Перші українські поселенці приїхали до Канади у 1891 році

...Документально доведено, що 1870 року група русинів-українців із Закарпаття виїхала до США на вугільні копальні штату Пенсільванія, де одна з вугільних компаній, зіткнувшись зі страйками місцевих робітників, вирішила використати штрейкбрехерів з найбідніших районів Австро-Угорщини...

У вересні 1891 року на кораблі «Орегон» до порту Квебек у Канаді приїхали перші українські поселенці.
Історія питання

«Перша хвиля» – саме так заведено називати переселення українців кінця ХІХ – початку ХХ століття. Фахівці наголошують, що це була частина загального світового міграційного процесу, викликана розвитком капіталізму, руйнуванням старих господарських відносин, а також швидким зростанням кількості населення Європи.

Еміграція після закінчення Першої світової війни отримала назву «другої хвилі». Крім соціально-економічних причин, які залишалися актуальними, вона була обумовлена політичними обставинами. У результаті поразки української національно-визвольної революції 1917–1920 років за кордоном опинилися десятки тисяч її учасників, політичних діячів, військовиків, представників наукової та культурної інтелігенції. Країнами їхнього перебування стали Польща, Румунія, Чехословаччина, Німеччині. У 1921 році загальна чисельність становила 100 тисяч осіб.

По завершенні війни, за оцінками істориків, на території західних окупаційних зон перебували до 2,3 млн українців. Крім остарбайтерів, це були військовополонені, переміщені з Польщі, Чехословаччини, Франції, емігранти «другої хвилі», бійці Української повстанської армії (УПА), яким вдалося пробитися до Західної Німеччини чи Австрії, де вони були інтерновані, недавні члени німецьких збройних формувань та працівники окупаційної адміністрації тощо.
Ну і нарешті, хто ж не знає про «четверту еміграційну хвилю»? Найчисельніша еміграція з України на Захід була у 1990 році, коли документи на виїзд оформили понад 90 тисяч осіб. Після проголошення Незалежності вона стабільно скорочувалася. У 2006 році до країн, які не входили до складу СРСР, емігрували лише 8,7 тисячі осіб. Спочатку переважно етнічна еміграція набула виразно економічного характеру. Цим частково пояснюються її невеликі обсяги. З одного боку, запровадження вільного режиму пересування мало б сприяти збільшенню виїзду. Проте завдяки демократизації суспільного життя зникли політичні, етнічні, релігійні причини еміграції, а також підстави, на яких біженці доби тоталітаризму могли розраховувати на притулок за кордоном. Водночас, відкриття кордонів забезпечило можливість досягти головної мети еміграції – поліпшення якості життя шляхом тимчасових подорожей з метою заробітку.

Наша Канада

Проте повернімося до подій кінця ХІХ століття. Отже, у вересні 1891 року на кораблі «Орегон» до порту Квебек приїхали перші два українські поселенці – Іван Пилипів (або Пилипівський) та Василь Єлиняк з села Небилова, Калуського повіту в Галичині. І це стало початком української еміграції до Канади.

Сталося це тоді, коли в Галичині почалася так звана бразилійська гарячка, тобто масове емігрування мало- і безземельних галицьких селян до Бразилії, де існували зовсім інші, невідповідні соціальні й економічні умови праці, про що емігранти не знали, та субтропічний клімат.
Більшість вихідців з України, які опинилися в Європі, одразу ж після закінчення військових дій повернулася на Батьківщину. Не менш ніж 300 тис. з них – нібито за зраду – влада відправила у північні та східні райони СРСР. Коли про це стало відомо, країни-союзники почали вважати, що долю переміщених осіб слід вирішувати шляхом еміграції до інших країн, які погоджувалися прийняти цих осіб. Після ретельної перевірки приблизно 80 тисяч українців виїхали до США, 30 тисяч – до Канади, 20 тисяч – до Австралії. Так виникла «третя хвиля» еміграції українців на Захід, яка майже виключно була політичною.
Слід наголосити, що власне міграція з України почалася раніше. Документально доведено, що 1870 року група русинів-українців із Закарпаття виїхала до США на вугільні копальні штату Пенсільванія, де одна з вугільних компаній, зіткнувшись зі страйками місцевих робітників, вирішила використати штрейкбрехерів з найбідніших районів Австро-Угорщини. Агенти компанії запропонували «підйомні» гроші, завдяки чому знайшлося чимало охочих. Коли ж перші заробітчани повернулися додому з небаченими грошима, еміграція почала швидко поширюватися. Впродовж 1877–1887 років до США прибули 33,9 тисячі українців. За наступне десятиліття (1887–1897 роки) – уже 74,4 тисячі. Протягом 1897–1907 років кількість емігрантів сягнула 284,4 тисячі.

Інтенсивним став і виїзд до Канади. З 1896-го еміграція до цієї країни з галицьких і буковинських сіл стала масовою. До Першої світової війни в пошуках роботи поїхало близько 170 тисяч українців з Австро-Угорської імперії.

У Канаді українці селились на «гомстедах» (земельних ділянках у 64,7 гектара) за символічну плату в $10. Оселялись в трьох степових провінціях на заході Канади, відомих сьогодні як Манітоба, Саскачеван та Альберта. Їм дозволялося селитися компактно, внаслідок чого виникла ціла низка українських поселень-колоній. Так на мапі Канади з’явилися Київ, Полтава, Тернопіль, Коломия, Січ, Дніпро, Дністер, Збруч, Запоріжжя тощо. До початку Першої світової війни до Канади прибули 170 тисяч українців. За оцінками канадських істориків, до 40% земель канадського заходу освоєні саме українцями.

…Якось нелегка доля вченого занесла мене до Канади і, понад те, на її захід. Канада – країна красива. І це правда. Життя там також влаштоване для людей, а не для держави чи державних чиновників. Проте хочу сказати не про це. Я жив певний час у провінції Альберта і кілька разів їздив туди, де оселились перші українські емігранти. Є там пам’ятні знаки, церква, але побачене мене вразило.
Українцям віддали не просто погані, а чи не найгірші землі. Суцільне болото. Я ходив, роздивлявся і все думав: як там можна було вижити, а потім ще й просто жити? Як можна було господарювати? Не знаю. Не уявляю. До всього ще й слід додати дуже сильні морози, адже Альберту іронічно називають канадським Сибіром.

Вижили!

Однак наші земляки не лише вижили, вони стали успішними. До речі, сам Іван Пилипів прожив досить довге життя і помер у 1936 році. Це добре. Погано те, що життя на своїй землі було для нього та інших емігрантів нестерпним, погнало їх аж за океан. Погано те, що цей процес триває донині.

У 2001 році в Канаді проживали 1 071 060 українців із загальної кількості 29,6 мільйона. Із того числа, 326 200 осіб були виключно українського походження, а 744 860 осіб мали предків різних національностей. Загалом українці були дев’ятою за величиною національною меншиною в Канаді, трохи більшою від китайської. Їхня чисельність найбільша в Західній Канаді.
До речі, ще така цікава деталь. Значну роль у стимулюванні еміграції із Західної України до Канади наприкінці ХІХ століття відіграв товариш і однодумець Івана Франка, професор Львівської вчительської семінарії Йосип Олеськів. Він вивчав ситуацію в різних країнах, що запрошували до себе переселенців, а потім підказував землякам, де вони можуть позбутися злиднів, що переслідують їх у себе вдома.
ГлавРед