Прості шляхи Закарпаття до енергоефективності (ФОТО)

Про енергоефективність в Україні говорять ще з кінця 90-х років минулого століття. Однак з того часу мало що змінилося в економіці країни, яка усі ці роки залишалась однією з найенергоємніших у світі.

Мало що змінилося й у повсякденному житті звичайних громадян, які завжди скаржились на високі тарифи, але заходи з підвищення енергоефективності власних осель для яких виявлялись чомусь економічно невигідними. Останній уряд таки наважився встановити більш-менш реальну ціну на енергоносії для споживачів й енергоефективність отримала шанс стати суспільним трендом на наступне десятиліття.


Від політики держави до ситуації на місцях


Тим часом вступила в силу Угода про асоціацію між Україною та ЄС, яка дає можливість Україні перейти від партнерства і співробітництва до політичної асоціації та економічної інтеграції з об’єднаною Європою. Економічна інтеграція передбачає зокрема енергоощадність та розвиток відновлювальних джерел енергії, адже об’єднана Європа вже давно оголосила свій курс на енергоефективність. Навіть, не з економічних міркувань, а з екологічних. Мова йде про скорочення викидів вуглекислого газу в атмосферу на 20 % до 2020 року.





На 2016 рік наша країна, здається, нарешті визначилась з пріоритетами економічного розвитку: нещодавно Петро Порошенко назвав пріоритетні галузі для економічного розвитку держави. Серед них – енергоефективність. Добрим індикатором успіхів у цьому напрямку є бюджетна сфера.

Зараз енергоефективністю намагаються займатись усі – громадяни, об’єднання громадян, ОСББ, органи влади. Уряд створює систему Державної підтримки населення та ОСББ за програмами енергозбереження. В рамках цільових Програм енергоефективності та енергозбереження органи влади, як на місцевому, так і на районному й обласному рівнях, щороку витрачають чималі кошти на заходи з енергоефективності в бюджетній сфері. Наприклад, у Закарпатській області протягом 2014 року у 30-ти загальноосвітніх школах та 16-ти дошкільних навчальних закладах котельні переведено на тверде опалення (дрова або брикети), у 34-х ЗОШ та 33-ти ДНЗ – на електороопалення. Також здійснено заміну вікон у 193-х закладах, дверей – у 237-х освітніх установах. У цьому напрямку проводиться велика робота, однак важливо знати і про її результативність.

У 2015 році неурядова природоохоронна організація РМЕО «ЕКОСФЕРА» вперше здійснила оцінку енергоефективності закладів освіти у Закарпатській області, опираючись на офіційні дані про витрати енергоносіїв за 2014 рік. Були оцінені заклади освіти, які знаходяться на балансі районів, м. Ужгорода, усіх районних центрів та м. Чопа. Оцінювалось сумарне споживання електроенергії та енергоносіїв для опалення освітніх установ. Відповідно до результатів, кожен заклад освіти потрапив до того чи іншого класу енергоефективності. Таким чином до найбільш енергоефективний класів А і В потрапило 40 % оцінених закладів освіти, до класів середньої енергоефективності С і D – 47 %, а найбільш енергонеефективними виявились 13 % закладів освіти (класи Е,F,G). Це ті установи, які, фактично, опалюють атмосферу.

Звертає на себе увагу факт, що у частині енергонефективних установ перед опалювальним сезоном 2014-2015 років були замінені котли на альтернативне джерело (дрова чи електрику). Це дещо зменшило витрати на енергоносій у грошовому вираженні (з’явилась, наче, економія), однак жодним чином не підвищило енергоефективність закладу й тепло не зберігалось у приміщенні, а втрачалось у довкілля.

Спілкування з фахівцями відділів освіти у районах області дозволило виявити й інші факти неефективності вже проведених заходів з енергозбереження. Наслідком тендерів на продаж та монтування пластикових вікон і дверей є обрання найдешевших, відповідно, неякісних матеріалів. Адже якісний склопакет повинен бути не тільки двокамерним, але й відповідної ширини та з енергозберігаючим внутрішнім склом для теплоізоляції. Інакше заходи із заміни вікон – ніщо інше, як марнування коштів. Окрім того, встановлення склопакетів вимагає функціонування у закладах освіти систем вентиляції та рекуперації. Адже встановлення пластикових склопакетів призводить до значної ізольованості повітря в середині приміщень – припиняється обмін між свіжим повітрям і тим, що у приміщенні. Без достатнього рівня вентиляції значно підвищуються концентрації забруднюючих речовин у приміщеннях шкіл та садочків, а отже знижується його якість. Система ж рекуперації запобігає втраті тепла при вентилюванні. Однак в наших умовах є частою ситуація, коли взимку у класах пластикові вікна відкривають під час перерви для провітрювання чи взагалі для регулювання температури у жарких приміщеннях. Подібні наслідки можуть бути й після теплосанації стін. В таких випадках про енергозбереження та енергоефективність нема і мови.


Як стати енергоефективними?


Висновок у цій ситуації один – енергоефективністю в області не займаються системно. Це означає, що 1) не ведеться моніторинг щоденних витрат енергоносіїв у бюджетних установах. Тому увімкнене світло забудькуватим завгоспом у підвалі, чи відкриті вікна в душному класі на вихідні, виявляються лише рахунками за енергоносії у кінці місяця. Тоді доводиться економити наступного місяця й не отоплювати належним чином приміщення, порушуючи встановлені санітарні норми температурного режиму; 2) перед модернізацією будь-якого освітнього закладу (заміни вікон, дверей, утеплення стін чи заміни котлів) не проводяться енергоаудити, результатом яких є чітка проектна документація з аргументованим комплексом першочергових заходів та розрахунками очікуваної економії енергоресурсів. При такому підході утеплення огороджуючих конструкцій (вікон, дверей, стін) не може відбуватись без функціональної системи вентиляції та рекуперації. А заміна котлів – завжди є останній заходом з енергоефективності, а не першим, як це мало місце у багатьох освітніх закладах Закарпаття; 3) не ведеться моніторинг енерговитрат вже модернізованих закладів. Ніхто не оцінює результати проведених заходів: на скільки відсотків скоротилось споживання енергоносія після заміни вікон, утеплення стін, ізоляції труб, по яких іде тепло? Чи досягнутий очікуваний результат? Чи може взагалі не було жодних прогнозованих розрахункових очікувань, а просто здійснювались заходи, бо були виділені на це кошти?

Наприклад, у м. Ужгороді найбільш енергонеефективним освітнім закладом у 2014 році виявився ДНЗ № 28 (клас G) через віддаленість котельні й втрати тепла під час транспортування теплотрасою. У 2015 році ДНЗ № 28 був переведений на твердопаливний котел, для чого була збудована власна котельня. Втирати на енергоносії скоротились, але зросли на заробітну платню працівникам, адже для функціонування котельні було створено 8 нових робочих місць. Чи є економія коштів? Це будуть знати після закінчення опалювального сезону. Однак, можливо, дешевшим заходом було утеплення теплотраси? Чи аналізувався таких сценарій вирішення проблеми?

Як показує світова практика, будь-яким заходам з енергозбереження, які потребують значних коштів, передує проста і зрозуміла організаційна та мотиваційна робота, яка не потребує великих затрат. Наприклад, впровадження системи муніципального енергоменеджменту, початковою ланкою якого є енергомоніторинг. Метою енергомоніторингу є виявлення нецільового використання енергії, попередження аварійних ситуацій, оцінка ефективності впровадження енергозберігаючих заходів. А далі – виявлення найбільш проблемних бюджетних установ, проведення енергоаудиту, розгляд різних сценаріїв підвищення енергоефективності, обрахунки, пошук коштів, здійснення робіт і знову моніторинг. Але головне у цій справі – робота з людьми, просвіта та мотивація. Умотивованими в енергозбереженні повинні бути усі – від працівників конкретних бюджетних установ до начальників управлінь, у віданні яких вони є.

Однак механізми мотивації працівників бюджетної сфери економити енергоносії у нас сьогодні відсутній. Наприклад, директори шкіл скаржаться, що їм не вигідно економити, бо наступного року їм просто «уріжуть» ліміти. Тобто кошти, які мали б бути спрямовані на оплату енергоносіїв для їхньої школи, спрямують в іншу школу, де дирекція про економію не дбала. Тож ніхто собі сам таку «свиню» не підкладе. А повинно бути навпаки – школа, яка зуміла зекономити енергоресурси, ретельно слідкуючи за кожною лампочкою, що даремно світить вдень, не допускаючи протікання унітазів, що є поширеним явищем, чи вчасно увімкнула економний режим опалення при потеплінні, або ж проявила ініціативу й залучила якийсь енергоосвітній грант для формування енергоощадної поведінки школярів, повинна отримати заохочення. Наприклад, у вигляді пергочергової заміни вікон на якісні склопакети, систему рекуперації тощо. Тоді енергоефективність у бюджетній сфері буде енергоефективною.

Сьогодні в Україні вже кілька десятків міст впровадили систему енергоменеджменту й у кожній міській раді працює енергоменеджер. Піонерами у цій сфері є Львів, Славута, Кам’янець-Подільський. У 2016 році в Ужгородській міській раді розпочато опрацювання впровадження в бюджетних закладах міста енергомоніторингу. Енергомоніторинг дозволяє без будь-яких капітальних затрат заощаджувати до 10 % енергоспоживання, що обчислюється для такого міста, як наше, сотнями тисяч гривень. Ці кошти можна спрямувати на конкретні заходи з підвищення енергоефективності закладів бюджетної сфери. Таким чином економія енергоресурсів вивільняє бюджетні кошти для подальших заходів з економії енергоресурсів. Це – невичерпний ресурс на найближчі 10 років і цим гріх не скористатись.


ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Знижено пільгові норми споживання газу та електроенергії - що це означає для населення?