Олександр Щурін: «9-те Травня – радісне та найдорожче для мене свято» (ФОТО)

Так висловився ветеран органів внутрішніх справ та Другої  світової війни, полковник міліції у відставці Олександр Федорович Щурін, який пройшов великий бойовий і трудовий шлях та згадав життя-буття на заслуженому відпочинку.
Необхідно зазначити, що наш герой народився 29-го травня 1924 року в с. Володятино Гаврилово-Посадського району Іванівської області Російської Федерації, в сім’ї робітників. Коли хлопчині виповнилося 8 років, в його житті сталося непоправиме та велике горе – ще у зовсім молодому віці у нього помер батько. Щоб заробити собі на прожиття, неповнолітньому довелося випасати корів у рідному місцевому радгоспі “Гаврилово-Посадський”, а у
18 років він працевлаштувався ремонтником на залізницю. У 1942 р. Олександр Щурін був призваний на строкову військову службу в Збройні Сили колишнього СРСР і направлений для навчання в 251-й полк військ НКВС у Можайськ Московської області,  в якому 7-го листопада склав Присягу на вірність Батьківщині.
Згодом його було переведено в 53-й кавалерійський прикордонний загін НКВС, який постійно дислокувався в м. Маньжурськ. Зі сльозами на очах Олександр Федорович згадував, як весною 1944 р. група снайперів у складі 40 бійців під командуванням лейтенанта Полухіна, відправилася для проходження подальшої служби в складі Другого Білоруського фронту, де впродовж місяця він разом із бойовим побратимом, рядовим Носовим знищили 27 солдатів та офіцерів ворожої німецької армії. Влітку 1944 р. на прикордонній заставі “Матгасули” японці організували озброєну провокацію, на ліквідацію якої був піднятий весь прикордонний загін. У ті далекі часи його очолював досвідчений полковник Качеров. Упродовж серпня-вересня 1945 р. Олександр Щурін приймав активну участь у бойових операціях зі знищення в Маньжурії Квантунської армії, а після завершення війни з Японією продовжив військову службу на прикордонній заставі “Соловки”. У 1947 р. його відряджено в 14-й прикордонний загін, який у той час розташовувався на радянсько-угорському кордоні (Закарпаття), в якому він чесно та сумлінно виконував покладені на нього обов’язки у четвертій і вісімнадцятій комендатурах. У травні 1949 р. його було звільнено із військової служби (в запас), і відтоді він назавжди пов’язав своє подальше життя в мальовничому закарпатському краї, який став йому до душі близьким і рідним. Адже в ньому він створив сім’ю, облаштувався і до цього часу тут постійно мешкає.
Загартований у боях Другої світової війни, колишній фронтовик за покликом серця вирішив продовжити службу в органах внутрішніх справ. Так, у жовтні 1949 р. його було призначено на посаду дільничного уповноваженого села Добросілля (нинішнє Бене) Берегівського району, в якому у той час проживало декілька тисяч мешканців, до того ж в основному угорської нацменшини. У своїй повсякденній діяльності «шериф» щоденно опирався на добровільні народні дружини, котрі в той час функціонували чи не в кожному населеному пункті та трудовому колективі. Як  підкреслив ветеран війни та ОВС, тоді в цьому селі нараховувалося 72 членів ДНД. Із ними й активістами села, насамперед депутатським корпусом і педагогічним колективом місцевої школи та громадськістю, він налагодив плідну й конструктивну співпрацю, в яких був їхнім частим гостем. Свідченням високої поваги й авторитету до нього є те, що виборці цього населеного пункту, шість разів поспіль обирали його депутатом сільської ради. Як народним обранцем місцевого рівня, ним регулярно проводилася надзвичайно велика робота з профілактики правопорушень серед населення, зокрема, у молодіжному середовищі.
Варто підкреслити: обіймаючи посаду дільничного інспектора упродовж 32-х років, Олександр Федорович сам здійснював різного роду розслідування й із власної ініціативи порушував кримінальні справи, організовував роботу товариських судів на підприємствах, в установах адмінтеродиниці, яку обслуговував, з метою публічного обговорення неправомірних дій порушників громадського порядку та трудової дисципліни, розкрадачів народного добра тощо. Сьогодні йому приємно згадувати, що за весь цей час не отримав жодного дисциплінарного стягнення або зауваження від керівництва колишньої міліції. Своєю багаторічною, невтомною та сумлінно-бездоганною службою в органах внутрішніх справ О. Ф. Щурін користувався великою повагою і авторитетом не тільки в односельчан, а й серед особового складу тодішнього Берегівського райвідділу внутрішніх справ, в якому понад 15 років був членом ради відмінників і наставників. За сумлінне, бездоганне та добросовісне виконання своїх службових обов’язків за роки багаторічної служби в ОВС, ветеран міліції та Другої світової війни неодноразово заохочувався правами Міністрів уже в минулому МВС СРСР, УРСР та начальників управління внутрішніх справ області і Берегівського РВ УМВС. Як кращого співробітника, його було занесено до Книги трудової і бойової слави колишнього УВС в Закарпатській області. В послужному списку офіцера міліції значиться більше 50-ти різного роду заохочень, серед яких: медалі “За вислугу” ІІІ, ІІ та І ступенів, нагрудні знаки “За відмінну службу в ОВС” і :”Відмінник міліції”, ряд інших відомчих й урядових відзнак і заохочень. В характері полковника у відставці завжди переважали такі притаманні йому риси, як творчий підхід до виконання службових обов’язків, постійний пошук нових форм і методів роботи, підвищення культури поведінки й етики, дотримання законності і ефективна взаємодія із громадськістю, а головне, що до оточуючих він завжди відносився з великою шаною, повагою та ніколи і за жодних обставин не принижував їхньої честі та гідності.
Після довготривалої служби в міліції Олександр Щурін вирішив звільнитися із органів внутрішніх справ на пенсію. Проте, тодішнє керівництво УМВС України в Закарпатській області та Берегівського райвідділу міліції запропонували йому продовжити подальшу службу в ЛТП-33, що у 80-90 р. р. минулого століття діяв у місті Берегово. Не секрет, що у ньому за рішеннями судів проходили примусове лікування від алкоголю особи, які зловживали спиртними напоями, у тому числі й ті, за плечама яких уже була не одна судимість. Зваживши на таку пропозицію, Олександр Федорович погодився на неї і ще понад два роки (з 1981 по 1983) обіймав посаду помічника чергового начальника зазначеного лікувально-трудового профілакторію.  
Однак, враховуючи стан здоров’я, багаторічну службу на фронтах Другої світової війни та в органах внутрішніх справ, загальна вислуга яких складає понад 40 років, в листопаді 1983 р. він звільняється із ОВС та виходить на заслужений відпочинок.
До речі, за ратні подвиги на фронтах із Японією, службу в Збройних Силах колишнього СРСР та в органах внутрішніх справ, Олександра Федоровича Щуріна нагороджено орденами Великої Вітчизняної війни І ступеня й “За мужність”, ювілейними медалями 50 і 60 років визволення України від фашистських загарбників, 70 – Перемоги над нацизмом і 15 років МВС України, Почесними Грамотами й подяками правоохоронних відомств, грошовими винагородами й іншими видами заохочень. Перебуваючи вже на пенсії, О. Ф. Щурін не переставав проводити активну громадську діяльність та відповідну виховну роботу серед молодих правоохоронців, насамперед Берегівського районного відділу внутрішніх справ. Упродовж декількох десятків років він був його частим гостем. На бойових і трудових подвигах ветерана виховано не одне покоління вартових правопорядку Берегівщини та краю. Більш ніж 15 років він очолював первинне ветеранське об’єднання організації ветеранів України при Бенянській сільській раді й обирався до складу ради первинної ветеранської організації Берегівського РВ УМВС Асоціації ветеранів МВС України. Коли я запитав в Олександра Федоровича, яке зі свят вважає найвеличнішим і найдорожчим, він упевнено, без усяких роздумів відповів: “Беззаперечно, що для мене особисто таким святом є День Перемоги. Адже я та мої бойові побратими завоювали його ціною власного життя. Тому цей день для всіх без винятку повинен бути найсвятішим, найсвятковішим і радісним, зазначив ветеран Другої світової війни й ОВС О. Ф. Щурін.
Варто наголосити, що таких відважних героїв, як Олександр Федорович Щурін, на Берегівщині залишилося всього три особи. Ще декілька років тому їх налічувалося понад 20, але, на превеликий жаль, вони відійшли у вічність. То ж у  День Перемоги до оселі в Бене, в якій постійно проживає наш герой, із букетом квітів,  подарунками навідалися гості із відділу поліції та його ветеранської організації, зокрема, начальник сектору кадрів Віктор Галамба, інспектор цього ж підрозділу Іштван Бітоі та голови первинного ветеранського осередку колишніх правоохоронців Берегівщини Іван Паук і районного Товариства Червоного Хреста Леся Білкей. Всі вони від щирого серця бажали ветерану війни та ОВС, полковнику міліції у відставці О. Ф. Щуріну  доброго здоров’я, долі людської та щастя земного, бадьорого настрою та благополуччя, довгих і радісних років життя.
У цей святковий день не залишилися осторонь і керівництво ГУНП в Закарпатській області та працівники поліції профспілкової організації атестованих співробітників й обласна ветеранська організація ГО Асоціації ветеранів МВС України, які заохотили ветерана грошовою винагородою в сумі однієї тисячі гривень, за що їм усім велике спасибі.
Фронтовик був надзвичайно радий відвідувачам і гостинно сприйняв очікуваний ним візит, виразив усім щиру вдячність за теплі привітання, заохочення й подарунки, які вони йому вручили. Господар оселі пригостив кожного з них келихом ароматного вина, виготовленим власноруч, а також філіжанкою запашної й ароматної кави, солодощами. На згадку про незабутню зустріч її учасники сфотографувалися разом із ветераном. Низький Вам уклін, шановний захиснику Вітчизни! Із Днем Перемоги, наш славний ветеране!

Іван ПАУК, голова первинної ветеранської організації
Берегівського відділу поліції, член Союзу юристів та
Національної спілки журналістів України, Почесний
ветеран України.