"Покарати Ратушняка – для нас справа честі" - каже в розгорнутому інтерв’ю командир патрульної поліції Закарпаття, 30-річний капітан Юрій Марценишин

Минув місяць, відколи на вулиці Ужгорода та Мукачева вийшли наряди нової патрульної поліції. Що вже вдалось зробити новим патрульним? Із якими проблемами вони зіткнулись? Про це та інше – у нашій розмові з командиром патрульної поліції Закарпаття, 30-річним капітаном Юрієм Марценишиним.

- Пане Юрію! Ви для Закарпаття людина нова, тож розкажіть для початку про себе. Звідки ви родом, як потрапили в поліцію?


- Мені 30 років. Родом я з Тернопільщини, з міста Збаража. У 2007 закінчив Донецький юридичний інститут, факультет, який готував кадри для Державтоінспекції. За розподілом потрапив у ДАІ Тернопільської області. Працював там півтора року на посадах старшого інспектора ДПС, інспектора з адмінпрактики та дізнання. Далі мене запросили працювати в рідний Донецький вуз, співробітником у науково-дослідну лабораторію з проблем дослідження безпеки дорожнього руху. Паралельно працював над кандидатською дисертацією.


Працював я там науковим співробітником до 2011 року, а далі став викладати на кафедрі організації служби та дізнання в підрозділах ДАІ. Викладав до 2014 року. Коли в травні розпочалась війна, наш інститут захопили сепаратисти. Нас передислокували в Маріупольське училище міліції. Півроку я там працював, а далі був змушений перевестися додому в Тернопільську область. Працював помічником начальника Ланівецького райвідділу міліції з кадрового забезпечення.


Коли в Києві розпочався набір у патрульну поліції, мене це зацікавило. Знаючи міліцейську кухню зсередини, хотілося щось змінити, чогось нового. У лютому 2015-го я подав електронну заявку в патрульну поліцію м.Києва. Тривалий час не було відповіді, в мене вже й надія згасла. А через місяць отримав запрошення на тестування. Далі було психологічне тестування, фізична підготовка. Потім знову затишшя, десь на півтора місяця. Я вже думав, що моя поліцейська кар’єра завершилася, але в травні зателефонували й запросили на співбесіду. Після співбесіди знову пауза, а в квітні мене запросили на навчання в патрульну поліцію.

Уже навчаючись там, я захистив кандидатську дисертацію. Далі пройшов двотижневі командирські курси, нову співбесіду, поліграф, після чого мене призначили командиром роти в м.Києві.


Із липня по листопад я працював там командиром п’ятої роти другого батальйону. Ми обслуговували Оболонський район столиці. Ну, а в кінці листопада керівництво вирішило, що я очолю патрульну поліцію Закарпаття. Так я і опинився в Ужгороді.


- Одні вважають, що дуже добре, що в новій поліції є люди зі «старої» міліції. Мовляв, у них досвід роботи. Їхні опоненти, навпаки, вважають це проблемою. До чого ви більше схиляєтесь у цій дискусії?


- У нас в патрульній поліції працюють 43 колишні міліціонери. Як на мене, це позитивна річ. Вони, маючи досвід роботи в міліції, допомагають своїм менш досвідченим колегам, які вчились всього два місяці, у вирішенні конфліктних ситуацій. Звісно, за два місяці цьому не навчишся.


Не буде таємницею сказати, що ми придивляємося до всіх «колишніх», збираємо та аналізуємо інформацію, чи достойна людина в нас працювати, чи не принесла вона нам свої старі звички в роботі…


-У цьому плані не можемо обминути скандал у ЗМІ із вашим комбатом, екс-міліціонером В.Грубарем. Громадськість та журналісти не сприймають його призначення в нову поліцію, дорікаючи йому переслідуванням активістів Майдану. Ви розбиралися з цим?


- Так, я мав зустріч з активістами, вислухав їхні аргументи. Ми пояснили, що людина пройшла всі етапи відбору. Ми оцінюємо не минуле В.Грубаря, а його професійні якості та авторитет у колективі. Керівництво та самі колеги по групі відібрали його в когорту командирів. Спершу його призначили командиром роти, а коли командир батальйону став заступником командира управління, то було вирішено запропонувати В.Грубарю посаду командира батальйону. Він добре налагодив роботу в роті, і ми це врахували. Наразі Володимир Грубар залишається командиром батальйону, але він у нас тепер на особливому рахунку.


-Помітно, що на керівні посади у вас в поліції призначають «чужих». Ви, «донецький» тернопільчанин, очолили закарпатську патрульну поліцію, ваш колега Зозуля з Києва – львівську і т.д. Це недовіра до місцевих кадрів чи намагання докорінно побороти кумівство, корупцію?

-Нам одразу сказали, коли лише київська поліція створювалась, що Київ є кузнею кадрів. Ми були першими, працювали в найважчих умовах, коли був відвертий спротив громадськості і саботаж старої міліцейської системи. Тож керівництво МВС, мабуть, найбільше нам довіряє, нашому досвіду роботи. Мабуть, в майбутньому призначатимуть на керівництво і місцевих, але налагоджуватимемо роботу ми. У нас тут немає друзів, кумів, братів – лише Закон.


- А як зараз ситуація з Ратушняком?


- Усі патрулі отримали орієнтування на затримання джипа «Мерседес», на якому пересувався порушник. На водія складено кілька адмінпротоколів за порушення ПДР: непред’явлення документів, порушення правил зупинки й стоянки, невиконання вимог про зупинку ТЗ. За це передбачено адміністративну відповідальність. Лише от шукаємо сам автомобіль, бо порушник пересів на інший транспорт. У даному випадку покарати його – для нас справа честі, аби іншим не кортіло.


- Постійне «блимання» ваших «Пріусів» на вулиці багатьох водіїв і пішоходів дратує …


- Ажіотаж із цим в суспільстві вже спадає, люди звикають. Це має бути як аксіома, як перехід дороги на зелене світло світлофора.


Подобається комусь чи ні, але це одна з основних функцій превентивної роботи поліції. Поліцейські мигалки часто запобігають скоєнню злочину. Якось у Києві патрульна машина заїхала в сквер, де в цей момент троє грабіжників напали на жертву. Встигли завдати кількох стусанів, але побачили поліцейську мигалку - і втекли. Патрульна поліція постійно має бути на виду. Щоб люди бачили, що ми завжди поруч і готові їх захистити. А злочинці щоб боялися.


- Чи є у вас співпраця з колегами-поліцейськими? З одного боку, ви нібито й не підпорядковані начальникам поліції на місцях, але ж робите спільну роботу.


- Працюємо досить тісно й злагоджено з поліцією. Якщо десь виникають проблемні питання, на рівні керівництва ми їх відразу вирішуємо. Це приємно. Особливо, якщо згадати наш київський досвід, де нам всіляко намагались вставити палки в колеса. Було навіть таке, що привозимо затриманого, а в райвідділі нам три години двері не відкривають… На Закарпатті таких питань взагалі не виникає. Хороше приміщення нам дали, автомобілі. Висловлюю велику вдячність керівнику поліції області Сергію Князєву за теплий прийом і за організацію нашої роботи. Адже працювати з чистого аркуша дуже важко. Ми тут люди нові, керівного досвіду не маємо. Тож вдячні за допомогу.


-Позитивно громадськість сприйняла той факт, що ваш працівник склав протокол на свого колегу, який їхав на службовому авто без ближнього світла. В ДАІ таке собі важко навіть уявити…


- Так, це є наглядним прикладом того, що ми справді працюємо по-новому, що для нас немає «своїх» і «чужих». До речі, це вперше в Україні, коли патрульні склали протокол на свого працівника. Даний випадок підкреслює, що до нас прийшли неординарні люди з новим баченням самої правоохоронної системи. Чесно кажучи, я і сам не сподівався, що усе завершиться протоколом. Адже так само, як ми даємо водію усне зауваження, так могли попередити на перший раз і патрульного. Та це був екіпаж командира роти, і він вирішив скласти протокол на свого підлеглого, який забув включити в службовому автомобілі ближнє світло.


-І який штраф заплатив ваш працівник?


- Одразу ж наступного дня він сплатив 425 гривень штрафу, є відповідна квитанція. Її він навіть виклав на своїй сторінці в Фейсбуку…

-Пішоходам подобається, що ви пробуєте навести лад із паркуванням машин на тротуарах. От ще б ви розібралися з машинами на іноземних номерах, недосвідчені водії яких їздять і паркуються, як їм заманеться. Маєте вже базу даних на «іноземний» транспорт?


- Неможливо зразу навести лад у всьому. Все буде поетапно. В Ужгороді вже працює евакуатор, хоч і не такий, як треба. Якби був маніпулятор, то ми б могли завантажити будь-який автомобіль, а так боїмось пошкодити машину. В Мукачеві теж невдовзі з’явиться евакуатор, саме маніпулятор. Місцева влада іде нам назустріч і зацікавлена в цьому.


Проаналізувавши за три тижні роботу, ми визначили в Ужгороді та Мукачеві основні місця, де найбільші проблеми з парковками машин. Та тільки-но машини почне забирати евакуатор, відразу їх там поменшає…


Взялись ми й за машини на іноземних номерах, яких у нас справді багато. Ми зустрілися з колегами-митниками, у них є база даних на такий транспорт, і вони готові проводити спільні рейди та відпрацювання. Коли ми зупиняємо машину на іноземних номерах, то для нас головне, щоб у водія було посвідчення, свідоцтво про реєстрацію ТЗ та автоцивілка. Чи порушено термін перебування на території України - це вже не наша компетенція. Але будемо працювати спільно з митницею.


-Була інформація в ЗМІ про ДТП на Ужгородщині за участю вашої патрульної машини. Що там сталося, чи живий потерпілий?


-Ми з цим розбиралися. Трасою Ужгород-Мукачево на невеликій швидкості, 40-45 км/год, рухався наш патрульний автомобіль. Цього нетверезого пішохода, який тинявся трасою, патрулі вже зупиняли, пояснювали, що там ходити небезпечно. Але горілка зробила своє - і нетверезий чоловік, намагаючись зупинити патрульну машину, зачепив її, пошкодивши бампер, зірвавши дзеркало. Відбувся синцями. У своїх поясненнях чоловік визнав вину, ніяких претензій до нас не має. Наші працівники відразу зупинилися, надали йому першу медичну допомогу. Ця справа тепер перебуває в прокуратурі, всі необхідні документи ми їм надали. Думаю, все закінчиться для наших патрульних позитивно, адже їх вини там я не вбачаю.


-Про колектив свій трохи розкажіть. Є ж у вас цікаві люди: подружжя поліцейських, 22 учасники АТО, майстер спорту з рукопашного бою…


-Ми тепер плануємо організувати в ЗМІ ряд публікацій про наших працівників. Аби краяни знали, хто працює в патрульній поліції і хто їм допомагає. Щодо подружжя, про яке ви кажете, то вони навіть просилися, щоб їх не ставили в один час на чергування, аби було кому з маленькою дитиною посидіти. Є в нас гімнасти, танцюристи, майстри спорту. Так, наприклад, Золотарьов Сергій – майстер спорту з кікбоксингу, Найман Валерій – майстер спорту з легкої атлетики, а Демида Михайло – чемпіон України з хортингу. З нового року він навчатиме наших патрульних прийомам самозахисту, бо від цього залежить життя і здоров’я поліцейських. З-поміж двох десятків учасників АТО є Тарас Пономаренко, якого відзначили під час прийому Присяги (заволодів сепаратистським танком – авт.). Він тепер у нас заступник командира роти.


-Які здобутки патрульної поліції за цей місяць. Які були цікаві затримання?

-На нашому рахунку виявлення вже з 25 підпільних ігрових закладів. Незаконну деревину часто затримуємо. У Мукачеві на гарячому взяли квартирного злодія зі Львова, який більше 15 років відсидів у тюрмі. Кишенькову злодійку взяли на гарячому в Ужгороді. Чим ближче до свят, тим більше п’яних водіїв затримуємо – по шість чоловік за добу.


- На завершення, ваше звернення до закарпатців.


Хотілось би, щоб люди з розумінням ставились до нашої роботи, допомагали нам. Лише разом ми наведемо порядок в краї. Якщо у вас є інформація про порушення чи злочини, не бійтесь телефонувати на 102. Ми завжди готові прибути на виклик. Наші двері завжди відкриті, звертайтеся. Ми раді вам допомогти.


Наостанок вітаю всіх закарпатців і гостей краю з наступаючим Новим роком і Різдвом Христовим!


Розмову вів Володимир ПАВЛЮХ