Відомий закарпатський письменник — про людину, яка одразу знайшла себе в житті

Молодий, діяльний, всебічно й глибоко освічений – успішно закінчив 4 економічно-фінансові та правові вищі навчальні заклади, вільно володіє п’ятьма основними європейськими мовами. Чоловік, який одразу в житті знайшов себе, утвердився своєю натхненною, наполегливою щоденною працею. Це все – про 38-річного Степана Тиберійовича ДЕРКАЧА.

Я трохи вивчав родовідну лінію Деркачів і маю всі підстави сказати, що така блискавична успішність Степана Тиберійовича не з’явилася на голому місці. Уперше прізвище Деркача із Берегракоша згадується у грамоті князя Семигорода Бетлена Габора 1618 року. Берегракош – село, що розкинулося на берегах річки Латориці, нині зветься Ракошином. Саме звідси й пішли по світах люди, які носять прізвище Деркач. А те, що були Деркачі людьми не простими, свідчить уже той факт, що від першопочатку вони мали прізвище. Адже, як відомо, за кріпацтва кріпаки мали лише імена, прізвища ж – тільки люди заможні, вельможні.
Отож не дивина, що саме Деркачі упродовж століть найчастіше були в Берегракоші бировами.
Яноша Яношовича Деркача, 1864 року народження, у найважчі для Берегракоша часи обирали сельчани бировом.
У другій половині ХІХ століття не піддалися емігрантським настроям істинні патріоти свого краю Деркачі. «Ми народилися на цій самим Господом Богом нам даній землі, значить, цій землі маємо віддати всі свої фізичні й духовні сили, саме ця земля є нашою матінкою-годувальницею, ця земля берегтиме наші останки й по нашій смерті», – виголосив якось зазвичай небагатослівний Янош Яношович.
Ці слова надалі стали неписаним законом династії Деркачів. Схвально до цієї, так би мовити, родинної політики Деркачів поставився і пожиттєвий член австрійського рейхсрату, письменник Василь Стефаник, з яким політично активний Янош Яношович Деркач стрічався кілька разів упродовж свого бировування.
Справжнім спадкоємцем і продовжувачем славних земледільських справ династії Деркачів став народжений 6 грудня 1907 року Степан.
Двадцятилітнім Степан Яношович Деркач після кількарічного навчання у Мукачівській сільськогосподарській школі одержав диплом фахівця з рільництва і ветеринарії та похвальну грамоту за навчальні й практичні успіхи. Відмінника навчання Мукачівської сільськогосподарської школи Степана Яношовича Деркача без вступних іспитів прийняли до Ужгородського філіалу Празьких сільськогосподарських курсів, які тоді були вищим навчальним закладом.
Повен молодечої сили й заповзяття, Степан Деркач не обмежує себе суто сільськогосподарськими роботами – його, юного й допитливого, ще в часи навчання в Ужгородському філіалі Празьких сільськогосподарських курсів вабило громадське життя, політика в її народному вияві. Степан подружився з учнями Ужгородської учительської гімназії, директором якої був Августин Волошин. Саме з вуст Августина Івановича молодий Степан почув про пластові загони скаутингу Підкарпатської Русі, організованого 1921 року, про добрі діла в нашому краї «Просвіти», активним учасником якої він стає.
Ще одне цитування з журналістського дослідження про діяльність Степана Яношовича Деркача в чехословацький період у нашому краї: «Степан був свідком й активним організатором крайової організації молоді на Підкарпатській Русі, котра була багаточисельною».
Установчі збори, на яких заклався фундамент Молодіжної організації Підкарпатської Русі, відбулися 9 квітня 1931 року. В Ужгороді при багатотисячному зібранні дівчат і хлопців із усього краю 87 делегатів обрали головою Молодіжної організації Підкарпатської Русі успішного господарника із Ракошина, молодого політика Степана Деркача.
І не помилилися. Адже лише за рік діяльності Степана Деркача на посаді голови МОПР чисельність цієї організації подвоїлася – сягнула дванадцяти тисяч активно діючих її членів.
Свого часу залучений до роботи в «Просвіті» самим Августином Волошином, вихований на творах Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника та інших українських представників красного письменства, так активно пропагованих у нашому краї за двадцяте століття, Степан Деркач сердечно вітав прихід у наш край радянської влади, яку на своїх закривавлених багнетах принесли до нас воїни Червоної Армії.
Аж тут на заваді успішному господарникові з Ракошина Степанові Деркачу стало саме його … успішне господарювання на рідній землі: навіть не підозрював, що він … – «куркуль!»…
Набуті за часів демократичної Чехо-Словаччини й Підкарпатської Русі агротехнічні знання молодого обдарованого господарника Степана Деркача новій владі не знадобилися.
Нізащо була …судова справа, внаслідок якої за статтею 58, частини 3-ї Кримінального кодексу Радянської України сорокадволітній Степан Деркач одержав десять років суворого ув’язнення без права повернення в рідні краї й із повною конфіскацією всього майна.
Ще вчора заможна сім’я Деркачів із Ракошина в один момент стала бідняцькою – зосталася без головного годувальника. У Степанової дружини Єлизавети залишилося на руках троїчко малолітніх діток, від яких радянська влада відібрала все, за винятком стін тієї хати, в якій надалі тулилися.
Спокутував кару за неіснуючу вину Степан Яношович Деркач у таборі «Нижня Тура» Свердловської області. Довелося йому скуштувати й п’ятидесятиградусних морозів у місті Сургут Тюменської області, де важко – по десять годин на добу (!) – майже без вихідних працював на освоєнні нових нафтородовищ.
До цих пір зберігає Тиберій Степанович табірні листи свого батька. Не часто, але перечитує їх. Думає… Замислюється… Серце обливається кров’ю…
Свій строк Степан Яношович відбув майже що від дзвінка до дзвінка: зеківську форму радянська влада йому «подарувала» 1949 року, і лише ХХ з’їзд КПРС 1956 року виявив, що громадянина Радянської України Степана Яношовича Деркача, родом із Закарпаття, репресовано було… безпідставно.
Діти Степана Яношовича, незважаючи на незмивне тавро «дітей ворога народу», потяглися до освіти, позакінчували вищі навчальні заклади. Томаш став лікарем-хірургом, Тиберій – високофаховим ветеринаром, Марія теж обрала професію медичного працівника.
Тиберій Степанович 1969 року почав працювати головним ветеринарним лікарем колгоспу імені Леніна Хустського району, а згодом і головним ветлікарем Хустського району, де мав можливість застосувати не лише свої фахові знання, а й організаторський талант, який точно що від батька успадкував.
Уже в дев’яностих роках попросили піти заступником голови колгоспу «КАТО «Карпати» по тваринництву, згодом же й очолив це господарство, яке під керівництвом Тиберія Степановича стало одним із кращих у краї.
Само собою, що в трудовому житті Тиберія Степановича Деркача завжди на першому місці стояли виробничі показники, стосунки з підлеглими. І, слава Богу, все вдавалося: показники були високими, стосунки – бездоганними.
1974 року в сім’ї Тиберія Степановича Деркача народився син Степан, молодість якого припала на роки незалежної України. Саме незалежна Україна дала юнакові широкі можливості щонайперше для навчання, а згодом і для якнайповнішого вияву свого таланту.
Нині ми бачимо молодого, небачено енергійного й діяльного Степана Тиберійовича Деркача на найвідповідальніших ділянках поступу нашого краю.
І як депутат обласної ради, і як успішний бізнесмен, Степан Тиберійович Деркач прославився у нашому краї як істинно безкорисливий благодійник: майже нема такого села на Іршавщині, Хустщині та в інших районах Закарпаття, де б Степан Тиберійович не прилучився власною фінансовою, матеріальною та юридичною допомогою до благоустрою дитячих садків, шкіл, церков. За його допомоги проводяться різного рангу фестивалі, видаються книги письменників та журналістів, проводиться оздоровлення населення краю.
Само собою, будучи депутатом Верховної Ради України, Степан Тиберійович Деркач матиме ще більші повноваження і можливості для свого істинно безкорисливого благодійництва.
Дорогі земляки! Од усього серця закликаю вас віддати свої голоси за Степана Тиберійовича Деркача – за Людину надійну і справедливу, за високого професіонала, за нашу єдину надію на покращення життя всіх закарпатців!

Іван ПЕТРОВЦІЙ, письменник