ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Війна на Донбасі. Штрихи до портрету сміливого воїна-стрільця із Закарпаття (ФОТО)

    29 березня 2024 п'ятниця
    111 переглядів
    Доля молодого контрактника із Закарпаття на війні на Сході України

    Коли мені запропонували написати замальовку про воїна-контрактника, учасника українсько-російської війни Ігоря Шутка, який нещодавно разом з іншими побратимами у складі 128-ої гірсько-штурмової бригади повернувся з гарячого Донбасу, я не вагався ані миті. Бо хотілося щиро, від душі поговорити з цим відважним і безстрашним бійцем у чині сержанта, який приїхав з передової, де захищав од ворога рідну українську землю. І не тільки формально поспілкуватися, а задати істинному патріоту, який не просто уберігав, а зі зброєю в руках воював проти окупантів, низку питань, аби зрозуміти, чому й заради чого пішов на фронт, як почуває себе зараз, як у державі ставляться до атовців тощо. І взагалі, як і чим живе після того, коли на передній лінії в борні з бойовиками провів кілька років поспіль. Отже, думав, що переді мною постане широкоплечий і вище мене здоровань, який відзначається неабиякою силою, міцною будовою тіла, що запросто у баранячий ріг може скрутити бойовика-окупанта чи будь-кого. Але моєму подиву не було меж, коли навпроти всівся привітний молодик і тихо, мовби якось аж несміливо та по-юначому тихо, почав розповідати про своє берегівське доармійське й теперішнє життя, про строкову службу, про те, як опісля не міг знайти себе у вирі мирних буднів тощо. Відтак у перші тижні війни задумався, чому так сталося, чому ворог поліз на нашу територію, що він на Україні загубив тощо?

    І хоча бесідували ми не так і довго, я одразу, тобто з перших хвилин розмови переконався: навпроти мене – не просто смілий сержант війська українського, а істинний патріот, який не прикривається гаслами про любов до батьківщини, не метушиться у грізну годину. А знає, як у біді не кинути свій народ, як бути хоробрим і сповна розуміє, що кров, пролита для великої мети, не всихає ніколи. Наголошує: окупація Росією частини суверенної України – це найгірше «створіння» у історії двох сусідніх народів. І потроху, розвиваючи цю тезу, згадали шкільну пору, адже саме в ці молоді роки формується дух патріотизму, утворюються інші морально-духовні цінності, міцніє любов до рідної землі, країни загалом. Саме тут слід сказати, що Ігор зростав, тобто на ноги ставав, у досить своєрідній сім‘ї – без матері та батька. Ці обов‘язки взяла на свої плечі його бабуся Олена Юріївна Саврасова, яка працювала на телеграфі. Щоправда, у виховному процесі участь нерідко брала тітка. Їм і вдячний, що доглядали, годували, до школи проводжали, переймалися, аби десь не зійшов із вірного шляху. Бабуся, якій за сімдесят, цього симпатичного хлопчину, немов рідного сина, проводжала то спершу на строкову, яку відбував у чернігівському навчальному центрі ЗСУ "Десна", де пройшов вишкіл справжнього бійця, то згодом, коли уклав військовий контракт і подався майстерність «шліфувати» та до походу на Схід готуватися у один із батальйонів 128-ої ще тоді окремої гірсько-піхотної бригади. Відтак була антитерористична операція на Сході, але про цю війну трохи нижче, бо є чимало інших миттєвостей у життєписі цього воїна, які також заслуговують на увагу читача.
     У контексті того, як складалася доля молодого контрактника, який на фронті був старшим стрільцем, кілька міркувань про міську загальноосвітню школу номер 5, де Ігор у 2009 році здобув неповну середню освіту. Не можемо не згадати однокласників, тодішнього директора навчального закладу Людмилу Пилип, учителів, з-серед яких найбільше запам‘яталася Надія Ловга. Її добродушність, легка усмішка й іронія навіть дотепер увижаються воїну, який щойно з Донбасу. З нею завжди можна було знайти спільну мову, а хімію, яка вважалася предметом хоча й важким, він таки завдяки їй полюбив. Саме вони, а потім інші шкільні вчителі, друзі тішилися, що Ігор після дев‘ятирічки пішов здобувати освіту в Берегівський ліцей сфери послуг, який з дипломом «кухаря» закінчив у 2012 р. Між іншим, коли я розказав, що ця колишня педагогиня працює у міськраді заступником мера З. Бабяка, мій співбесідник аж пожвавішав, потім додав, що бажає їй успіхів у роботі й хотів би цю вчительку видіти. Потім ми й далі говорили про військове ремесло за контрактом, що для декого є як необхідним, так і правильним кроком, а коли точніше, то вибором у цей непростий час. Бо, приміром, настала реальна можливість вирішення фінансових, житлових, безкоштовних медичних проблем, контрактник перебуває під соціальним і правовим захистом держави тощо. Вище вже писав, як молодий Шутко зізнався, що після строкової у ЗСУ ніяк не міг знайти своє призначення, та коли довідався про переваги контрактної служби, про грошове забезпечення, соціальний пакет, додаткові стимули, участь у міжнародних операціях з підтримки миру та безпеки, отримання статусу учасника бойових дій тощо, зробив однозначний висновок: його місце зі зброєю в руках – на передовій. Вивчивши та проаналізувавши усі нюанси, у військкоматі вже з теоретичними знаннями побував і таки документи підписав.       
    Служити до українського війська сержант Ігор Шутко пішов не новачком. Боєць із позивним «Ювелір» достеменно знав, що таке армійська каша й плац, статутні вимоги та різні види зброї, як стріляє гармата чи танк, умів висмикнути чеку з гранати та кинути її якнайдальше, надати першу медичну допомогу фронтовому побратиму тощо. Звісно, війна – це не учнівський щоденник, де все прописано до дрібниць, у ході бойових дій на лінії зіткнення можуть виникнути непередбачені ситуації. Молодий чоловік був свідомий того, що його попереду чекає фронт, тобто непрості будні, де щомиті перед тобою за 600 чи 800 м. – ворог. Що територія, куди відбуде з однополчанами – це не санаторій, а плацдарм повномасштабної війни. Де стріляють з різних видів зброї, автоматів, кулеметів, гранатометів, де недруг будь-якої миті може порушити тишу та натиснути на спусковий гачок. Передова – свист куль і окопи, вибухи і де ворожий приціл може позбавити життя, де найманці запросто воїна можуть взяти в полон і поранити. Та щоби у засідки українські воїни не потрапляли, має добре працювати розвідка. Поїхати сюди воювати може тільки мужня й хоробра особа. А він якраз із юних літ "дружить" із правилом: у житті варто робити те, що тобі подобається та не шкодити іншим. Розумів це під час проходження відповідної підготовки в одному з батальйонів згадуваного з‘єднання в Мукачеві, а потім там, на Сході, де реального ворога вдалося зупинити неймовірними зусиллями, де були втрати, людські жертви в тому числі. Словом, серцем і душею осягав, що таке війна, на якій доведеться жити за принципом неписаних правил і фронтової доби.
     Хоча й не стожильний та міцної статури, але вольовий і сильний духом воїн-контрактник із Берегова добре знає, що таке війна на Донбасі. Бо ж на передовій у складі батальйонів вже згадуваної окремої 128-ої бригади воював два рази – у 2016/17 та 2019/20 р. р. Якраз це той етап, коли ворог добряче «отаборився» на українській землі й на незначній відстані від наших окопів тримав оборону у селі Піски та під Волновахою на Донеччині. Ці географічні назви, як і Донецький аеропорт, який війна перетворила у руїну та створила образ нескорених кіборгів, знають в усьому світі. Відає це також Ігор Шутко. Бої, які точилися тут у ті роки, назавжди увійдуть у повість-історію протиборства колись братніх українського та російського народів. Минуло шість років, і ця війна, де російський окупант гірший за фашиста, без перебільшення, вже втомила. Свого часу, здобувши безцінний досвід служби на передовій, йому дали позивний "Ювелір, бо стрілок дуже вміло, акуратно й точно робив своє військове діло. Міг і стріляти прицільно, як і тямив виконати будь-яку іншу фронтову роботу, так і вахту завжди ніс і знав, що війна – це не гра. Незначний промах коштує життя. Та як нема нічого вічного, так і зараз мусимо надіятися, що тільки внаслідок стрімких наступальних операцій ворога з цього театру воєнних дій буде відкинуто, а землю відвойовано. Нехай навіть це буде даватися важко, метр за метром, але сонце перемоги тут таки зійде швидко. Тільки окопи та розриті траншеї, доти та дзоти, інші інженерні укріплення, сльози українців ще довго нагадуватимуть, що тут один у одного стріляли, тримали на мушці кожну ціль.      
    Наостанок йшлося про війну як таку та мирне життя. Про Донбас. Командирів і рядових бійців. Тих, кого вже немає. Мовчки схилили голови та пам'ять їх вшанували – прямо за столом. Згадували легендарного 42-річного комбрига Євгена Коростельова, який підірвався на міні. Ця травма, як виявилося, стала смертельною. Мужній військовик із Сумщини дійсно воював у найгарячіших точках Сходу, із артилеристами підрозділів, якими командував у перші роки війни, визволяв Слов‘янськ, Рубіжне, Краматорськ та інші населені пункти. Відомо: за його життя хірурги боролися до останнього. До речі, він став другим комбригом, який загинув на українсько-російській війні. Героя поховали у Сумах. Нині на чолі цієї однієї з кращих у ЗСУ бригади інший командир – полковник Олег Гончарук. Якось мимоволі перейшли на тему людських утрат у бригаді з часу війни, згадали також берегівських воїнів, яких привезли додому у трунах, поговорили про режим тиші, який діє ось уже чи не тиждень. Є дні, коли серед українських військових бойових втрат і поранень немає, а трапляється, що інформаційні служби розповсюджують інші новини – тривожні та неприємні, адже сепаратисти не можуть, аби не стріляти. Що буде далі – ніхто не скаже. Але ці бойові дії у зоні, де триває операція об’єднаних сил на Донбасі, не тільки деморалізували суспільство, але й породили ненависть до військ країни-інтервента. Доземний уклін тим, хто стоїть на передовій та робить все для того, аби ворог не ступив ані п’яді вглиб української землі. Серед них – боєць-стрілець із Берегова Ігор Шутко, яий має позивний «Ювелір». Можливо, що сюжетна лінія розповіді не вийшла аж занадто позитивною та прямою, але такою плутаною й кривою її зробила війна. Є надія, що коли наступить мир, тоді життєпис сержанта-контрактника перестане бути звивистим, і вже не замальовку, а нарис напишемо, до того ж за іншим перебігом подій.
    Михайло ПАПІШ, м. Берегово

     

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору