Підйом на Пікуй залишив у туристів з Ужгорода незабутні враження (ФОТО)

Порівнятися з хмарами, стати ближче до сонця, відчути постійні пориви свіжого вітру, вдихати неймовірно чисте повітря та споглядати яскраві краєвиди. Все це можна отримати лише в горах. Чим вище піднімаєшся, тим більше, ці відчуття посилюються, а на вершині все це перетворюється у справжнє чудо. Ось таку насолоду отримав, коли піднявся на гору Пікуй.

Правда, потрапив у це мальовниче місце зовсім випадково, - запросив давній знайомий. Довго вагатися не було часу, тож рішення було прийнято - їхати. Швидкі збори – кілька бутербродів, спальний мішок, і бігцем до товариша Тараса, який вже дочікував на автівці разом з ще одним підкорювачем карпатських вершин.

Заїзд в Мукачево, забираємо ще двох любителів гір і в дорогу. Їдемо старим львівським шосе, через с Поляну, Уклин, проїжджаємо Жденієво і повертаємо на Щербовець. Вздовж дороги відмітив як активно і потужно розвивається рекреаційно-туристична галузь регіону. В гірському Жденієві поряд з готелями і фешенебельними ресторанчиками, обабіч дороги збудували сучасні тенісні корти.

Правда, вже сусіднє з Жденієвом село Щербовець, яке розташувалося поблизу гори Пікуй не вражає розвинутою інфраструктурою – старе розбите асфальтове покриття , а в селі дорога ще більш стає кам’янистою. З торгових точок помітили лише одну, а перед церквою магазин з написом «Продукти» взагалі забитий дошками.

Піднімаємося на автомобілі вище, дорога стає ще крутішою, а далі село закінчується. Залишаємо «Таврію» в дворі люб’язного господаря, швиденько втамували голод і спрагу, озброюємося легкими рюкзаками, роздруківкою маршруту зі супутника, налаштовуємо мобільний навігатор й починаємо затяжний підйом на вершину.

Дві години досить таки швидкого підйому з короткими паузами, спричиненими фотографуванням, та питтям води через спеку, досягаємо цілі.

І нарешті, ось вона, бажана ціль– 1405 метрів, саме так зазначено на чотирикутному бетонному стовпі вершини гори Пікуй. Різноманітні написи на кшталт: «Тут був Льоня», - рясніють на стовпі та каменях вершини. Є відомості, що сюди полюбляв підніматися та милуватися красою Карпатських гір Іван Франко.

А тут і справді є на що подивитися, з вершини відкривається прекрасна панорама довколишніх гірських вершин Карпат : Полонина Руна (1482 м.) , гори Гостра (1405 м.), Стой (1677 м.). З однієї сторони видно Львівську область, трохи на захід простяглися польські Карпати. Довкола тишина, навіть не чути спів пташок, лише свист вітру, яскраво світить сонця, а довкола лише гори, а далеко внизу - маленькі хатинки людських осель та щоглі церков. Тривала фотосесія і спускаємося вниз, зупиняємося на галявині перед селом, де розбиваємо табір з двох наметів. Нетривалі приготування вечері, і, звичайно, довга розмова перед вогнищем про життєві пригоди, армійську службу, жінок та дівчат, притравлені різними приколами та анекдотами. Відмічу, що досить швидко стемніло, аж раптом з-за вершини Пікуя виглянув місяць й освітив місцину жовтаво-тьм’яним блиском. Останній анекдот й лягаємо спати. Короткий сон і вже почало світати, туманний світанок раптом змінився яскравим сонцем. Рекомендую тим, хто хоче відчути справжню росу, - завітайте на світанку у гірський луг -такої рясної роси ще не бачив. Миємося в гірському потічку, поповнюємо водний баланс, коротке прощання з горою й починаємо збір додому. По дорозі вниз зустрічаємо групу художників, які малюють гірські пейзажі.

Ось, таким вийшло моє знайомство з горами цими вихідними. Здається це лише початок, бо вже після приїзду в Ужгород почав сумувати за незабутніми горами, холодним гірським потічком і свіжим ранковим повітрям.
Роман Сенишин