Рахів - це вже не Париж у мініатюрі, це місто з купою сміття і бездоріжжям

Хороше місто Рахів – просто Париж у мініатюрі. По центру – річка Тиса, обабіч набережна; мости через річку, церкви, будиночки, з-за яких виглядають гори. Одна біда: не весь місцевий люд знає, що річка, ліс, тротуар – це не місце, куди треба скидати сміття.

При спуску у селище Косівська Поляна я наштовхнувся на величезне стихійне сміттєзвалище. Місцеві жителі звозять на узбіччя туристичного маршруту результати своєї життєдіяльності... Що це? Новий спосіб залучення туристів? Замість ресторанів і готелів – гори сміття? Із цим запитанням я звернувся до голови Рахівської РДА Дмитра Андріюка.

- Так, є певні складнощі з вивезенням сміття у гірській місцевості. Губернатор поставив завдання зробити переробні цехи, у яких воно перероблятиметься. Зокрема у нас це планується у Тячівському районі. Щоправда, населення виступає проти того, щоб у їхній район возили сміття з нашого району, але ж якось це питання треба вирішувати.

Цього року нам вдалося закупити 200 контейнерів для сортування сміття, які коштували 300 тис. грн. У нас на даний час відсортовується пластмасова і скляна пляшка.

- Усе ж таки сміттєпереробні цехи – це далека перспектива. А що Ви плануєте робити зі сміттям на туристичних маршрутах зараз, на початку сезону?

- Сьогодні якраз їдемо по району перевіряти стан благоустрою. У разі наявних порушень зафіксуємо і будемо штрафувати...

- Ви вважаєте, штрафами проблема вирішиться?

- На жаль, поки що у людей немає розуміння того, що сміття не можна кидати де завгодно. І, до речі, преса це теж повинна людям пояснювати...

- А як Ви плануєте вирішувати проблему каналізування, водовідведення туристичної зони урочища Драгобрат? Нині, за словами туристів, ця проблема вирішується так: готелі, розташовані вище, виводять стоки у струмки, звідки беруть воду готелі, розташовані нижче. Чи планує влада допомогти власникам готелів домовитися між собою?

- Минулого року ми почали цю роботу. Зокрема, запропонували там, де компактно розташовані три-чотири готелі, створити локальні очисні споруди із застосуванням нових технологій. Сподіваємось із часом вирішити цю проблему. Але для того, щоб змінилося щось у державі – треба, щоб у головах людей змінилося розуміння цієї ситуації...

- Пане Дмитре, стан доріг, мостів, інших об'єктів інфраструктури свідчить про те, що район ще не відновився після повені. Чому?

- Справа у тім, що, скажімо, після грудневої повені ми просили 18 млн. грн. на ліквідацію наслідків – нам виділили 6 млн. При цьому 15 млн. було виділено на всю область загалом. Тому нам, як то кажуть, гріх жалітися. Я мене просто язик не повертається сказати, що нам гірше, ніж комусь іншому. Ситуація така зараз в державі...

- І наостанок мушу запитати у Вас про транспортну проблему. Головний страх туристів, які їдуть помилуватися гірськими краєвидами, – це не погода в горах, а «дикунські» методи роботи місцевих автоперевізників. Автобус, який їде гірською дорогою, не повинен возити «стоячих» пасажирів, а чомусь возить. При цьому водій ще й по телефону говорить. А працівник ДАІ бачить це і не звертає увагу.

На Вашу думку, скільки ще часу повинно пройти, щоб їздити в автобусах, які курсують з Івано-Франківська до Рахова, було комфортно?

- Наскільки я знаю, транспорту нині достатньо для того, щоб «стоячих» пасажирів не возити. Але згоден, що контроль за пасажирськими перевезеннями треба посилити. У нас є перевізники, які готові долучитися до роботи – на додаток до тих, що вже працюють. Звичайно, тут ДАІ повинна контролювати ретельніше.

Є ще один момент, який суттєво допоміг би нашим гостям, яким ми завжди раді. Нещодавно запущені потяги Київ-Ворохта, Дніпропетровськ-Ворохта, Донецьк-Ворохта. Було б чудово, якби кінцевою зупинкою цих потягів був Рахів – це на 40 кілометрів далі. Тоді, я думаю, і автоперевізники працювали б якісніше.

Замість післямови...

Іще один комунальний аспект туристичного Закарпаття. На початку подорожі мене занесло на турбазу «Едельвейс», що розташована у селищі Ясіня Рахівського району. Розуміючи, що це - колишня радянська турбаза, і тому можуть виникнути нюанси, я обрав найкращий номер, який там був – двокімнатний «покращений». Спершу злякали розетки – вони випадали з коробок, на одному цвяшку трималася поличка у ванній кімнаті. Гаряча вода у рекламі присутня, а в реальності – відсутня геть. Спитав адміністратора: де гаряча вода? Вона пояснила, що треба спустити воду. Перед тим, як вода стала бодай теплою, вона 15 хвилин текла з крану. І для власників турбази це – нормально. А для мене, у якого у квартирі стоїть лічильник води, і я знаю, що за 15 хвилин може витекти «куб» води, це було жахливе марнотратство. До речі, у цьому державному готелі загалом налічується 30-40 номерів... «Скільки ще там таких об'єктів інфраструктури?», - зрештою постало питання. Ось куди виливаються мільйони гривень, за які можна було б уже не один водопровід побудувати.

Івахнюк Олександр спеціально для «України Комунальної».