Прикарпатських мандрівників дорога привела на Закарпаття

Кажуть, що всьому свій час – час працювати, час і відпочивати. Після напруженого графіку репетицій, розучування складних творів з духовної тематики та виступів церковний хор села Височанки вирушив у цікаву мандрівку. А вибрали маршрут до сусідньої Закарпатської області, адже цей край нам майже не відомий.

Почали з Шенборнського замку, що знаходиться в одному із наймальовничіших куточків Закарпаття. Внизу широкою долиною протікає швидкоплинна гірська річка Латориця – притока Тиси. Урочище Берегвар – найкрасивіша частина долини ріки Латориця. Розкішний парк, що займає майже 38 гектарів, налічує біля 40 видів екзотичних рослин. Тут ростуть самшит, катальпа, сосна Веймутова, канадська ялина, італійська гліцинія, японська вишня, рожевий бук, жасмин. Біля 30 видів троянд і біля 100 видів квітів та декоративних трав прикрашають парк, що знаходиться біля замку. Сонячне проміння зранку ледь пробивало могутні крони віковічних дубів. Ніжно-рожеве багаття японської сакури гралося з пахучим бузком, акацією та витонченими пелюстками магнолії. Штучне озеро в центрі парку надає йому особливої чарівності. А вже за кронами дерев видніється строга, готичного стилю будівля, що розміщена на південному лісистому схилі гори на висоті 350 метрів над рівнем моря. Висока башта, прикрашена годинником та родинними гербами, – це замок графів Шенборнів. За цим романтичним дивом можна вивчати календар року (365 вікон, 52 кімнати, 12 входів). Захоплює архітектурний безлад геометричних форм і балкони, 4 різні за формами башти з бляшаними флюгерами та цифрами «1890», вікна, вітражі в каплиці, герби з коронами та хрестами. Ця споруда-релікт XVIII століття. Зараз тут розміщено санаторій «Карпати».
Наступна зупинка – Мукачево. Пройшлися затишними вулицями міста, оглянули міську ратушу, а попереду чекала нас зустріч із старовинним Мукачівським замком «Паланок». Знаменитий замок споруджений у південно-західній частині міста. Височить він на горі. Точної дати заснування замку нема, але у документах XI ст. вже є згадки про його існування. У 1396 році замок перейшов у володіння подільського князя Федора Корятовича, який перебудував і укріпив його. Про ті часи нагадує нам вирубаний у скалі колодязь глибиною 85 метрів. Змінивши ще кілька господарів, у 1633 році замок «Паланок» став власністю трансільванського князя Дьордя Ракоці. Після його смерті вдова князя Жужанна Лоранфті провела грандіозну реконструкцію.
В 1669 році в Мукачівському замку побували посланці Запорозької Січі, вони вели переговори з Ракоці про спільні воєнні дії проти Польщі.
Після смерті Софії Баторі в 1680 році замок перейшов до вдови Ференца Ракоці – княгині хорватського походження Ілони Зріні. З 1685 до 1688 року вона мужньо охороняла замок під час тривалої облоги (майже 3 роки) австрійськими імператорськими військами. Вся Європа спостерігала за подіями в Мукачево. На стіні Верхнього замку в 1993 році був встановлений бронзовий барельєф із зображенням княгині, а у 2006 році – бронзова скульптура княгині та її сина Ференца (скульптор Н.Матл). І досі зберігається багато легенд про мужність цієї вродливої та вольової жінки, перед якою схиляли свої голови полководці ворожих армій.
З 1703 по 1711 рік Мукачівський замок стає центром національно-визвольної війни угорського народу під керівництвом сина Ілони Зріні князя Ференца Ракоці. Однак поступово замок втратив своє воєнне значення . В 1782 році в замку відкрито державну політичну тюрму, в якій протягом 100 років утримували більше 20 тис. полонених. У 1847 році замок-тюрму відвідав відомий угорський поет Шандор Петефі, про цю подію читаємо на меморіальній дошці, що знаходиться на стіні Верхнього замку. На даний час «Паланок» – це перш за все цінна архітектурна споруда (загальна площа – 14 тис.м2), свідок багатьох битв і важливих історичних подій. Мукачівський замок – це не тільки стіни, укріплення і бастіони. Тут розміщуються цікаві виставки і експозиції, серед яких і експозиції Мукачівського історичного музею та художні полотна українських, польських, угорських художників, які розміщено у картинній галереї.
Після такої насиченої екскурсії було ще цікавіше подорожувати мальовничими дорогами Закарпаття, які вразили нас різноманіттям квітів, виробів з лози, плантаціями виноградників та неперевершеними закарпатськими винами, що славляться на всю країну. І не тільки...
А на завершення милувалися нарцисами у відомій Долині нарцисів. Дорогу сюди нам показував кожен дорожній вказівник і кожен житель Хуста. Шукаємо вулицю Косичну. Колись вона називалася Ліліомутцо (з угорської – вулиця Лелії). Мешкає тут Іван Попадинець, колишній лісник і лаборант при місцевому відділенні Карпатського місцевого заповідника, а нині – пенсіонер і ентузіаст. Він народився в урочищі Кіреші, саме в Долині нарцисів , якою все життя і опікується. Хоча сьогодні вже нарцисів набагато менше , ніж було раніше, все ж тут налічується їх понад 400 видів, серед яких зустрічаються і дуже рідкісні.
Коли зранку їхали звивистими закарпатськими дорогами, то туман стелився горами. Все кругом було ніби у казці. Поверталися вже біля опівночі, коли навкруг дихала нічна прохолода. Були втомлені далекою дорогою, але щасливі від побаченого.
Кажуть, що людина повинна тричі у житті стати на коліна. Перший раз – молитися Богу, вдруге – вклонитися своїм батькам, а втретє – своїй землі, на якій ти виріс, де твоє коріння.
Кожен з нас подумки вклонився сонячному Закарпаттю – неперевершеній перлині нашої рідної землі.

Лілія Пицко, с.Височанка