Василь Вовчок тільки в 55 літ спромігся на персональну виставку в рідному Хусті

Буває ж так. Мотався чоловік по світах, а про свою малу батьківщину за марнотою марнот і призабув. Так і з реалістичним цікавим художником Василем ВОВЧКОМ сталося. Тільки в 55 літ спромігся в міській картинній галереї рідного Хуста зробити персональну виставку. Але ліпше пізно, ніж ніколи!

Радісно з цього приводу пахли квіти на вулицях, розвівалися красиві прапори різнобарвних спідниць над прекрасними щоглами естетичних ніг, а потім вирувало тонами і півтонами відлуння в навколишніх лісах до самісінького ранку:

- Вовчок повернувся! Вовчок з нами!..

Спочатку годиться «балакнути» про витоки творчості нашого маестро. Вони, якщо і не дуже розганятися на шпаркій іномарці нашого митця, неподалік «Х’юстона». У Нижньому Бистрому на Хустщині є  Вовчкова хата. Тут завше чекає його мама Іра. В двокімнатній хатці знайдеш тільки  дві його маленькі роботи, але довкруж постійно уздриш величезний матеріал з його різних картин. Вони й були зосереджені на виставці в міській картинній галереї Хуста за сприяння директора її Ореста Цюпка. В селі ж думалося, що гори псують лише розвішані поліетиленові кульки на тичках, що показують межі якихось умовних володінь. Потім, правда, виявилося, що вони причеплені, щоб відлякувати вепрів — дикунів. Мінливі хмари теж, як великі небесні пакети, пробують стерти грані між людськими володіннями, хоча тут хмари цілком безсилі: люди, як одноклітинні, розмножуються завдяки поділу, а потім від нього і гинуть.

Делікатний, як лорд Байрон, в Ужгороді Василь Вовчок на рідних теренах стає невпізнаним. Він, як лось, розрізує собою хащі на будь-яких крутосхилах і готовий знести з верхів’я будь-яку кількість грибів, якщо навіть від перенапруги доведеться покласти себе на вівтар служіння рідній хащі. Жоден гриб не лишається поза його увагою. Вовчок наповнює собою світ, а потім розділяє останній картинами, схожими за своєю етапністю на пасовища на схилах  Нижнього Бистрого. А в полотнах тих — настрої, настрої, настрої. А ще —  краса, яка сама по собі. Яку не має значення для Бога, сприйняли чи не сприйняли створені за його образом і подобою. Творець просто давав шанс, а одні погналися за грибами, інші за грошима, треті занурилися в полювання за жінками, щоб у їх податливому ніжному щасті потонути, як у тропічному болоті.

Краса вловлена художником у чисельних, приязних до цього світу творчих роботах — «Костринська осінь», «Талі води», «Літо», «Ужгородські мотиви». Чуттєво передана спека з Невицьким замком у ролі такого собі сторожа її («Літня спека»). Хочеться Василеві, щоб між стрімких гір було більше сонця астрономічного і душевного. Тому й жевріють на полотні «СоняЧники». Чимало переймався в певну пору митець і київськими мотивами — поспішає ж бо відображати те, що не встигли поки що спалити революційні земляки в пориві до щастя улюбленої нації. А ось і Венеція, де відчувається свіжий погляд закарпатця — «Сан Віто Четтіно». Втім, поряд і терени братніх угорців — «Човни на Балатоні». Але відразу зауважуєш, що «Річка в Оноківцях» нічим не гірша, за «дива» закордонні. До цього твердження приєднуються «Колочава», «Буковель», «Петрос» і просто імпресія живого золота в «Осінньому дні». А далі робиш висновок, що особливо яскраві квіти, мабуть, у нас («Синевирська Поляна»). І мало не музичним рефреном звучить «Квіткове буяння», як художня вдячність рослин рідному небу за своє життя. І «Синевирський ранок» просто дивовижний за проникненням художника-краянина у вічну багату душу свого краю.

Ще зауважу незриме вміння художніми засобами «піймати» тонус повітря тієї чи іншої місцевості, навіть температуру його. Повітря у Вовчка відчутне. Ним дихаєш!..

—Навесні зробилося мені 55, — каже на недавньому відкритті Василь Вовчок. — Багато було пережито, сходжено, проте бачиш, що світ усе більшає. Тому побільше цього світу і хотів показати своїм шанувальникам.

Орест Цюпко відзначив «яскраві кольори картин, крізь які проступає свій стиль».

Начальник відділу культури, молоді та спорту Хустської міської ради Володимир Власюк порадів, що «здійснилася заповітна мрія усіх — виставка Василя Вовчка на рідній землі. Тепер творчий ужинок знаної людини побачать усі учні нашого району. Водночас це додатковий імпульс для місцевого творчого об’єднання «Митець Верховини».

— Забудь, Васильку, про всі негаразди, бо з тобою в усіх нас усе гаразд, — піднесено сказала весела, як весняний струмок, виноградівська художниця Маргарита Тегза.

І після цього вже казати було нічого.

Юрій БІЛАН