Полонина Руна манить туристів (ФОТО)

Полонину Рівну люблять не тільки збирачі яфин. Щороку кількість подорожуючих збільшується.

Полонина Руна (Рівна, Рівна) – гірський масив в Українських Карпатах, в межах Перечинського та Великоберезнянського районів Закарпатської області. Масив розташований в західній частині Полонинського хребта, між річками Люта, Шипот і Туриця. Висота до 1482 м (за іншими джерелами – 1479 м). Полонина Руна – це широкий хребет, покритий полонинами і переважно буковими лісами (на схилах). Стрімко приходить на північ і схід. Масив має кілька помітних вершин, наприклад, гора Полонина Руна (1479 м, у північно-західній частині масиву), Менчул (1295 м, у південній частині), Руна-Плай (1227 м, в південно-східній частині).





Нещодавно мої родичі з Ужгорода вирішили поїхати на відому гору-полонину. Мене взяли за гіда, бо я там була декілька разів. Автомобілем їдемо через Перечин, у Тур’ї-Реметі повертаємо наліво, проїжджаємо Турицю, Турички, біля хреста праворуч повертаємо на Липовець.





Сім км їдемо лісом попри потічок, у багатьох місцях встановлені опорні стінки. У селі залишаємо авто і шуруємо пішки відомою бетонкою. За півгодини нам на зустріч їде авто. Чоловік і двоє молодих дівчат розповіли, що ночували на полонині, похвалили нас, що ми йдемо пішки. Бо вони «машину добряче потовкли, і не той кайф, коли пішки йдеш і все довкола бачиш». Наші співрозмовники з Іршави, Катя – лікарка. Каже, що радитиме своїм колегам і пацієнтам відвідати Руну, бо «це здоров’я, бадьорість, позитивні емоції, адреналін».





За годину неспішної ходьби ступаємо на полонину. Починає накрапати дощ, чорні хмари миттєво засунули небо, гори, десь далеко гримить. Ідемо під парасолями. Зустрічаємо двох чоловіків на велосипедах у дощовиках. Радять іти далі, не повертатися – дощ скоро скінчиться. Так і було: за хвилин 15 – по дощеві.





Особливістю полонини є виїзд на самий верх, чим подорожуючі і скористалися. Зустріли вісім машин різних моделей. Майже під вершиною зліва від дороги є вода, можна попити. Збирачів яфин не зустріли, як і не знайшли ягід, тільки багато померзлих кущів. Залишки військових об’єктів геть розвалені і розкрадені. На бетонних опорах є різні написи, графіті, на бетонці дивний напис-попередження червоною фарбою: « Не сміти, бо хопиш невставуху». Розумій як хочеш.





Піднімались вгору протягом 3,5 годин. Йти неважко. Довкола краса неймовірна. Мусіли повертатися, бо втретє пішов дощ, на цей раз густий, до того ж з громовицями. До села повернулись за дві години.





-Промокла до нитки, але щаслива, бо вперше побувала на полонині. Досі навіть не уявляла, що таке полонина. Тут так гарно, повітря чисте, дихати легко. При першій нагоді приїду ще. І батьків привезу, – говорить про свої враження Олександра.

Джерело: "Карпатський об’єктив»