Про нелегальну працю за кордоном

Заробітчанами в Україні тепер стають і ті, хто тут офіційно працевлаштований: так зване «тимчасове заробітчанство» – для тих, хто на час відпустки прямує за кордон неофіційно підзаробити.

Читач поділився історією свого колеги Руслана, який вирішив зробити щось подібне. Взявши відпустку на місяць, він будь-що вирішив поїхати за кордон. Через ужгородських посередників знайшов роботу, дізнався про умови та оплату праці і вирушив у Мекку заробітчанства – Чехію.

Робота полягала в будівництві міні-гідроелектростанції, зокрема, укріпленні водовідвідного каналу природнім каменем. Як розповідає Руслан, робота була не з легких, але з часом звикли, і вона вже здавалася не такою важкою. Разом з Русланом працювали хлопці з Виноградівського та Ужгородського районів. Серед позитивних моментів було розташування робочого місця: посеред лісу, гір та кришталевих струмків, а оселею слугували дерев’яні будиночки місцевого кемпінгу. На вихідні дні туди приїжджали туристи, через це інколи заробітки здавалися відпочинком.

Працювати було потрібно шість днів на тиждень, робочі години можна було коригувати самому. Хотілося заробити якомога більше, тому хлопці працювали з 6 ранку до 20 вечора. Раціон був підібраний дуже економно, оскільки в Чехії зовсім інші ціни на продукти; ще важче було курцям, бо ціна за одну пачку цигарок коливалися в межах 50–70 гривень.
Поряд працювала ще одна бригада – зі Словаччини, і до них ставлення з боку «прораба», каже Руслан, було зовсім іншим. Хлопці чітко в кінці тижня отримували розрахунок, також їм виділяли певну суму кожного дня на харчі, які привозив керівник. Та й працювали не кваплячись, казали, що години йдуть так само, коли не робиш.

Згадує Руслан, що в їхню бригаду на тиждень долучився один чех на ім’я Радек. Основне місце його роботи – це школа, але на канікулах він також вирішив підзаробити. Радек розповідав, що в його країні не так все легко та просто, як дехто думає. Багато чехів також їдуть у заможніші країни – Німеччину, Італію на заробітки. Працюючи в школі, він не отримував достатньої платні, щоб забезпечити свою сім’ю, тому завжди шукав підробітку.

Через місяць настала кульмінація – розрахунок за роботу. Як розповідали старші «заробітчанські вовки», саме в цей період можна зрозуміти, що з себе являє виконроб і чи варто мати з ним справу й надалі. Робота неофіційна, тому розрахунок – свого роду лотерея, в яку можна і програти. Оплата мала б відбутися після 15 числа наступного місяця, про це, як казали українські посередники, домовилися ще в Ужгороді. Але згодом настало 15 число, далі 20, а розрахунку не було. В Руслана закінчувалась віза, і він був змушений повернутися в Україну без зароблених грошей.

Через знайомих Руслан все ж таки зміг вплинути на роботодавців і отримав розрахунок. Але спочатку домовлялися, що за проживання платитиме замовник, а в період розрахунку чималенька сума за житло була відрахована із заробітчанина.
Наостанок Руслан рекомендує, що найкраще – офіційно працювати за кордоном, або хоча б домовлятися про оплату в кінці кожного тижня.


ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Проблеми закарпатських заробітчан (ВІДЕО)