Третій місяць Закарпаття “живе” без губернатора. Доки?

Одразу ж мушу констатувати, що ось уже третій місяць Закарпаття “живе” без повноцінного голови облдержадміністрації, якого нерідко кличуть губернатором. І нічого! Бо, як відомо, попереднього керівника краю Президент Володимир Зеленський звільнив наприкінці грудня. Мова — про Ігоря Бондаренка, який не “просидів” у білодомівському кріслі навіть півроку. На фоні старожила-губернатора Геннадія Москаля, який на посаді керівника ОДА працював майже “п’ятирічку”, це звільнення виглядало якимось дивним. А ще: публічним і на екранах телебачення, монологовим і не аж дуже вмотивованим, нелогічним і скороспішним — це з моєї точки зору. Але у Офісі глави держави були інші підстави відправити цього керманича у відставку. Мабуть, повважали, що пан Ігор не виправдав довір’я глави держави. Відтоді обов’язки очільника ОДА виконує перший заступник керівника області Олексій Гетманенко. Ніби все так, як і має бути. Та у цьому контексті є кілька важливих “але” й “чому”?
Отже, чому і донині, тобто третій календарний місяць, ще немає керівника Закарпатської області? Скажете: це не зовсім так, бо наприкінці минулого тижня з’явилося повідомлення про те, що на засіданні Уряду на цю посаду було затверджено кандидатуру Микити Юрійовича Михайлюка — 38-річного уродженця Полтавщини, екс-есбеушника і підприємця. Щоправда, інформація виявилася неофіційна, заяви пана Гончарука з цього питання я не чув. Була “інфа” журналіста В. Глаголи, який, у свою чергу, зіслався на власне, до того ж нібито надійне та “перевірене” джерело у Кабміні. Не заперечую, що так приблизно й було. Як репортер, я і сам з метою оперативності деколи вдаюся до таких методів роботи.
Схоже, полегшено зітхнулося. І мені, корінному закарпатцю, журналісту, який звик слідкувати за подібними кадровими новаціями, тобто перестановками, і сотням, тисячам земляків. Нарешті маємо губернатора. Вже й декларації заповнив — чоловік не аж такий і бідний. Тв все ж таки подумалося: хто ж він такий, цей новий “штурман” краю? І взагалі, чи відповідає правді ця “новина від Глаголи”? Бо, приміром, не так і багато сайтів опублікували цю “вісточку”. Деякі навіть із ремаркою, мовляв, залишилося дочекатися президентського Указу. Чекаємо. Але його немає. Хоча вже четвер зрання оживає. Можливо, що з’явиться сьогодні — 6 лютого. Хотілося б…
Особисто я вирішив піти далі. Тобто довідатися, хто ж такий пан Михайлюк, та ще й із таким колоритним ім’ям Микита — красивим, воістину щирим українським і навіть трохи аж “хрущовським”. Однак прізвище теж не дуже закарпатське. Якби був, приміром, Попович, Іванчо, Денис, Грабар, Гецко, Ковач, Русин, Костелеба, Горват, Мигович, Бровді, Петровцій, Кеменяш, Фущич, Біляк, Дочинець, Лендєл, Ваш, Бабинець, Орос, Федака, Нитка, Бабяк, Королович, Греба, Балог, Шипович, Мешко, Пітра, Ганькулич, Білас, Петрушка, Печунка, Цанько, Немеш, Данканич, Машіка, Лізанець, Мориляк, Кепенач, Островка, то не виникало б ніяких запитань. У принципі, суть не в цьому, ім’я та прізвище ніякого значення не мають. Просто дивно, чому губернатор аж із Полтавщини? Чиє протеже? Хто його лобіює?Різні є версії. Але їх я не озвучуватиму. Та невже з-понад одного мільйона краян не знайшлося того, хто б очолив держадміністрацію найзахіднішої, прикордонної та багатонаціональної області? Невже таку коротеньку маємо лавицю запасних?

Отже, нехай буде полтавчанин, нехай навіть із Гуляйполя чи з Ярмолинців, може й на краще. Головне, аби не крав, не був хабарником, п’яницею, пройдисвітом і самодуром, аби у голові мав клепки, аби міг повести боротьбу з корупцією, а не очолити її, аби зумів оволодіти становищем у соціально-економічній сфері краю. Аби вмів і знав спілкуватися з людьми, ситуацію у такій важливій царині, як традиції, звичаї, культура, духовність краян. Бо ж не секрет, що є керівники різних рангів, які плутають Закарпатську область із Ужгородською, Іршавський район називають Варшавським, село Кваси на Рахівщині берегівським Квасовом, не знають, що є поселення Боржава, Боржавське та Приборжавське у трьох різних районах, не кажучи про Плав’є не тільки Львівщини, але і його наявність на Свалявщині, інші закарпатські нюанси. І це ще не всі мої думки з приводу “губернаторського” призначення.
Ще раз наголошую: я абсолютно не маю нічого проти цієї кандидатури, яка, можливо, стане найкращим головою ОДА за всі останні майже три десятиліття. Отже, прошу-благаю не шити мені ніяких ярликів! Хто бажає, може й сам висловити свою точку зору. Тим паче, що не найгіршими були деякі попередні керманичі, про роботу яких залишилася добра тямка.
Водночас у цьому контексті я згадав грудневу історію 1980 року зі звільненням з посади персека обкому партії Юрія Ільницького, корінного краянина, та призначення на Закарпаття першим його керівником Генріха Бандровського, який очолював міськком партії у сусідньому Львові. До речі, обидва вже в іншому світі — нехай собі з миром спочивають.Тож виникали тоді побоювання, що через незнання місцевої специфіки виникнуть конфлікти з тутешньою елітою, перекоси, особливо у кадровій політиці, що, у принципі, частково згодом так і сталося. І то наприкінці мало не десятирічної каденції Г. Бандровського. А зараз де гарантія того, що гладко пройде адаптація “незнайомця” М. Михайлюка, що він одразу ж знайде спільну мову з депутатським корпусом, “грандами” місцевого політикуму, які не дуже прихильно можуть зустріти “зеленського” ходока з-за Карпат, а коли точніше, то аж зі степового східно-північного регіону? Наприклад, у краї в ці дні дощить. Можливі паводки, бо вже піднялися води найбільших річок, і що робитиме “губернатор”, який уперше почує або побачить повеневу картину? Що одразу схопиться за голову — це точно. Тим паче, керівництво в ОДА також “молоде” та нове, яке також ще не мало справи з цими й іншими викликами, складнощами. І таких нюансів може бути значно більше, тим паче, що ледь “не з колін” доведеться відроджувати в області деякі галузі, дати їм, як й іншим важливим напрямкам соціально- економічної сфери, “друге дихання”, запалити “зелене” світло. Інвестиції, безробіття, контрабанда — це крихта того, що хвилює, болить, непокоїть і жде вирішення. Людина, яка належно не обізнана із закарпатською специфікою, “плаває” у хвилях його менталітету, може наламати дров, тобто ще більше “опустити” край, загострити в ньому кризові явища, тобто заблудитися у містечкових нетрях.
Чи не тому виникли нові прізвища на посаду голови ОДА, серед них і Юрія Гузинця, керуючого справами виконкому облради, й Іштвана Петрушки, який ось уже 5 років очолює Берегівську райдержадміністрацію, а днями свою декларацію на сайті “Мукачево net” виклав ще один претендент на губернаторський “стілець” — Роман Мегела.

Не розумію, а чому не запропонувати цю посаду іншим особам із місцевими коренями, тим паче, що область прикордонна, або тим, хто має повніше та глибше розуміння того, як працює державна “машина”, як зерно з “цього поля” у млин насипає, меле й з’їдає.

У Тячеві ось уже четвертий рік обіймає посаду першого заступника голови райадміністрації Михайло Полажинець. Культурний, ввічливий, доступний і досвідчений чиновник. Не казнокрад — це однозначно, не з тих, у чию сторону люди плюються. Наразі скоро мине рік, як виконує обов’язки головного тячівського “адміністратора”. Пройшов ту ж саму школу, що й чимало нинішніх держслужбовців — працював у СБУ, має високий офіцерський чин. Але працювати у Тячівськом районі, який є прообразом, мініатюрою всього Закарпаття, це сповна зрозуміти, як крутиться маховик усієї ОДА. Тим більше, що рівновіддалений від усіх політеліт. І це — плюс. Ось така людина потрібна в наш час на високій посаді. Вже не кажу про Анатолія Полоскова, берегівчанина. Пригадується, влітку його вже було “обкатано” у Києві, директор винзаводу “пройшов” усі етапи співбесід і перевірок, але вказівний палець Гаранта “указав” на Бондаренка. Результат призначення — відомий.

Є й інші, хто не проти областю “порулити”. Але треба знати: хто дотепер не був задіяний до управлінської сфери, не їв, як мовиться, “хліба держслужбовця”, хто, крім бізнесу, нічим не займався, тому доведеться “буксувати”, що рівнозначно “стояти на місці”. І ніякі лобісти, “креатурщики”, нехай брати чи сестри, куми, свати, міністри вони, прем’єри чи мільярдери, не допоможуть. І поки цих й супутніх істин, правил, інших штрихів до теми не усвідомлять у Києві, до тих пір Президенту ЗЕ не варто поспішати з підписанням кадрового “закарпатського” Указу. Або: у цьому плані не проявляти поспішність, а максимальну ретельність, зваженість, продуманість. Бо від того, хто стане повпредом глави держави у цьому краї, залежить дальший і яскравий поступ прикордонної області, рівень життя її мешканців. А може сьогодні нарешті станеться кадрова новина від В. О. З.

Михайло Папіш на Фейсбуці