В небі над Івано-Франківськом перетинаються два міжнародні повітряні коридори. Навіть після того, як чимало авіакомпаній через війну на Донбасі вимушено змінили маршрути польотів, щодня над обласним центром проносяться десятки пасажирських лайнерів, які з’єднують найбільші аеропорти світу. Свого часу і на франківському летовищі ні вдень, ні вночі не стихав шум двигунів. Та все це у минулому…

З висоти пташиного лету

Перший демонстраційний політ на літаку в обласному центрі відбувся 21 липня 1912 р.

«Залізний птах», яким керував граф Міхал Скіпіо дель Кампо, зробив кілька кіл над міським парком та селом Загвіздя. Політ тривав 12 хвилин і викликав величезне захоплення у публіки, котра заради небаченої атракції зібралася на вигоні за міською газовнею (район сучаної вулиці Ленкавського).
Уродженець Київської губернії Міхал Скіпіо дель Кампо вважається піонером польської та російської авіації (на початку XX століття Польща входила до складу Росії). Перед І світовою війною дель Кампо здійснив серію демонстраційних польотів на різних типах літаків як в Росії, так і за кордоном. Наші краяни могли оцінити майстерність пілота не тільки в Станиславові, але й у Яремчі, де граф стартував з високого урвища на березі Пруту.

Під час І світової війни польоти над Станиславовом почастішали. Головно – з розвідувальною метою, адже місто перебувало у прифронтовій смузі. Перші знімки з висоти пташиного лету датовані 1917 р. Завдячуючи їм, маємо уяву про те, яким був Станиславів сто років тому.
Після війни в авіаційній історії Станиславова настала майже 20-річна перерва. Хоч плани будівництва летовища у місті з’явилися ще наприкінці 1920-х, до їх реалізації справа дійшла лише у 1934-36 рр. В урочищі Діброва на площі 30 га розпочалося будівництво аеродрому, де постала друга у Польщі школа пілотів ЛОПП (Ліги оборони повітряної і протигазової).

В експлуатацію летовище ввели 11 грудня 1936 року. Воно розміщувалося наприкінці сучасної вулиці Чорновола і мало адмінбудинок, ангар для літаків, паливний склад, гараж та два покої для гостей. В центрі аеродрому задля візуальної орієнтації (навігаційні системи ще не існували) було нанесене біле коло з написом «Станиславів». Довжина злітної смуги складала майже 600 метрів.
Відкриття льотної школи відбулося у квітні 1937-го. Перший набір складався з 18 чоловік. Курсанти проходили навчання на літаках RDW-8 і RDW-13. За перший рік роботи школа зробила три випуски, підготувавши 58 пілотів. ЛОПП мала великі плани щодо розбудови своєї бази на Прикарпатті. Планувалося відкриття нових аеродромів, зокрема, у Жаб’єму (сучасна Верховина), центрів планеризму тощо. Здійсненню цих планів завадила ІІ світова війна…

Вже в перші дні війни німецька авіація розбомбила станиславівське летовище.

15 вересня 1939-го понад 100 авіабомб було скинуто також на залізничну станцію Хриплин. Картина повторилася у червні 1941-го, коли розпочалися воєнні дії між Німеччиною та СРСР. В той час в Станіславі та на тимчасовому аеродромі в Бовшеві базувався 12-й червоноармійський винищувальний авіаполк.

На світанку 22 червня німці знищили більше половини з 66-ти літаків цієї частини. Незважаючи на суттєві втрати, червона армія зуміла організувати протидію. В небі над Прикарпаттям зав’язалися повітряні бої, під час одного з яких молодший лейтенант Леонід Бутелін здійснив над Галичем таран ворожого літака… Запеклі повітряні бої точилися над Прикарпаттям і при від-ступі німецьких військ.

Факти на тему "декомунізації"

У повоєнний період розпочався бурхливий розвиток цивільної авіації. Вже в першій половині 1950-х Станіслав мав сполучення з Києвом та Москвою. Географія польотів постійно зростала. Приміром, у 1959 році з аеропорту здійснювалися щоденні авіарейси в Одесу, Сімферополь, Кишинів, Адлер, Миколаїв, Херсон, сусідні Чернівці та Ужгород. До Києва літак вилітав двічі на день, а до Львова робив одразу чотири рейси! Того року авіапослугами скористалися 2 655 пасажирів. Слід зауважити, що цивільний аеропорт працював лише під час короткого літнього повітряного сезону, який розпочинався 1 червня.
Та вже за кілька років Станіславський аеропорт приймав цивільні судна цілий рік, а площа летовища, яке одночасно обслуговувала військові літаки, суттєво зросла. На початку 1962-го в місті здали в експлуатацію новий аеровокзал в мікрорайоні Опришівці. Він міг приймати до 300 пасажирів і до 10 тонн вантажу на добу. Відтак в середині 1960-х аеропорт обслуговував майже 100 000 пасажирів на рік, а в 1975-му цей показник склав неймовірні для наших днів 210 000.
Повітряні судна курсували не лише між великими містами країни, але й на місцевих авіалініях. З обласного центру літаками АН-2 (їх ще називали «кукурудзяниками», оскільки вони активно використовувалися на сільгоспроботах) можна було дістатися до Калуша, Коломиї, Косова, Городенки і Снятина. Політ до Калуша (аеропорт розташований поблизу села Копанки) тривав усього 15 хвилин, а квиток коштував 1 карбованець. Далі літак брав курс на Львів.
До Снятина з посадкою у Городенці можна було дістатися за 40 хвилин, до Косова – за півгодини. Косівський напрямок (у 1980-х щодня з Івано-Франківська до райцентру виконувалося шість рейсів!) користувався великою популярністю у… студентів. Зазвичай у п’ятницю усі 12 пасажирських місць були зайняті. Вартість квитка складала 3 крб., в той час як щомісячна стипендія – 40 крб. Літаки перевозили вантажі, поштову кореспонденцію, пресу... На франківському летовищі також базувалися з два десятки вертольотів, які використовувалися при обслуговуванні газо- та нафтопроводів.
В 1985 році в обласному центрі була завершена реконструкція аеровокзалу, і він набув сучасного вигляду. Наприкінці 1990 року в аеропорту було введено нову злітно-посадкову смугу довжиною понад 2 500 км, одну з найкращих на той час в Україні. Вона давала змогу приймати літаки першого класу. Відтак в епоху Незалежності франківське летовище вступило сповнене великих планів. Однак реалії виявилися не такими райдужними.

Майбутнє – за малою авіацією?

Пасажиропотік постійно падав, а кількість рейсів – катастрофічно скорочувалася. Дещо пожвавішило життя летовища перед Євро-2012. Через реконструкцію львівського аеропорту тамтешні рейси частково перенаправили до Івано-Франківська, що дозволило збільшити кількість пасажирів з 13 тис. у 2006-му до майже 100 тис. Та згодом все повернулося на круги своя. І навіть гірше… За даними Державіаслужби, в травні ц. р. пасажиропотік франківського аеропорту склав усього 0,5 тис. чол. Фактично з обласного центру виконувався лише рейс на Київ.

Нині в області є лише два сертифіковані аеродроми – в Івано-Франківську та Коломиї. В місті над Прутом донедавна активно діяла Прикарпатська асоціація малої авіації, створена у 2010 році. Однак у вересні 2013-го тут зазнав катастрофи спортивний літак, загинула людина. Після цього польоти припинилися.

Між тим, як вважається, мала авіація має велике майбутнє. В цілому світі спостерігається тенденція розвитку приватного аеротранспорту. Приміром, у сусідній Польщі приватний авіапарк нараховує вже більше тисячі «крил». В зв’язку з цим варто згадати діяльність приватного аероклубу «Явсон» у Косові та пластову оселю «Чота крилатих» поблизу села Луквиця Богородчанського району, де вже в наші дні облаштували злітно-посадковий майданчик і проводили злети малої авіації.

Та повернімося до Коломиї. В місті над Прутом, окрім цивільного, є ще військовий аеродром, створений під час ІІ світової війни. Тут базувалися літаки фронтової бомбардувальної авіації МІГ-26 і стратегічні бомбардувальники Су-24. Зі створенням Збройних сил України повітряні судна перевели на інші бази. Життя летовища завмерло. Проте навесні цього року роботу аеродрому відновили.

На початку 1980-х коломийський військовий аеродром став місцем зйомок кінострічки «Три проценти ризику» студії «Ленфільм», де акторами, зокрема, були Валерій Золотухін та Олександр Дем’яненко, більше знаний, як просто «Шурік» з безсмертних гайдаївських кінокомедій. В фільмі йшлося про будні військових льотчиків…

Про коломийський аеродром іноді згадують в сенсі передислокації 114-ї Івано-Франківської бригади тактичної авіації, оскільки, як подейкують, в наступному генплані обласного центру аеропорту… вже не буде. На його місці планується житлова забудова. Розмови про винесення франківського летовища за межі міста розпочалися ще наприкінці 1970-х. Рада Міністрів УРСР, затверджуючи у січні 1981 р. генеральний план розвитку міста Івано-Франківська, зарезервувала для цих цілей площу районі селища Лисець.

Куди планують (і чи планують взагалі) перенести летовище автори генплану, наразі незрозуміло. Водночас, не забуваймо, що в 2010 році майновий комплекс “Міжнародного аеропорту Івано-Франківськ” отримало в концесію на 30 років ТОВ “Скорзонера”.

Володимир ГОРОЩАК