В мене вкрали моє місто... в якому раніше мешкала совість

Кого сьогодні здивуєш крадіжкою? Якщо повезе, витягнуть гаманець. А можуть вкрасти і роки життя, просто з понеділка… В порядку повідомлення якогось нового рішення, що на нього впливає. Між новинами про наслідки глобального потепління та чергового гучного однополого шлюбу. І нічого не вдієш – стихія. Або природна або глобалістична. Запиваєш холодною водою. Та коли тирять потроху, але регулярно, рік за роком і в тебе на очах, то це боляче.


… В мене вкрали моє місто. Моє затишне, доброзичливе, цивілізоване, культурне, поважне і набожне місто, в якому раніше мешкала совість. Вона мешкала тут разом із бездоганною репутацією молочниць, що розвозили вранці молоко. Із майстерністю точильників ножів, що ходили старими вулицями. Талантом міських пічників, пекарів, зеленщиків. Не бракувало совісті меблярам, ще з часів «Мундуса». Та безлічі іншого трудового люду. Сьогодні важко в це повірити, але совість мешкала і в конторах маленьких та великих чиновників. Вони нічим не відрізнялися від більшості сучасних, тільки мали совість. Вирішували ті ж питання, зважуючи на вагах баланс вартості старого і нового. Позбувалися того, що віджило свій вік, наслідували те, що у старому, зникаючому, було позитивним та могло органічно влитися в нове. Керуючись совістю. Або принципами. Не знаю вже, якими, але місто жило в гармонії. Кожен з містян робив свою справу. Молочниці продавали молоко. Чиновники планували життя молочниць. Міський голова чесно міг подивитися їм в очі.


Ностальгія, якій властиві легкі мазки, що не малюють картину минулого в цілому? Скоріше стресова реакція на адаптацію в чужому середовищі. От тільки, коли і як воно могло стати чужим? Таким, що змушує свідомість пригадувати минулі часи, шукаючи там порятунку від дискомфорту?


Що, власне ти, друже, хочеш? – запитаєте ви. Нічого. Бо розумію, що ніхто вже не поверне мені минулих зворотів мови в неспішних бесідах містян. Не поверне їх масової чемності і вихованості, чесності і доброзичливості. Не поверне атмосфери, де не сміються над совістю. Часи «розпиляних» бюджетів, грубої сили та понівечених каштанів.


«Якщо хочеш уявити собі образ майбутнього – уяви чобіт, що наступає на обличчя людини».
Джордж Оруелл