього курсу, а президент – бути “гарантом” його виконання.

Кваліфікувати подібні зміни до Конституції можна і потрібно саме з погляду національного суверенітету України, розміри якого значно зменшує така законодавча база. Адже участь України в НАТО, по суті, передбачає чи не офіційне вербування українських кадрових військових західними розвідслужбами через проходження всіляких спільних “тренінгів”, “навчання”, “курсів підвищення кваліфікації” тощо. Адже просування українських військових кар'єрними сходами багато в чому залежатиме від “доброї волі” структур НАТО в особі західних розвідслужб, що, очевидно, робить українську армію чужою як для України, так і для українського народу.

Не варто також забувати, що включення України до НАТО призводить до блокування доступу вищого політичного керівництва України до наших збройних сил у критичні моменти, особливо за економічної чи політичної агресії проти України з боку західних країн. Враховуючи можливі внутрішні конфлікти між країнами НАТО, як недавній конфлікт між Туреччиною та Грецією за газовий шельф у Середземному морі, або Францією та Італією на території Лівії за контроль лівійської нафти, варто розуміти, що по суті вся інформація про здібності України до оборони буде доступна умовному "агресору". Мало того, якщо в рамках конфлікту між членами НАТО цей умовний агресор заручиться підтримкою США, знищення України як незалежної держави або заміна її керівництва на "лояльне" можна буде гарантувати з ймовірністю 200%.

Зараз західним країнам, і як наслідок, військово-політичному блоку “НАТО” вигідно підтримувати конфлікт на Донбасі з метою ослаблення свого геополітичного конкурента Росії, але що буде через 5 або 10 років спрогнозувати звичайно ж ніхто не може.

Представимо цілком реалістичну ситуацію, за якої Україна вже в НАТО, ситуація на Донбасі врегульована через особливий статус регіону, а українська армія повністю перейшла на “стандарти НАТО” і починається конфлікт із Польщею через територіальні претензії. Як ми пам'ятаємо, завдяки діям Сталіна та пакту “Молотова-Ріббентропа” у 1939 році до України було приєднано значну частину території сучасної “західної України”, яку багато поляків досі вважають “тимчасово окупованою”.

За такого конфлікту між країнами НАТО - Україною та Польщею, якщо Польща заручиться підтримкою США, ймовірність приєднання до Польщі всієї західної України можна вважати доконаним фактом. Адже армія буде деморалізована і блокована, зокрема, і так званою військовою НАТОвською інфраструктурою на території України. При цьому Україна вже не зможе звернутися за допомогою до інших “центрів сили” для захисту, адже участь третіх країн у такому конфлікті передбачає втягування у пряме військове зіткнення з усім блоком НАТО.

Вступ України до військово-політичного блоку НАТО передбачає також ризики переміщення життєвих інтересів української військової та фінансової еліти до західних країн, орієнтування на вказівки та команди закордонних лідерів, що призведе до ще більшої деградації нашої країни, продовження системного ігнорування інтересів народу України, підвищення експлуатації як природних ресурсів так і людських. Таким чином, продовжиться політика “економічного геноциду” шляхом створення нестерпних умов проживання на нашій землі. Такі процеси ще більше посилять закордонні інструменти контролю України, створюючи умови для повністю дистанційного ручного управління нашою країною незалежно кого б не обрали президентом.

При вступі України до НАТО також не можна мати ілюзій щодо військово-промислового комплексу України, розвиток якого повністю залежатиме від провідних західних країн. Ми спостерігатимемо знищення замкнутих виробничих ланцюгів в Україні шляхом цілеспрямованого банкрутства підприємств або перенесення виробництва ключових високотехнологічних вузлів та агрегатів у західні країни. Про чесну конкуренцію на “збройовому ринку” взагалі можна забути, адже США, як головний експортер зброї у світі, явно не зацікавлений у збереженні конкурента в особі українського ВПК, а тим більше в його розвитку.

Враховуючи вищенаведені причини, розвиток українського ВПК завжди проходитиме в умовах колосального тиску та перетікання ключових технологій конкурентам через законодавчо закріплені “механізми взаємодії” з НАТО.

Подібний процес можна спостерігати на прикладі виробництва винищувачів у Євросоюзі. Як відомо, США більшості своїх "союзників" по НАТО вдалося нав'язати колосально дорогу участь у виробництві винищувача п'ятого покоління F-35, розподіливши на всіх фінансове та технологічне навантаження, але залишивши виробництво всіх ключових технологій на території США під контролем американських військових корпорацій. Даний підхід у створенні винищувачів поставив всіх "союзників США" у постійну залежність, як фінансову (адже літаки п'ятого покоління вимагають постійного дуже дорогого обслуговування та модернізації, так і технологічну (адже без США жодна "країна-союзник" побудувати винищувач п'ятого покоління F- 35 фізично не зможе).

Розуміючи цю проблематику, економічні локомотиви Євросоюзу, в основному в особі Франції та Німеччини, маючи частковий фінансовий суверенітет, відмовилися від участі у програмі виробництва F-35 і продовжили фінансування створення власного винищувача п'ятого покоління, який на даний момент так і не побудований, насамперед, через відмову США передавати “союзникам” ключові технології.

Якщо ми подивимося в корінь і знайдемо сенс існування самого НАТО, то побачимо фундаментальну причину постійного пошуку конфлікту з Росією, адже як тільки “фактор Росії” зникне, зникне і необхідність існування самого НАТО на чолі зі США. Саме тому США так затято і самовіддано робить з Росії ворога під будь-якими приводами, намагаючись усіляко відгородити країни Європи навіть від економічної взаємодії з Росією. Враховуючи ці обставини, не варто забувати, що країни Європи вже давно не горять бажанням платити до бюджету військово-політичного блоку НАТО 2% ВВП, які так відчайдушно вимагають спікери НАТО, лякаючи “російською загрозою” цілі народи, паралельно реалізовуючи агресивні сценарії кольорових революцій у мирних державах, з метою втягування Росії за будь-яку ціну в гарячу фазу війни.

На тлі цієї загальнодоступної інформації, деякі українські політики, які найгучніше кричать про необхідність вступу України до НАТО, по “дивовижній випадковості” впритул не помічають регулярні скандали на тему стеження США за провідними політиками та бізнесменами країн НАТО.

Справа в тому, що прихильникам приєднання України до “Північноатлантичного альянсу” дуже незручно визнавати той факт, що завдяки НАТО всі політики та бізнесмени “країн учасниць” блоку перебувають під постійним наглядом спецслужб США. Зверніть увагу, що подібні шпигунські скандали відбувалися в європейських країнах блоку НАТО за останні роки у великій кількості, але нікого так і не змогли залучити до відповіді. Причина тут проста, стеження за політиками та бізнесменами на догоду США найімовірніше йде в рамках статутної діяльності НАТО і, таким чином, не може бути незаконним, саме тому нікого не покарали.

Ну а як ми розуміємо, якщо нікого не покарали за прослуховування телефонів перших осіб Німеччини та Франції, за прослуховування "простих смертних європейців" та розголошення їхніх персональних даних навіть говорити ніхто не буде.

Мало того, якщо якийсь порядний співробітник спецслужб Європи вкотре оприлюднить ці факти економічного та політичного шпигунства з боку США в країнах НАТО, його ще будуть переслідувати, як то кажуть, приклад Едварда Сноудена на допомогу.

Заперечуючи об'єктивну дійсність, з вірою в “рожевих поні та непогрішність НАТО”, багато українських горе-політиків за своєю наївністю вважали, що після перемоги “кольорової революції” під чуйним керівництвом структур НАТО, на Україну чекає новий “план Маршалла”, мовляв, будуть “закордонні”. куратори” будувати в Україні, як раніше у Західній Німеччині “вітрину західного світу”, послаблять кредитний зашморг “дорогих грошей” та дадуть можливість розвинути українську економіку. Але на практиці все виявилося зовсім інакше, замість "інвестицій" на нашій землі вибудували систему економічної окупації, при якій роль "гауляйтерів і поліцаїв" доручили виконувати місцевим компрадорським елітам, за право мати "малу частку " від пограбування нашої Батьківщини.

Усіх в Україні такий стан речей влаштувати звичайно не міг, тому про всяк випадок під чуйним керівництвом наших “закордонних партнерів” було вибудовано додаткові системи наднаціонального контролю у вигляді НАБУ (Національне агентство боротьби з корупцією), САП (спеціальна антикорупційна прокуратура), НАЗК ( Національне агентство протидії корупції), ВАКС (вищий антикорупційний суд), АРМА (Агентство управління заарештованими активами). Боротьбою з корупцією ці структури особливо не займаються, а от вибудовуванням системи контролю над українськими чиновниками займаються серйозно, організовуючи "дамоклів меч" над головами тих чиновників, які погано виконують команди наших "стратегічних партнерів".

У результаті замість “плану Маршалла” Україна отримала гігантську міжнародну корупцію, наднаціональні структури контролю так званої “української еліти”, постійну війну на Донбасі, масову міграцію корінного населення, терор незгодного українського суспільства (який у свої 35 років мені вже довелося випробувати на собі , провівши завдяки режиму Порошенка понад два роки в СБУ-шній в'язниці), тотальне пограбування населення та політику “економічного геноциду”, спрямовану на різке зменшення народжуваності та максимальне збільшення смертності.

І це Україна ще навіть до НАТО не вступила.

Якщо підбити проміжні підсумки і поглянути на фундаментальне значення існування військово-політичного блоку НАТО, можна виділити такі пункти:

Збереження американських військових баз на території Європи (як ми пам'ятаємо, після виведення радянських військ, американські війська нікуди з Європи не пішли, а почали будувати свої військові бази далі, включаючи нові країни в НАТО, проводячи політику “комплексної окупації” на їх територіях).

Збереження провідних позицій американського ВПК за рахунок економік країн блоку НАТО.

Вербування та контроль збройних сил країн блоку НАТО.

Відпрацювання технологій комплексної окупації з метою експлуатації людських та природних ресурсів країн блоку НАТО.

Розвиток за рахунок країн блоку НАТО нових технологій та акумулювання виробничого потенціалу для ВПК США.

Ослаблення головних геополітичних конкурентів США використовуючи країни блоку НАТО.

Розширення юрисдикції та зони впливу США.

Отримання спецслужбами США постійного та відносно законного доступу до особистих даних мешканців усіх країн блоку НАТО з метою контролю та стеження.

Навіщо моїй країні все це, мені при здоровому глузді зрозуміти не виходить.

Можна довго розмірковувати про виконання функції “безпеки” країн-учасниць блоком НАТО, але за всіма ознаками, не йдеться про безпеку країн учасниць, а лише про безпеку США та Британії за рахунок інших “країн-учасниць”. До того ж, “країни-учасниці” НАТО взагалі ніяк не захищені від самих США чи Британії.

Такої несправедливості не можуть не помічати країни Європи, тому боротьба за суверенітет лише зростатиме, що рано чи пізно призведе до руйнування НАТО зсередини. На жаль, жертвами агресивних дій військово-політичного блоку НАТО під керівництвом США вже є багато країн. На наших очах розірвали на безліч слабких територій Югославію, знищили Лівію, довівши країну до стану постійної громадянської війни, також не варто забувати про використання для нападу технологій “кольорових революцій”, приклад проведення “майдану” в Білорусі 2020-го тут показовий.

На моє глибоке переконання, існування блоку НАТО - це постійна загроза для людства, адже сенс існування цієї "структури" - виробництво навколо себе війни та агресії, паралельно зі схемами збагачення головних бенефіціарів.

Але повернемося до України та нашої Конституції, в якій завдяки режиму Порошенка наразі існує явний дисонанс. Адже в Конституції України, у її преамбулі говориться, що «Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей» приймає цю Конституцію – Основний Закон України «керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням ». А в самому “Акті проголошення незалежності України чорним по білому написано: «здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України». А далі за текстом: «Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках».

Виходить, що навіть зрадники ідеології комуністичної партії, її окремі високопосадовці тих часів і навіть українські націоналісти свого часу розуміли необхідність нейтрального статусу, як основи існування незалежної України. Але це було давно, зараз у багатьох українських націоналістів центр життєвих інтересів знаходиться далеко за межами України. А у тих, хто з якихось причин не зміг організувати собі затишну хатинку на Лазурному березі або на берегах мертвого моря, у тих залишається і тут чудова (за їхніми недалекими поняттями) можливість під “волання та гикання” прилаштуватися до фінансових потоків, махінацій із озброєнням та військовим авантюрам, у горнилі яких перетворюються на попіл усі докази про злочинне збагачення тих, хто міняє мрії про щастя українців на особисту вигоду, проявляючи наймерзенніші з людських якостей - жадібність та спрагу наживи!

Важливо зрозуміти, що найбільший у світі військово-політичний блок, по суті, тримається на русофобії та постійній жадобі до наживи, що незмінно призводить до конфліктів. Про це варто як мінімум пам'ятати, усвідомлюючи, що половина України говорить і думає російською.

Безвідносно поточної ситуації українському народу варто переосмислити рівень загроз, який навис над нашою державою і, зрештою, зробити висновки. Сподіваюся, для цього 30 років споглядання “вільного ринку” та активної “підтримки України нашими закордонними партнерами” буде достатньо.

Автор: голова політичної партії "Держава" Дмитро Василець