Унікальна дерев’яна перлина прикрашає одне з 2-х найбагатших сіл Закарпаття (ФОТО)

Дерев’яна Свято-Миколаївська греко-католицька церква у Нижній Апші на Тячівщині – унікальна перлина стилю марамороської готики, що збереглася до цього часу. Пам’ятка архітектури національного значення видніється на пагорбі недалеко від центру села, 98% мешканців якого – етнічні румуни. Це одна з найдавніших дерев’яних церков України, до того ж – діюча: богослужіння тут проводяться щодня. А завдяки минулорічній знахідці у стінах церкви стало відомо, що вона на 90 років давніша, ніж рахували раніше. До цього роком будівництва вважали 1561-й, а виявилось – її поставили ще в листопаді 1471 року.

До 1944 року дерев’яна святиня служила місцевій греко-католицькій парафії. З приходом радянської влади сюди прислали православного священика з Молдови, і храм підпорядкували московському патріархату. Згодом православні перейшли до новозбудованої кам’яної церкви неподалік. А дерев’яний храм залишився пустувати. Байдужість та відсутність догляду робили своє: марамороська красуня була занедбана та понищена. У 1967 році були плани облаштувати у церкві музей, але не знайшли для нього експонатів. Пізніше – хотіли зробити кінотеатр для дітей, бо внизу був парафіяльний будинок, який віддали під школу. У 1991 році святиню повернули греко-католицькій громаді села.

 «У той час церква була всередині дуже понищена, – розповідає настоятель храму отець Даніел Тутурас.  – Один із наших парафіян поважного віку розповідав, що в одному з кутів навіть бракувало каменів, так що можна було потрапити до церкви під стіною. Перед кожною недільною службою, в суботу, всередині треба було немало попрацювати, щоб навести порядок».

Зусиллями прихожан церкву оновили, і тут знову залунали молитви. Зараз у храмі відвідують богослужіння 216 осіб з 67 сімей. Це небагато, зважаючи на те, що населення села складає близько 12 тисяч мешканців, 70 відсотків із яких – Свідки Єгови. Отець Даніел – монах родом з румунського міста Сату-Маре, разом з братом служать у храмі вісім років. Українську мову вивчив у Польщі, де проходив новіціат (випробувальний період у католицьких ченців – авт.) перед вступом до чернечого Василіанського чину.

«До 2011 року жив у Румунії, а тоді владика Мілан Шашік прийняв мене до Мукачівської греко-католицької єпархії», – згадує духовний отець.

З тих пір разом з братом по служінню живуть у Нижній Апші. Священик розповідає: минулого року під час ремонту всередині церкви знайшов під фанерою над входом до нави автентичний напис. Вирізьблені символи свідчать про те, що церкву збудували у 1471 році – на 90 років раніше, ніж вважали дотепер. Тобто зараз церква у Нижній Апші – найстаріша діюча дерев’яна церква  в Україні, в якій богослужіння проводяться щодня. Румунський кириличний напис гласить: «1471 року листопада 13 у славу Божу Вседержителя поставили цю церкву піп Георгій і піп Попша».

«Мабуть, це був Георгій Попша або було їх двоє, – міркує отець Даніел. – Точно не знаємо, бо тогочасна румунська граматика цілком інша, ніж сьогодні».

Настоятель храму відкриває деякі секрети технології будівництва споруди, яке здійснювали без жодного цвяха:

«16-метрові дубові бруси, з яких зводили стіни, замочували у солоній воді. Спочатку ставили перший брус, на нього другий, в якому робили отвір до половини першого, куди вбивали дерев’яний кілок. Так само з’єднували решту колод. Кілки встромляли між брусами і горизонтально, залишаючи на рік-півтора, поки дерево сохне. Пізніше витягали, і церква «сідала». Лише після того можна було проводити внутрішні роботи. Традиційно стіни зсередини вимазували смолою з ялини, а потім уже малювали».   
Зараз у церкві – майже домашній затишок. На стінах, окрім розписів, виконаних уже в 90-х роках ХХ ст., є й промовисті написи з відомою біблійною цитатою про любов «До Коринтян 13» українською та румунською мовами – їх залишив попередній священик, що теж був родом з Румунії, однак за національністю українцем.  При вході зустрічає дерев’яна табличка з викарбуваною молитвою «Вірую» румунською.

Силами громади та доброчинців у давній церкві проводять необхідні ремонтні роботи. Минулого року замінили понищену дерев’яну  підлогу. Оновили й лавки у задній частині церкви. Їх змайстрував столяр із Солотвина. Дерев’яні лавки в передній частині були виготовлені на початку 90-х років. Але оскільки були пофарбовані, о.Даніел вирішив повернути їм первісний натуральний вигляд, і власноруч із братом відшліфували та полакували їх. Так само, як і дві церковні тумби.

«Ці тумби належать до оригінальних. На кожній, як бачите, є дірки. До минулого року скрині були вкриті дерматином, прибитим декоративними цвяхами у вигляді хреста. Під ним – були помальовані в різні кольори: і червоний, і чорний, і синій… З часом голівки цвяхів повідпадали, лишилися лише стержні. Тож минулоріч ми почистили тумби під натуральне дерево», – оповідає панотець.

Зберігся у церкві й старовинний іконостас, але час його виготовлення невідомий. Як зауважує отець Даніел, три ряди іконостасу належать до трьох різних шкіл іконографії: у нижньому, з іконами Ісуса Христа, Божої Матері, Святих Юрія і Миколая –  прочитується київська школа, друга частина – «празнична», де зображено 12 християнських свят, – мальована у стилі рококо, третя, 12 Апостолів, – у стилі Ренесансу. «Можливо, це викликано тим, що в такий спосіб замінювали пошкоджені, наприклад, під час пожежі частини іконостасу», – припускає священик.

Ще однією знахідкою священнослужителя став старий кивот (дарохранильниця, шафка для зберігання причастя) з написом фарбою «1882 рік». Кам’яний престол, на жаль, був знищений за комуністичних часів.

1996 року оновили дах церкви. «Але через 3-5 років знову треба буде замінити ґонт, бо він тримається не більше 15-20 років», – каже настоятель. – «Дранка має довге життя, коли рубається сокирою чи спеціальним ножем уздовж волокон. А зараз її вже не роблять традиційно спеціальним ножем, тільки на пилорамах. Лише кілька таких майстрів є в Румунії».

Духівники служать у церкві щодня: о 6-й ранку – утреня, о 17-й – вечірня. Кажуть, зараз, взимку, до церкви ходить менше людей, та й загалом, через великий вплив неопротестантизму вірян доволі мало. Богослужіння проводять румунською мовою. Але на свята, коли у храмі збираються і україномовні та угорськомовні священики, моляться на двох та навіть трьох мовах.

Свято-Миколаївська церква не лише збирає прихожан на богослужіння, а й вабить туристів та мандрівників. Цього року за сезон, від Великодня до кінця жовтня, її відвідали понад дві тисячі людей у складі туристичних груп – переважно з України, але бували й, до прикладу, з Ізраїлю. Відвідувачі кажуть: у церкві відчувають особливу енергетику.

О.Даніел радіє, що пам’ятку віком у понад 500 років вдалося зберегти і ділиться планами на майбутнє: вже виготовлений проект будівництва парафіяльного будинку на території церкви, яке планують розпочати наступного року. Також мають намір відремонтувати і дерев’яну дзвіницю біля храму.

«Скільки Бог дасть нам сил, будемо старатися берегти церкву, не торкаючись її зовнішнього вигляду», – запевняє настоятель.  

Наталія Маджара