Віта Горзов вперше потрапила в газету у ...5 років

Вперше на сторінках районної газети «Нове життя» Віту Горзов читачі побачили у жовтні 1977 року. Їй тоді було 5 років. Вона йшла з магазину з мамою, і їй декілька сусідів вручили газету «Нове життя».

У цьому номері на одній із сторінок був опублікований фотоетюд Петра Мигалеги під назвою «Щасливе дитинство». На цій світлині була щира дитяча посмішка маленької Віти з великим букетом квітів та випадковою бджілкою на одній із квіток. Цей номер вона зберігає по сьогоднішній день і ним дуже дорожить, вважає, що це неспроста вона тоді потрапила на сторінки газети.
Після закінчення Білківської середньої школи Віта Горзов обрала професію інженера. Навчалась у Києві, у Державній академії легкої промисловості України. Але після розпаду СРСР їй так і не довелось працювати на виробництві. Доля розпорядилась по-іншому. У пошуках роботи їй довелось навіть звертатись до центру зайнятості, де підказали, що у Іршавське МРЕВ потрібно працівника для роботи на комп’ютері.
Тут її зустріли чоловіки у міліцейські формі, які прийняли на роботу із випробувальним терміном. Час пройшов швидко і успішно, і вона залишилась працювати. А далі їй забажалось мати таку ж форму, як і у колег. Через два роки була атестована і призначена на посаду помічника оперуповноваженого карного розшуку. Тут потрапляє у справжній колектив. На сьогоднішній день вона – єдина жінка, яка працювала в Іршавському карному розшукові. Згодом Віті Горзов запропонували посаду інспектора по роботі з населенням, бо вважали, що ця посада більше підходить для жінок. Робота полягала в тому, що працівник міліції повинен налагодити взаємозв’язки з населенням та засобами масових інформацій.
Тодішній начальник райвідділу внутрішніх справ Василь Липчанко був керівником вимогливим, і відразу по призначенню почав вимагати реальної роботи. Їй доводилось налагоджувати справжні зв’язки з громадськістю, а не сидіти у кабінеті.
Зрозумівши, що без преси не обійтись, вона йде знайомитись із колективом «Нового життя». Тоді редактором газети був Михайло Ціцак, а журналістами – Василь Шкіря, Тетяна Палінчак, Наталія Бабинець та фотокореспондент Петро Костянинець. Колектив був дружнім, гостю прийняв радо: нарешті у міліції буде людина, яка писатиме про всі надзвичайні події у районі.
Перший матеріал, який був опублікований у газеті, – розповідь про роботу громадських формувань, тобто про дружинників, із якого читачі могли дізнатись, що у міліції є помічники серед громадськості. А далі порушувала проблеми неповнолітніх, наркоманії, нелегальних мігрантів, яких тоді було на Іршавщині затримано чимало.
У грудні 2001 року Віта Горзов потрапляє у дорожньо-транспортну пригоду біля м. Мукачово. Вона тоді їхала разом зі своїми колегами в Ужгород на чергову нараду. Із розбитої автівки її було витягнуто у напівпритомному стані та доставлено до Мукачівської райлікарні. Після операції до неї навідувалось багато відвідувачів, і серед них був тодішній керівник райвідділу Василь Липчанко, який приніс у лікарню газету «Нове життя» із її статтею «Про проблеми нелегальних мігрантів» і при цьому сказав: «Це твоє покликання, пиши, у тебе непогано виходить… люди повинні знати, що робиться у районі, як працює міліція». Ці слова у подальшому стали певним поштовхом до співпраці міліції та районної газети.
Із матеріалів Віти Горзов читачі дізнавались не тільки про досягнення міліції, а і про злочинців, і про те, яке вони понесуть покарання за скоєні злочини. Таких матеріалів із залу суду було опубліковано на сторінках газети дуже багато, де читачі дізнавались вже про терміни покарання злочинців.
Звичайно, що матеріали про кримінал важко публікувати. У них завжди є противники, які не бажають зайвого розголосу. Однак колектив газети постійно йшов назустріч. Інколи доводилось разом відстоювати публікації, адже надходили і скарги від потерпілих, що вони не бажають розголосу і скарги від обвинувачених.
Деякі мешканці району, зрозумівши, що преса їм може допомогти у вирішенні тієї чи іншої проблеми, почали навіть самі звертатись до Віти Горзов, щоб вона написала саме про їхню біду, щоб їх почули, щоб злочинець не уникнув покарання. Вона до таких прохань відносилась по-особливому, збирала максимум інформації, яка б могла допомогти людям.
Нею багато підготовлено матеріалів про ветеранів-правоохоронців, які на протязі багатьох років боролись зі злочинністю. Їм є про що розповісти молодому поколінню. Завдячують їй багато ветеранів, саме із-за цих матеріалів передплачують газету, бо, знаходячись на заслуженому відпочинку, хочуть дізнатись про роботу міліції, а тепер вже поліції, про ветеранів, про їхнє теперішнє життя.
Віта Горзов – непоганий фотокореспондент, майже всі її матеріали фотоілюстровані. Якщо вона була присутня на місці скоєння злочину, то обов’язково це все покаже людям. До речі, її було два рази – у 2008 та 2013 роках відзначено призовим місцем МВС України, під час урочистостей у м. Київ, присвячених 85-річчю служби дільничних інспекторів міліції у фотоконкурсі «В об’єктиві – дільничний інспектор міліції», та до 90-річчя служби дільничних інспекторів міліції у фотоконкурсі «Будні дільничного інспектора міліції».
В. Горзов можна побачити із фотокамерою на майже всіх масових заходах, які проходять у місті та районі. Як каже вона: «Що їй подобається знімати не тільки те, що потрібно по роботі, а й звичайних людей, особливо якщо у них на обличчі посмішка. Люди - це ж наша історія».
За свою історію газета «Нове життя» багатьом людям допомогла у житті: одним – стати керівниками, іншим – отримати необхідну інформацію. А таким, як Віта Горзов, допомагає довести до людей всі резонансні події району, інколи застерегти і розповісти про буденне життя правоохоронців.
В.Горзов – член національної спілки журналістів України. Нагороджена численними грамотами.

Василь ШКІРЯ, член національної спілки письменників України та
Національної спілки журналістів України