Ужгородка Катерина Омельчак із когорти волонтерів свободи

Не часто на своєму шляху зустрічаю людину, яка є носієм інформації про певну історичну епоху, навколо якої точаться різноманітні дискусії із, як показує практика, політичним забарвленням.

Сьогодні зустріти істинного, а не вдаваного патріота своєї Батьківщини, досить непроста справа. Бо ж патріотами здебільшого стають тільки тоді, коли мають від цього якісь політичні дивіденди. А ще рідше знайти людину, яка кожною клітинкою своєї душі, цінує історичне минуле України, випромінюючи чистий, як кришталь, патріотизм.
Така характеристика властива жінці, з якою я недавно мав нагоду спілкуватися. Це – Катерина Омельчак, уродженка містечка Збараж, що на Тернопільщині, жителька Ужгорода.
Розмовляючи з нею, починаєш розуміти, що її життєвий шлях динамічний і насичений такими подіями і фактами, які не можуть не зацікавити сучасну історичну науку. І в авторській характеристиці, повірте, немає жодної крихти перебільшення. За своє життя Катерина Аполінаріївна була учасником національно-визвольної боротьби 1940-1945 рр., стояла у витоків створення хору організації Союзу українок. Цей перелік можна продовжити…
З її спогадів випливає стільки цікавих фактів, що в одному матеріалі надто складно розповісти про все, що хотіла б залишити у нашій пам’яті полум’яна українська патріотка.
Катерина Омельчак принесла цілі стоси історичної хроніки, нагороди, грамоти і дипломи, запрошення на різноманітні патріотичні заходи. Про кожну з цих речей веде особливу розмову, з ними її пов’язують спогади про людей, які близькі їх за духом і які разом з нею у непростий для України час виборювали для неї право на незалежність і самостійність.
На початку нашої з нею розмови акцентує увагу на історії започаткування жіночого руху в Україні.
– Зі створенням жіночого руху свідоме жіноцтво почало виборювати право за свої соціалістичні права, – розпочинає екскурс в історію Катерина Омельчак. – Такі жінки як Софія Русова, Наталя Кобринська, Мелена Рудницька несли ту просвітню свічечку, яка підносила нашу національну і духовну ідею до вершин української нації. За основну мету вони ставили відродження українських традицій, звичаїв, української пісні. Бо споконвіків великий український народ любив волю і пісню.
Катерина Аполінаріївна говорить, що початок жіночого руху в Україні почався з кінця XVIII ст., коли у нашій державі панувала Австрійська імперія. «Це був досить цивілізований окупант, – вважає вона. – Вони не заважали роботі, яку проводили наші українські організації».
Жінка відзначає високу освіченість жіноцтва, про що засвідчують запрошення з боку Австрійського сейму взяти у ньому участь. Там вони ставили питання про утворення українських шкіл, університетів. Також добивалися права, яке б гарантувало громадськості утворювати організації.
Як наслідок, з’явилися «Сокіл», «Пласт», «Союз Українок», «Тризуб», організації студентів та ін.
–Молодь дуже тягнулася до більш старшого і прогресивнішого у своїх ідеях покоління, яке прищеплювало їм почуття гордості і патріотизму до своєї держави. – зазначає Катерина Аполінаріївна. – Відтак у селах почали займатися організацією хорів, відкривати читальні, одним словом, спрямовували підростаюче покоління до підтримки і розвитку духовної і національної культури. Навчили розуміти: яка культура нації – така й держава!
–А як, приміром, провадили роботу громадські організації при окупації Польщею, Росією? – цікавлюся в К.Омельчак. – Під гнітом якої з цих держав вони могли більш вільно працювати?
–Для порівняння, за часів польської окупації організація «Союзу українок» не відчувала якихось перешкод у своїй діяльності. А уже 1939 р. з приходом російських військ на українську територію усі ці рухи були повністю заборонені. Ці часи характерні переслідуванням українського жіноцтва, що у підсумку призвело до тюремного ув’язнення багатьох із них.
Найактивніше робота «Союзу українок» проводилася у Західній Україні. Але, як стверджує Катерина Омельчак, на Сході люди теж не дрімали: активність проявляли, наскільки це дозволяла ситуація.
Про активну громадсько-патріотичну позицію К.Омельчак свідчить те, що на Батьківщині – містечку Збараж Тернопільської області – вона домоглася створення памятника січовим стрільцям, на якому викарбувані її ж слова:
Калиновий цвіт України,
Палкі патріоти!
Ми дух Ваш і край наш
Піднімем з руїни
І славу про Вас понесем у віки!
Патріотизм Катерини Омельчак вселяє надію, що ще не все втрачено у нашому житті. Треба тільки всім серцем любити рідну Україну та пам’ятати тих, хто поклав своє життя за її самостійність і незалежність.
Іван ТУПИЦЯ