Від Углі до Дебальцева, або Життєві жахи на Донбасі...

Волонтери з закарпатської Углі досі не можуть оговтатись від побаченого на Сході. Фраза, що українська армія «гола й боса» отримала в їх очах своє підтвердження.

А життя пенсіонерів у зоні АТО і не назвеш життям, та й виживанням також...

Непоправна втрата, загибель односельчанина в зоні АТО - бійця 128 окремої гірничо – піхотної бригади Олександра Шимона згуртувала громаду села Угля. Одразу після похорону близькі родичі ініціювали у селі збір допомоги побратимам вбитого воїна.

Згуртувалися всім селом

Також було проведено сесію сільськоїради, де депутати підтримали таку ідею. Тож не зволікаючи у селі розпочалася широкомасштабна акція зі збору адресної допомоги бійцям, з якими разом воював Олександр. І до речі, де служить ще один із сім’ї Шимонів - військовий контрактник Віталій.

- Військові, що приїхали на похорон розповіли у яких непростих умовах доводиться їм нести службу, - ділиться думками про акцію один із углянських активістів Віталій Богдан. – Саме тому було вирішено допомогти нашим солдатам найнеобхіднішим.

Найперше написали оголошення та розповсюдили його в селі. А волонтер Василь Шимон розмістив його в мережі Інтернет, де найбільше спілкується молодь. Тож до акції приєдналися як дорослі так і малі з села Угля та Мала Уголька. Люди приносили хто що зміг – продукти харчування, теплі речі, домашню консервацію, засоби повсякденного вжитку тощо.

Було організовано декілька пунктів прийому допомоги – у сільській раді, у школі, дехто з активістів у себе вдома. Активно долучилася учнівська молодь, а вчительський та батьківський колективи організували збір в Углянському загальноосвітньому закладі.

Вихованці ж молодших класів початкової школи приєдналися до всіх з гаслом «Маленькі патріоти Углі – солдатам АТО». Тож принесли теплого одягу, засобів гігієни і харчів більш ніж на 10 тисяч гривень. Також діти власноруч виготовили патріотичні обереги та написали чимало теплих слів солдатам, підготували малюнки.

Неабияке сприяння і заслуга у цьому справжнього волонтера Наталії Негрі, яка зуміла організувати майже 4 тонни допомоги. Пособили їй в цьому колеги із навчальних закладів сусідніх сіл - Кричева, Дулова, Чумалева та Тереблі. Запаковані пакунки із адресним постачанням для військових у Дебальцево позвозив в Углю батько загиблого героя Петро Іванович Шимон.

Були залучені до акції також релігійні організації. Священнослужителі церков та місцевих конфесій оголосили про збір допомоги під час богослужінь, тож вірники теж мали можливість проявити благодійність.

Вагому як матеріальну так і грошову допомогу для організації поїздки надали місцеві підприємці - фірми «Стаф» та «Добробут», фермерське господарство «Новий рівень» - Іван Стан, Михайло Богдан, Василь Волос, Петро Голубка, Валерій Бабак та ін. На три тисячі гривень медикаментів передав військовим у Дебальцево лікар Іван Корнута.

- Таким чином буквально за декілька днів громада Углі зібрала майже 9 тонн вантажу гуманітарної допомоги. Аби відвезти все це на Схід ми загрузили вантажівку МАН та цілий бусик, який взяли у супровід, - розповів волонтер Віталій.

Він же визначився і відповідальним за його доставку вантажу в Дебальцево. З ним в зону АТО поїхали також волонтери : Микола Мотря, Іван Країло, та Василь Негря.

Від Углі до Дебальцева

Дорога була нелегкою, особливо коли вже заїхали у зону АТО. Найбільш гнітюче враження справляли непривабливі краєвиди розгромлених будинків та покинуті оселі у містах та селах. Проїхали декілька українських блокпостів. Як такої небезпеки не відчували, бо у цей час на Сході перебувало вище керівництво держави, зокрема О.Турчинов, з приводу чого було оголошено додаткове перемир’я.

І ось буквально через дві доби їзди, точніше 18.12.2014 углянські активісти були вже в Дебальцеві біля бійців 128-ї ОГПБ, які зустріли їх дуже радісно. Військові щиро дякували всім, хто надав допомогу, адже вона їм дуже потрібна. Військові навіть не сподівалися, що дарунків буде так багато. Тож вирішили діяти наступним чином – відібрати для себе все найнеобхідніше, решту продуктів та речей віддати у лікарню та роздати місцевому населенню.

Бо на жаль, мирним мешканцям, які не виїхали із зони бойових дій тут живеться дуже важко. Залишені напризволяще немічні пенсіонери не мають ліків та продуктів, і вони просто мруть від важких хвороб та нестачі харчування. В це важко повірити, однак про факти голодної смерті розповідають як місцеві жителі, так і волонтери, які є єдиним порятунком для таких стареньких.

(Тож якщо порівняти у яких умовах живемо ми і ще проявляємо своє невдоволення перед Богом, то що казати про людей, які залишились без засобів для існування?)

Учасники цієї поїздки ще досі не можуть оговтатись від побаченого і у військовій частині, точніше на місці її дислокації. Бо, на жаль фраза, що українська армія «гола й боса» отримала в їх очах своє підтвердження. І дуже прикро за колишнє керівництво держави, яке довело її до такого стану, коли у солдатів немає найнеобхіднішого із предметів побуту, не кажучи вже про військове забезпечення. Бачили б ви яку доводиться бійцям ремонтувати техніку - ще часів «радянської доби», наскрізь пронизану пулями, бо інакше ні на чому виїхати!

До речі, в цьому плані побратимам завжди допомагав покійний Олександр Шимон, який був природженим механіком. Більше того у військовому виші Сашко з братом Віталієм вивчав автомобільну справу, що згодилося йому на службі. Тож у свій час під його «опікою» перебувало майже 50 одиниць техніки, яку він власноруч приводив до ладу і направляв «у стрій».

На моє запитання, як тут ставилися до військового Олександра Шимона, його земляк відповів:

- Що я можу вам більше сказати від того, якщо згадують хлопці Сашка зі сльозами на очах….

Також показали місце, де, власне, й загинув боєць. Тут досі в землі знаходиться снаряд, осколки від якого обірвали його молоде життя. Побратими картають себе, що якби у них тоді була машина, на якій вони могли б відвезти Олександра в лікарню, то можливо його вдалося б врятувати. Хоча за словами лікарів поранення були несумісні з життям. Тоді їх бомбили і боєць Шимон без медичної допомоги протримався лише півтора години…

Потребу в такій машині, на якій би можна відвозити ранених, вбитих, чи просто мати можливість непоміченими проїхати «дорогою життя», яка сполучає Дебальцеве з навколишнім світом, військові 128 бригади мають досі. Саме тому волонтери з Углі і зокрема Віталій Богдан дали обіцянку купити і доставити їм такий транспорт.

Одразу по приїзду додому вони розпочали збір коштів для закупки автомобіля та інших потрібних речей, яких там дуже не вистачає в цю важку, холодну пору року.

Серед необхідного, що просять на сьогодні українські солдати, то це теплі куртки високої якості, кофти, гольфи, майки, носки, термобілизна, ковдри, одіяла, рушники, білизну темного кольору та продукти довготривалого зберігання.

Тож углянські волонтери знову збираються в дорогу до Дебальцева з черговою партією гуманітарного вантажу та автомобілем, який на днях планують закупити для бійців 128 –ої окремої гірничо – піхотної бригади.

Любов Немеш