Незгодні з курсом влади кажуть: "Виборами життя не закінчується" (ФОТО)

Простому народу хочеться їсти й пити, а також не замерзнути взимку.

Про це чітко заявив вчорашній мітинг на площі Народній в Ужгороді.
До підніжжя будинку обласної влади передобідньої пори прийшло стільки людей, скільки за всі місяці після Майдану тут не бачили. Демонстрували ставлення до того курсу, яким веде їх українська влада.
Мітинг-протест мав незвичну форму. На відміну від тих акцій, які супроводжуються виступами ораторів з мікрофону або через гучномовець, тут про все говорили плакати. Понад два десятки їх, великих і малих охопили ті сторони життя, які хвилюють пересічного українця.
Ім'я Президента України Петра Порошенка зустрічалося в написах лише в негативному контексті. Нічого іншого в реформах центральної влади, ніж різке підвищення комунальних тарифів, провал у економіці, зниження рівня життя та небувалий сплеск безробіття, учасники протестної акції на Народній не побачили.
Про це красномовно свідчили написи (до речі, з граматичними помилками), які учасники тримали в руках: "Нові тарифи – геноцид", "Порошенко, або роби, або йди!", "Ні – комунальному свавіллю!". Інший обмежився одним словом – "Досить!".
Гасла мітингарів нагадували владі про невдалий "похід у Європу". Серед написів – "Де режим безвізовий?", "Порошенко, згадай, що обіцяв" тощо.
Вимога "Ціни – вниз, зарплати та пенсії – вгору!" давали зрозуміти, що від влади чекають змін у іншому напрямку, ніж маємо сьогодні.
Всі гасла озвучувалися гучним скандуванням натовпу, та так, щоб було чути в кабінетах облдержадміністрації. Один із плакатів прямо закликав: "Владо, спустись до народу!".
Заклик, зрештою, не почули: згори донизу не спустився жоден високопосадовець.
З'явилася надія, коли на площу вийшов директор департаменту інформаційної діяльності та комунікацій із громадськістю Ярослав Галас. Але... Щезла, як директор сів у позашляховик і поїхав. Обідня перерва.
"Яка прірва пролягла між ними й нами! Чи бояться нас, чи не хочуть знати про наше існування? Все одно докричимося до них!", – сказав один із протестуючих молодиків.
Нечисленні спостерігачі збоку, які назвали себе симпатиками, давали власні оцінки. Дехто з них висловлював припущення, мовляв, молоді люди "відробляють гроші". Цю думку довелося почути навіть від Івана Данацка – "професійного" мітингаря. Його протестна палатка стоїть на Народній від 29 квітня цього року і чоловік не бажає її знімати.
Данацко критично оцінив мітинг, але сказав при цьому, що протиріч між закликами учасників акції і його власними домаганнями від влади не бачить жодних. "Повністю підтримую, хоча й не знаю, хто вони і звідки прийшли", – сказав.
Про те, що мітингарі не бажають загострювати стосунків із правоохоронцями, нагадував їхній лозунг "Ужгород за мир в Україні", Мабуть, цим підкреслювали мирний характер протесту.
Як прийшли, так і пішли. Жодної розбитої шибки чи лавиці! Незвична толерантність і терплячість мало узгоджується з войовничими закликами на плакатах і вигуками, які лунали півгодини.
Виходить, мітингувати по-європейськи ми вже навчилися.
А жити так, як у Європі?
До цього далеко. Єврогоризонти через півтора року після ЄвроМайдану ще й не окреслилися.
Терпіння простого народу вичерпується, і саме про це свідчать його "сигнали" владі. Чи надовго цього терпіння ще вистачить?..
Мирослав УДУД