Влада Ужгорода проти озеленення міста : забруднене повітря краще

Ще не так давно Ужгород вважався одним із найзеленіших міст Європи. Площа зелених масивів і насаджень сягала 1574 га. В місті росло понад 500 видів кущів, дерев та екзотів. Проте з десятка унікальних об’єктів охоронний щит нині висить тільки у саду Іштвана Лаудона, якому вже понад сто років.

Подорожуючи світом, він звідусіль привозив саджанці дерев для свого дендропарку. Нині на території дитячої лікарні їх збереглася тільки невелика частина.

Озеленення у загальній системі зовнішнього благоустрою міст має велике значення. Перш за все зелені насадження значно зменшують наявність пилу й диму в повітрі міста, відіграють роль своєрідного фільтру. Вони впливають на формування мікроклімату в місті, бо діють на тепловий режим, вологість і ступінь рухомості повітря. Безліч видів декоративних рослин створюють широкі можливості для архітектурних композицій і планування міста у цілому.
Згідно з нормами рівень озеленення „індустрійної” території міста має складати 50%, території житлового району - 55-58, території мікрорайону - 65-70 %.
На жаль, скористатися цими даними на сьогодні нереально: яка точна кількість зелених насаджень у місті, мабуть, не скаже ніхто. Таких даних на сьогодні просто немає. В Ужгороді досі не зроблено належної інвентаризації зелених насаджень. Екологи оперують лише даними, зробленими ще за царя Гороха, згідно з якими загальна площа насаджень на території міста становила 1574 гектарів.
До речі, повна інвентаризація передбачає, що має бути порахована не лише кількість, а й діаметри стовбурів, відстань між ними, відновлююча вартість дерев у випадку їх знесення. Згідно з чинним законодавством, інвентаризацію мають право проводити працівники БТІ або ліцензована організація. Скажімо, у Львові її здійснювали студенти лісотехнічного університету. Наші вузи таких ліцензій не мають, тож скористатися альтернативним варіантом місто не в змозі. Хоча згідно з існуючими нормативними документами інвентаризація зелених насаджень має проводитися один раз на 5 років. За попередніми підрахунками, для цього потрібно близько 150 тисяч гривень. Однак у міський бюджет на поточний рік необхідної суми навряд чи буде закладено.
Для того, аби постійно мати під руками саджанці, ще при СРСР було створено підприємство „Зеленгосп”, нині КПЗГ "Агромікс", яке сьогодні вирощує декоративні, листяні, хвойні дерева, кущі тощо, загалом в асортименті понад 300 найменувань. Це сакури, каштани, клени, липи, туї, ялівець, кипариси, квітучі кущі. На думку дирекції підприємства, цього цілком достатньо для озеленення Ужгорода. Однак тут починаються „але”. По-перше підприємство потрапило у заручники тендерної системи. Аби виграти тендер, кажуть „зеленярі”, потрібно сплатити чималі кошти за участь, потім витратити купу часу до документооборот, а потім виявляється, що на його реалізацію просто нема коштів. Якесь заплутане коло, незрозуміле простому смертному.
Окрім того, вже кілька років поспіль навколо „Агромікса” точаться розмови про підтоплення підприємства під час останнього паводку, що нанесло великі збитки і зруйнувало теплиці. Голландський тепличний комплекс, про який мріють тут, коштує не багато-не мало півтори мільйона евро (???). До речі, на колишній території „Зеленгоспу” ведеться спорудження багатоповерхового комплексу. Чи не на місці тих ніби-то зруйнованих паводком теплиць, так дізнатися і не вдалося.
Теоретично, щоб виростити одне дерево заввишки 2—2,5 м, необхідний цілий комплекс робіт та 4—5 років залежно від виду дерева. Окрім того, скаржаться „зеленарі”, приміром, у тій ще столиці на одного мешканця припадає майже 200 гривень бюджетних коштів на озеленення і благоустрій, у нас – менше десяти. Однак арифметика проста: 10 грн.х 110 000 мешканців міста = 1 100 000. І невже це так мало? Загалом, якщо проаналізувати кількість посаджених саме за бюджетні кошти дерев, то протягом останніх трьох років їх виявиться не більше 200 на рік, якщо не брати до уваги ті, котрі висаджують поодинокі ентузіасти, хоча у звіти влада їх чесно включає „для галочки”. Ціни на саджанці нині досить демократичні, наприклад сакура коштує від 150 гривень, однак у різних пропозиціях можна знайти ціну і 500 , і 2500 тисяч гривень.
Свого часу в Ужгороді масово висадили тополі, які швидко ростуть. Але саме ці дерева створюють небезпеку для городян, бо мають здатність виростати за 40 метрів заввишки, а вирізати їх досить складно, потрібні відповідні технічні засоби і методика, зважаючи на наявність комунікацій, споруд, автомобілів. Коштів на це не дуже. У той же час, якщо біля твого будинку росте таке аварійне дерево, ти його спилити сам не можеш: слід звернутися до управління міського господарства з відповідною заявою. Її має розглянути комісія з представниками екологічної служби і визначити доцільність чи неприпустимість зрізання того або іншого дерева. Адже на сьогодні, згідно з правилами утримання міст, сіл та селищ, будь-яке дерево повинне мати ордер на вирізування, а за самовільне зрізання дерев передбачені штрафні санкції від 5 тисяч гривень. Шкода, що в цьому документі не вказано, хто буде компенсовувати власникові збитки, якщо це саме дерево розвалить його будин ок.
У "Стратегії розвитку міста Ужгород до 2015 року", виданої не так давно, написано, що Ужгород входить до трійки най¬більш забруднених міст Правобережної України. Цікаво, що упорядники називають причини цього. Вдумайтеся: на перше місце поставили те, що місто сла¬бо продувається вітрами і через це багато пилу зависає над Ужгородом, а згодом осідає. Серед останніх причин відзначено низьку якість покриття доріг, через що автомобілі рухаються з перегазуванням, безперервним гальмуванням і прискоренням двигуна і скорочення площ зелених зон міста. За такою логікою, нам не треба садити дерев, достатньо, щоб дули постійні вітри. Очільник Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області Андрій Погорєлов стверджує, що у містах із населенням 100 та більше тисяч осіб на людину має припадати не менше 10 кв м зелених площ загального користування, а їхня питома вага в місті з такою кіль¬кістю населення має становити не менше 40 %. За його ж словами, в Ужгороді навіть нема реєстру об’єктів природно-заповідного фонду і сьогодні їх облікують ентузіасти неурядових природоохоронних організацій і екологи. Навіть Липова алея, відома у Є вропі як найдовша, не винесена в натуру й не зафіксована в картографічних матеріалах. А загалом управлінням підраховано, що кожного року в Ужгороді стає менше на більш ніж 700 дерев.
У той же час, розуміючи дорожнечу, економічну кризу та інші негаразди, постійно стикаєшся із тим, що всі ці причини здебільшого не такі вже й нездоланні. Ціле підприємство, владний апарат не можуть справитися з проблемою, яку, приміром, той же Павло Чучка вирішив без грошей, паперотворчості, тільки на голому ентузіазмі та за сприяння свого оточення, за принципом: а давайте зробимо! І сотні молодих дерев прикрасять природний ландшафт нашого краю. А керуюча спрвами Чопської міськради Лариса Ступак дізнавшись, що колишній квітникар більше не хоче розводити троянди, сама привезла до міста 500 підібраних на смітнику кущів, організувала молодь і тепер все місто просто завалене цими квітами. Значить, можемо, якщо хочемо. Шкода тільки, що це не стосується влади в квітучому колись місті над Ужем.

Людмила Руда

Довідка UA-Reporter.com
Липова алея була закладена 1928 року під керівництвом чеських спеціалістів із озеленення ужгородськими гімназистами, кожен з яких біля коріння дерева закопав пляшку зі своїм призвіщем. Тут росте 6 видів липи, 4 з яких – інтродуковані – кримська, американська, канадська, широколиста. Поряд росте 300-річний ясен. Липова алея тягнеться на цілий кілометр, стільки ж має менш відома Софорова алея.
Ботанічний сад, створений у 1946 році, вважається найкращим в Україні. Займає площу 4,5 га і вирощує понад 8000 рослин. Закарпаття представлено 400 рослинами, 25 із яких - представники Червоної книги України. В Ужгороді налічується 300 видів екзотичних рослин, їх культивація почалася ще в ХУІ столітті. Першими квітнуть кущі золотистої і зеленуватої форзицій, потім ніжно-рожеві квіти японської айви і рожеві – яблуні Недзвецького, за ними – криваво-червоні квіти флоридської яблуні і білі – яблуні китайської, а потім – найбільша окраса Ужгорода – сакура. До речі, за японською легендою – кожна квітка сакури – це доля дитини і чим більше розпустилося на дереві квітів, тим щасливішим буде життя.
Коли опадають сакури, починають цвісти червоні і білі каштани.
Не варто забути і про китайську гостю – магнолію. В Ужгороді ростуть рожева магнолія Суланжа, біла магнолія Кобус і фіолетова магнолія Ленне.