Прийшов рахунок за квартиру по-новому. Я так і не зрозумів: це за місяць, за рік чи за все життя?

Плюс субсидізація всієї країни, або Дещо про оплату житлово-комунальних послуг, роботу митниці та діяльність міграційної служби

З великою долею ймовірності можна визначити наступний етап «розвитку» (чи тупцювання?) нашої країни у недалекому майбутньому: напевне, за півроку чи рік здійснюватиметься ліквідація наслідків реформування від уряду-камікадзе. Головне, щоб замість уряду камікадзе не стала сама держава…
Вождь світового пролетаріату й водночас кат українського (і не тільки) народу на початку ХХ століття визначав умовами побудову комунізму радянську владу плюс електрифікацію усієї країни. Плани щодо комунізму залишилися утопією (інакше й бути не могло), а от електрифікація все ж вдалася. Здається нинішня наша влада однією з умов успішного реформування країни обрала ледь не поголовну субсидізацію суспільства. Не маючи якихось позитивних зрушень в реальній економіці за понад рік газдування, урядовці вирішили почати із житлово-комунального та цінового «шоку» на товари повсякденного попиту для народу. Хоча, здається, це ми ще проходили на початку Незалежності. Тоді реформування не надто вдалося, натомість «виростили» олігархів, з якими тепер, поки що безуспішно, намагаються боротися. Щоб якось згладити підняття цін на комуналку, урядовці пішли на небачену до цього субсидізацію. Аж понад 24 мільярди виділено для цих благородних цілей. І президент втокмачує, що тим хто не зможе платити за комуналку, буде підтримка від держави. А інші нехай платять по повній. Хоча, мабуть, наш Гарант забув чи не знає, що вкрай мало залишилося тих, у кого вистачає грошей на ЖКХ по-новому. Той середній клас, який дещо звівся на ноги у 2004-2008 рр. добряче постраждав при Януковичу і майже добитий нинішньою суворою реальністю. Переважній більшості доведеться економити на всьому, адже далеко не кожному вдається в умовах війни вести успішний бізнес, а зарплати й пенсії не зростають. І бозна коли будуть, адже економіка «добре напівлежить». Отож вся надія на субсидії, які, незважаючи на всілякі спрощення, дістануться далеко не всім. Хоча мороки то з ними ще буде. Наприклад, управлінню соціального захисту нашої області для успішної субзидізації потрібно 24 програмісти, понад сто комп’ютерів та стільки ж принтерів. У цілому по державі це вийдуть серйозні цифри. Радіти цьому можуть хіба що кілька сотень чоловік, які отримають хоч якусь (не надто оплачувану) роботу та продавці оргтехніки, які зуміють знайти підходи до можновладців, щоб придбали необхідне саме в них. Хоча на компенсацію заміни котлів й утеплення будинків, що мало б принести відчутний ефект при споживанні енергоносіїв, виділені незначні суми у порівнянні із сумою, яка спрямована на субсидії. Де гарантія, що ці кошти знову не опиняться у кишенях олігархів…
Цим проблематика питання не вичерпуються. І очільник уряду, і міністр соціальної політики неодноразово заявляли про необхідність виведення зарплат «з тіні», мовляв, у цьому всі наші біди. Що тільки не вигадують, а віз і нині там, відчутних зрушень немає. Неважко припустити, що субсидії будуть ще одним цвяхом у домовину детінізації оплати праці. Раніше як було: роботодавці, щоб не сплачувати високі відсотки соціального внеску та у пенсійний фонд, офіційно видавали мінімальну зарплату, а інше – «у конверті». Працівники нерідко корчили невдоволену гримасу, адже це негативно впливало на їхню майбутню пенсію. Тепер буде інакше: хочеш законно отримати субсидію за «комуналку», потрібна якнайнижча офіційна зарплата. «Фіфті-фіфті» -- у виграші залишаться обидві сторони. А пани Яценюк з Розенком й надалі будуть закликати до прозорості при оплаті праці. А ще міністру соціальної політики не дає спокою наявність деяких пільг в громадян окремих категорій. Мовляв, як це з прокурорською пенсією у 15 тис. грн. ще й пільги на оплату ЖКГ. Хоча біда наших можновладців, що відштовхуються вони від прокурорських пенсій. Але переважна більшість пільговиків отримує набагато нижчі суми і заробляли ті пільги, наприклад, десятками років служби в оперативних підрозділах, на шкідливому виробництві тощо. Та це, напевне, панові «соціальному» міністрові не цікаво. Як мовив все той же претендент на світове лідерство пролетаріату про декабристів: «Страшенно далекими вони були від народу». Хоча народ може про себе зненацька й нагадати…
Економіка протягом останнього року добряче здала, а ціни відчутно зросли. Наприклад, середні ціни продажу аграрної продукції сільськогосподарськими підприємствами за всіма напрямами реалізації за січень - березень 2015 р. порівняно з відповідним періодом 2014 р. зросли на 70%, у т. ч. продукції рослинництва -- у 2,1 раза, тваринництва -- на 46%. Не важко припустити, якими будуть ціни на сільськогосподарську продукцію з нового врожаю, де враховуватимуться витрати посівну за значно вищими цінами. Експорт у порівнянні з першим кварталом минулого року скоротився на 33,7% (на 3,03 млрд дол.), імпорт -- на 37,0% (на 3,44 млрд дол.). Не зважаючи на всілякі преференції, не вдалося прорватися в Європу. Обсяг експорту товарів до країн Європейського Союзу становив 2,13 млрд дол., або 35,7% загального обсягу експорту, та зменшився порівняно з січнем - лютим 2014 р. на 1,06 млрд дол., або на 33,3% (у січні - лютому 2014 р. – 3,19 млрд дол., або 35,5%). Зростання цін відбилося на внутрішній торгівлі. Оборот роздрібної торгівлі за січень - березень 2015 р. становив 219,7 млрд грн, а це 76,1% обсягу січня - березня 2014 р. Експерти Світового банку прогнозують, що за підсумками року інфляція в Україні складе 40%. Одним словом, куди не ткни – всюди дірки… Здається, економіка функціонує сама по собі.
Урядовці з надією очікують на краще майбутнє і припускають, що ми вже дістали «дна», незабаром підніматимемося наверх. Хоча як і коли, за рахунок яких чинників, воно буде, не відають, найімовірніше, у найвищих кабінетах влади.
Однією з головних причин такого складного становища як в економіці, так і в державі в цілому є не тільки АТО (чи війна?). Поки що, на жаль, до реальних змін ще дуже далеко. Прикладом може слугувати ситуація на митниці. Діяльність цього державного органу, у т.ч. й у нашій області, заслуговує на окремий детальний аналіз, який ще обов’язково буде. Сьогодні можна констатувати, що після Революції Гідності, зокрема, на недореформованій Закарпатській митниці, мало що змінилося. Хоча розпочиналося все гучно: під проводом активістів одного з популярних громадсько-політичних рухів очільника митарів під прицілом відеокамер та чималого натовпу в’язали до стовпа, вимагаючи зізнатися у корупції, отриманні та передачі у столицю хабарів. Для присутніх та випадкових зівак ото ще було видовище. Згодом було намагання на гребені революції змінити не тільки керівництво митниці, але й середню ланку -- начальників відділів, секторів і змін, підтягти «наверх» молодь. Однак стара «гвардія» швидко зметикувала, які на неї насуваються прикрощі, і дивним чином ця ініціатива заглухла, а проводирі активістів, які нещодавно розпинали на стовпі начальника митниці, з якогось дива стали глибоко сумирними. У результаті на митниці з часу буремних подій у державі спостерігається суцільний штиль. Добре відомо, що гроші, навіть «чорні» і контрабандні, люблять тишу. Спостерігається цікава тенденція: перебуваючи в опозиції ласі до влади на всі боки горланять про необхідність змін знищення схем незаконного збагачення. Однак діставшись владного олімпу геть забувають про свої заклики й обіцянки. Воно, виявляється, зручно, коли існують певні, уже напрацьовані схеми, з відмивання грошових потоків. А то поставиш якогось молодого, ще не заплямованого, начальником відділу десь на переході, а він не захоче бути залученим до збору незаконної данини й передачі грошей якомусь великому «дяді». Як тоді бути?..
А потім дивуємося, чого в країну не ідуть інвестиції, звідки береться «сірий» чи «чорний» імпорт тощо. На митницях майже немає гучних справ не тому, що там відсутні порушення, а через те, що вже роками добре налагоджені та відшліфовані схеми. Зламати їх не вдалося попередньому керівництву ДФС України на чолі з Білоусом, якого разом із заступниками усунули від виконання обов’язків ще в лютому. І ось нарешті відомство отримало нового очільника – Романа Насірова. Один із його заступників Костянтин Лікарчук опікуватиметься саме митницями. Впевнений, що незабаром почуємо ще багато цікавого про діяльність цього відомства, тема ще не раз підніматиметься серед громадськості та у засобах масової інформації.
Нещодавно в Інтернеті промайнула інформація, що Закарпатська митниця зібрала 890 млн грн. зборів і платежів, що на 400 мільйонів більше, ніж за відповідний період минулого року. Як це в’яжеться із нинішнім курсом національної валюти, добрий це результат роботи чи так собі, заглиблюватися ніхто не став. Звичайно, зібрати таку суму у державу казну це -- великий об’єм роботи, цілодобова праця колективу. Хоча, шкода, що не можемо дізнатися, яка сума коштів за цей час оминув державну «касу», якої шкоди завдано бюджету від недоотримання належних платежів? Натомість митарі на чолі із своїм керівником похвалилися про реконструкцію КПП «Ужгород». Правда гроші, а це 3,6 млн євро, на проведення робіт виділяє Європейський Союз. Набридло, мабуть, європейцям спостерігати той сервіс на кордоні, от і підкинули грошенят. Хоча при належному функціонуванню державної машини, її контролюючих органів зокрема, ми б і самі змогли винайти кошти на реконструкцію, а ще підняти офіційну зарплату працівникам відомства, адже її нинішній розмір (і не тільки на митниці) курям насміх.
І ще однією з проблемних сфер нашого сьогодення є діяльність міграційної служби. Десь всередині 90-х років минулого століття знайомий словак добродушно-співчутливо глузував над нами, почувши про проблему отримання закордонного паспорта. Мовляв, він у себе за незначну оплату всього протягом кількох днів без усілякого блату може отримати такий документ. Чим можна було парирувати? Нова країна, недосконалість діяльності державних органів… З тих пір минуло понад 20 років. І що ж маємо у цій царині тепер? Нічого не змінилося на краще, хіба отримати паспорт стало ще складніше. Дві революції пройшло з тих пір, неодноразові зміни влади, люстрації, а ми все ще в прострації. Принизливе вичікування в чергах, попередній запис, недоспані ночі, проведені під установами міграційної служби. А ви кажете, Революція Гідності. Для того, щоб хоч щось змінити на краще 20 років було мало, не вистачить і 40. Нам треба, мабуть, для цього хоча б літ двісті і кільканадцять революцій, люстрацій і ще багато всього такого… Не хочеться шукати винуватих, адже вони й так добре відомі. Хоча дане відомство -- один з державних органів. Його діяльність впливає на імідж, престиж і довіру до влади в цілому, ставлення до неї пересічних громадян. Та, напевне, на ці фактори у наш час не надто акцентується увага, бал тут правлять зовсім інші чинники. А звичайні люди – вони стерплять, переб’ються якось, більше цінуватимуть омріяний документ та працівників органу, який його видає. Тим часом з уст очільників державних діячів майже щодня чуємо, що ми – європейська нація, прагнемо в Європу. На жаль, виявляється -- ще не доросли. Хоча й намагаємося всіляко відірватися від Росії, і вагомі причини тепер є, однак те совково-азіатське ніяк вибити із себе не вдається. Можливо звідси й усі біди?..

А можливо саме митників, міграційників, працівників ще деяких категорій, зокрема, податківців, даівців, пожежних інспекторів, чиновників, які видають різноманітні дозволи і ліцензії, мають на увазі наші керманичі, коли йдеться про тих, хто зможе без субсидій у повному обсязі оплатити за «космічними» цінами вартість енергоносіїв. Ціна на них встановлювалася спеціалістами НКРЕУ. Як її розраховували, важко второпати, бо на засіданні робочої групи ВР України з даного питання представники цієї комісії виглядали, м’яко кажучи, непереконливо. Не змогли навіть назвати, об’єм газу, який перекачується на тимчасово неконтрольовані території і за який комусь доводиться платити…

Артем ВОРОПАЙЧИК