Ужгород. На суді "мати" на повному серйозі стверджувала, що важкі рани хлопчик заподіяв собі сам!

У справі з катуванням хлопчика в прийомній родині  в Ужгороді нарешті винесли вирок.

Про справу з катуванням Миколки, у якому звинуватили його прийомну матір Наталію Карай, знає вся Україна. Жінка всиновила п’ятьох дітей. У 2016 році в неї забрали хлопчика. А через рік вона сама ж повернула до інтернату одну з дівчат.

Найбільше в прийомній родині діставалося Миколці. Дев’ятирічний хлопчик з важкими травмами опинився у лікарні. Медикам сказав, що його били ременем із залізною пряжкою та пластмасовою вішалкою, морили голодом, прив’язували скотчем, катували розпеченою ложкою. В дитини діагностували черепно-мозкову травму, зробили операцію з пересадки шкіри. Волонтер Антоніна Галайда зі сльозами на очах розповідала, що на тілі Миколки не було живого місця.

Про зламану дитячу долю багато писалося, було відзнято не один сюжет. Розгляд судової справи тягнувся роками і лише нещодавно завершився.

Читачам буде цікаво дізнатися, що казала на суді Наталія Карай, що говорив Миколка та чим закінчилася ця сумна історія.

Дала другий шанс… на що?

Отже, пропонуємо вашій увазі ознайомитись із її свідченнями, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Свою провину жінка не визнала і переконувала суддів, що травми прийомний син заподіяв собі сам.

«Я проживала разом зі своїми чоловіком та п`ятьма дітьми, – сказала вона. – Бажання взяти під опіку ще п`ятьох  було викликано тим, що хотіла надати їм другий шанс у житті. Я мала можливість надати умови для виховання дітям, фінансове становище дозволяло це зробити, оскільки чоловік заробляв по дванадцять-п`ятнадцять тисяч гривень у місяць. 12 лютого 2016 року, на день винесення рішення про надання мені дітей під опіку, я була одруженою. Перед тим як взяти дітей, проходила навчання у центрі соціальної служби дітей та молоді, щоб бути потенційним опікуном.

Крім того, навідувалася у Перечинську школу-інтернат разом зі соціальними службами. Там познайомилася з Миколою. Знайомство з усіма дітьми тривало хвилин десять. Коли налагоджувала контакт з Миколою, документи про те, що він потребує спеціальної програми навчання, мені не надавали, про це прочитала вже вдома у документах. Після контакту з дітьми вирішила взяти їх під опіку. Вони знайшли спільну мову з моїми рідними дітьми, яких рік готувала до цього. Дітей у будинку розмістила таким чином, що у великій передній кімнаті помістилися всі хлопці, а в задній кімнаті – дівчата. Микола проживав разом з моїми чотирма синами. Я влаштувала його на навчання в НВК «Гармонія». Вдома діти були чемними. Я справлялася з прийомним сином. З 4 квітня 2016 року Микола не відвідував навчальний заклад, оскільки хворів, ми з ним здавали  аналізи. На повторний огляд до лікаря не пішли, бо я маю право на вибір іншого фахівця».