Учасників АТО в Мукачеві тримають у нелюдських умовах (ФОТО)

Сергій розмістив фото, де видно піддони і навіть спальники і зазначив, що це ще буквально VIP-апартаменти, бо загалом умови, де розмістили військових, жахливі.

«Из снабжения есть только питание. И на том спасибо:) Спят ребята на полу в холодной казарме... простите, на деревянных поддонах. Кто нашел что подстелить - хорошо. Кто нет - спит так. Часть личного состава уже в госпитале - бронхи, легкие, почки... причина понятна. Когда мой командир услышал, что я могу дома ночевать - он искренне обрадовался. Потому что ПОДДОНЫ УЖЕ ЗАКОНЧИЛИСЬ. А мой батальон укомплектован только на четверть и люди продолжают поступать ежедневно...». Це – шматочок понеділкового, 3 листопада, допису на Фейсбук військового Сергія В., https://www.facebook.com/vozzov/timeline, який розійшовся мережею. 

Сергій розмістив фото, де видно піддони і навіть спальники і зазначив, що це ще буквально VIP-апартаменти, бо загалом умови, де розмістили військових, жахливі.

Я потрапила туди – на територію колишнього військової частини біля замку «Паланок» у Мукачеві раніше – у п’ятницю, 31 жовтня. Як пояснили, туди збирають військових, із яких формують інженерно-будівельні частини, котрі будуть відновлювати інфраструктуру на сході України.

Уже пошепки, «не для преси», розказали, що більшість чоловіків, яких зібрали там з усієї України, уже побували в зоні АТО, наприклад, під Іловайськом. Мовляв, вони вже і вдома відпочили, а тепер відмовляються повертатися в зону бойових дій. Контрактники, мобілізовані – відпускати поки фактично триває війна, «назовсім» їх не можна, а ці, мовляв, «відказники», тому з них намагаються сформувати інженерно-будівельні підрозділи, аби хоч якось служили країні, бо інакше – хіба кримінал.

Ось як про це пише пан Сергій: «Батальон, в котором я теперь служу, должен был быть укомплектован до 15 октября. Сроки уже сорваны. Поэтому теперь в него собирают всех, кого могут собрать - фронтовиков из разбитых частей, тыловиков без должностей, залетчиков, косарей, снайперов, артиллеристов... не важно кого - важно выполнить план по комплектации».

І він же пише про завдання, яке бачить перед підрозділом: «Сразу по возможным задачам - судя по штату, наш батальон может только окопы и траншеи копать. И, судя по всему, далеко не в тылу. Это чтоб без иллюзий».

Тим, який там збирають «контингент», у розмові з нами намагалися виправдати і умови, в яких перебувають люди. Точніше – відсутність будь-яких умов.

Казарми кілька років стояли пусткою, з них розтягли все, що могли. Котельня розбита, опалення немає. Електрику провели, як розповідали, лише минулого тижня. Води немає. Нормальних, працюючих туалетів, ліжок і всього що на них має бути, теж немає. Добре, хоч харчування привозять із діючої військової частини, кажуть, удосталь, гаряче і роздають в одноразовий посуд.

Більше години ми намагалися вмовити показати, які умови всередині приміщень, адже і вікна не всюди, і дах ніби тече, і спати бійцям доводиться на підлозі. Заборонили: режимний військовий об’єкт. Хоча режимом і не пахне – заходь-виходь, хто хоче.

Зате про те, що приїхали журналісти «звідкись» дізнався і примчав аж із Ужгорода шафоподібний працівник СБУ, згодом «підрулив» цілий «мікрик» із написом «Міліція». На щастя, обійшлося без інцидентів.

Зрештою, насамперед завдяки присутнім волонтерам, вмовили керівників підрозділу написати, що вкрай необхідно. Наводимо документ. Хоча коротко можна викласти його зміст так: ВСЕ необхідно, бо – голі-босі.

Питання – чому старші там військові не писали раніше? Кажуть, міністерство все добре знало, зверталися не раз. Але нічого не вирішилося! Можливо, відповідь у наступному:

«Офицерский состав укомплектован из офицеров, которые НЕ служили в армии. Это выпускники военных кафедр гражданских ВУЗов. Многие даже без опыта работы на руководящих должностях. Им с таким личным составом не совладать, поверьте. И армейское снабжение не пробить. Однозначно». 

У понеділок я розпитувала детальніше в обласному військкоматі. Наші воєнкоми до підрозділу, запевняють, майже не мають стосунку – це «збірна» зі всієї України, справи міністерські, забезпечувати побутом має Мукачівська КЕЧ.

Подала письмове прохання в прес-центр командування у Львові з проханням сприяти в наданні дозволу на фото і відео- зйомку. Відповіли, що передали в Міноборони, треба чекати четверга-п’ятниці. Звичайно, у військових зараз проблем – не злічити, але за такий термін хотілося б уже бачити, як закінчиться той жах.

 Підрозділ обіцяють перевести у більш нормальне приміщення – один із варіантів: туди, де зараз перебуває батальйон територіальної оборони, а його – до 128 бригади, якій його мають перепідпорядкувати.

Це підтвердив на Фейсбук пізніше і Сергій: обіцяють переведення в інше, тепле приміщення, проте ліжок там теж ніби не передбачається.

Очевидно, ситуація таки зміниться – волонтери телефонували в Міноборони, нібито вже має прибути звідти комісія, а вони, тим часом, взялися збирати і для цих військових допомогу.

До міністра оборони звернувся один з новообраних нардепів, у підрозділі побували голова ОДА і облради. Прес-служба ОДА повідомила, що керівництво області підготувало лист до міноборони. Коментувати в яких умовах живуть воїни Василь Губаль не став:

«Я залишаю це Міністерству оборони… Але ми – українці і ми – закарпатці. І ми розуміємо, що перед військовим відомством стоять надвеликі задачі, й, зі свого боку, постараємося допомогти цьому містечку, де зараз розміщені, де перебувають між передислокуванням солдати, чим зможемо».

Але тепер ще трохи про суб’єктивне, з чим довелося зіткнутися, що всі ці дні вступало в мені у внутрішню суперечку з аргументами, ніби треба дочекатися офіційного дозволу, не можна писати про все, бо триває й інформаційна війна. Перемогла упевненість в тому, що ці проблеми надто суспільно значимі. І якщо їх не змогли вирішити внутрішньовідомчо, самі військові, -- потрібно вирішувати через втручання громадянського суспільства, широкий розголос. Тим більше, що була помітна чітка тенденція: всі хотіли, щоб розголос пішов, але щоб без кожного з них персонально. Щоб хтось, якось, наприклад, на телефон, зняв і оприлюднив – бо, може, це допоможе, але ж і «по шапці» отримати не хочеться.

Отже, по-перше, ці військові нічим цілими днями не зайняті. Ні навчань, ні бодай якихось «лекцій про життя».

«Хотите знать чем занимается личный состав? А чем занимаются мужики, которых загнали в скотские условия и таким образом готовят к отправке на фронт? У меня давно нет иллюзий на этот счет...», -- із Фейсбук.

У кого – навіть спокійних, врівноважених -- за таких обставин не «поїде дах»? Вони ходять у місто вільно, чому поки що раді мешканці прилеглих вулиць – у них розкуповують будь-який алкоголь. Вони з’ясовують між собою стосунки… Поки що, наче, не погіршують криміногенну ситуацію в Мукачеві, але…

На запитання, чи надають хлопцям якусь допомогу спеціалісти, наприклад, психологи, старіші військові відповідали поглядом буквально «квадратних» очей.  У «культурному перекладі» це мало б означати приблизно: які психологи, що за рожеві соплі, тут би їх живими і відносно фізично здоровими зберегти. При цьому один із офіцерів в емоціях проговорився: «А ви розумієте, що половина з них півночі у сні кричать, схоплюються?!».

Чимало злості було у бік волонтерів: ідуть, піаритися тільки хочуть, пробити собі статус, щоб потім пільги, виплати мати!  Така ж, за градусом напруги, реакція і волонтерів, які справді буквально дива творять: та скільки ж можна, на передовій хлопців і годуємо, і одягаємо, захистом забезпечуємо, тепловізори, всілякі пристрої, що коштують шалені гроші закуповуємо, машини навіть і військову техніку знаходимо. Та чи мужики вони, зрештою, чи є у нас міністерство оборони, чи воно хоч щось може?! Але ті ж таки волонтери першими і повезли туди хоча б теплий одяг.

І про найболючіше. Нам казали: так кому більше треба допомагати – цим, чи героям на передовій? Матраци загиджені? Так вони ж їх такими і зробили! Хіба там, на сході, їм буде тепліше, краще?

Виходить, треба ділити – на людей і… бидло? Морально і фізично калічити хлопців уже тут, далеко від бойових дій, плодити інвалідів? І при цьому хотіти, щоб вони продовжували любити свою країну і віддавали за неї життя?!

    Лариса Подоляк, 7dniv.info