Ви знаєте, що в Ужгороді чорт на Сурикова живе!? (+ФОТО)

Як часто в сучасних умовах нам доводилося бачити та знати особливості життя інвалідів? Гадаю, що більшість з нас щодня бачать таких людей на вулицях наших міст і майже завжди ми ставимось до них співчутливо. Адже крім загальної важкості та дорожнечі проживання в Україні, в житті інваліда додаються фізичні вади, що значно ускладнюють їх існування. Схожа ситуація і в Ужгороді, де кількість інвалідів сягає 6000 чол. (джерело - http://www.uz.ukrstat.gov.ua/catalog/2013/zbirnuk31.pdf).

Споглядаючи на їх спосіб пересування по місту, всі ми їх намагаємось при найменшій потребі допомогти, пропустити без черги, або зробити слушну пораду. Але слід сказати також про те, що існує також і така категорія інвалідів, які користуються і зловживають нашою щирістю та добротою, і вони рахують, що кожен житель Ужгорода їм щось винен, ніби ми чимось перед ними завинили, або ми вплинули на степінь їх інвалідності. Один з таких інвалідів дитинства проживає на вулиці Сурікова в обласному центрі. Хоча цей інвалід вже має поважний вік, але його манера поведінки ще дасть велику фору в нахабності більшості сучасної молоді. Окрім того, що цей чоловік в повній мірі користується українськими пільгами на території України та Ужгорода, а саме :

- безкоштовний проїзд автомобільним транспортом та майже примусово заставляє в маршрутці давати йому місце саме там, де він хоче (хоча в маршрутці є вільні місця), навмисно шкутильгаючи над сидячим пасажиром до тих пір, поки йому на дадуть місце.

- щорічно їздить на море протягом більше 20 років (хоча мало хто з жителів не тільки Ужгорода, але і Закарпаття, може дозволити собі такі часті поїдки на море).

- з великою знижкою отримує білет в любому напрямку та на будь-яке число у залізничному транспорті (нехай кожен згадає з якими труднощами беруться білети в одеському напрямку, особливо літом).

- має значну кількість знижок та поступок в усіх державних установах міста та країни і т.д..

Цей чоловік постійно тероризує молоду сім’ю, що проживає разом з ним. За все життя цей чоловік В. не оплатив жодної комунальної квитанції, в повній мірі користуючись централізованою водою, електроенергією для майже цілодобової роботи телевізора та холодильника, використовує електроплитку, кофеварку; безкоштовно обігріває свою кімнату газовим опаленням (що є наші часи є дорогим задоволенням) – і за все це платить молода сім’я (тобто живе чоловік як в комунізмі, до речі членом саме цієї партії до цих пір він і являється).

Крім того, цей інвалід В. навмисно нищить майно, яке він не купував (за один рік ним зламано 5 серцевин на вхідних дверях, 3 ручки на калітці, скручено 3 водяні крани) – і це все робить чоловік з повноцінно функціонуючою однією рукою.

Припущення про те, що В. бідний і просто не має з чого платити комунальні платежі є хибним, адже він працює в бібліотеці УжНУ та отримує пенсію, і в сумі це дає непоганий дохід, як для однієї людини. Не витрачаючи жодних грошей (не тільки на оплату комунальних платежів, але і на зламані ним побутові засоби), цей інвалід В. може легко собі дозволити відмінне харчування (шашлики та пиво на частих ярмарках міста). Щотижня він смакує зовсім недешевим морозивом за 50 грн /100 гр. Не думаю, що більшість із жителів міста часто або взагалі їдять таке дороге морозиво.

Постійно та систематично, він дозволяє собі часті матюки в адрес членій сім’ї у дворі, які чують не тільки сусіди, але і неповнолітні діти, що проживають з ним за однією адресою. А найголовнішим є те, що цей чоловік періодично погрожує фізичною розправою членам сім’ї (як доказ можна навести фото та протоколи про адміністартивне правопорушення №028015 від 17.09.2018 та № 028032 від 24.09.2018). На 8 жовтня 2018 р. назначено чергове судове засідання проти працівника бібліотеки В. по статті 173. п. 2. насльствор у сім’ї.

Драматизм такої ситуації полягає в тому, що цей інвалід В. добре знає, що за його діяння йому нічого не буде, адже він інвалід та ще й має поважний вік. Навіть звернення в поліцію ні до чого не приводять. Адже важко повірити, що інвалід здатен на таку поведінку, але факт залишається фактом Описана ситуації дуже схожа на сюжет відомого американського фільму «Дюплекс» з тією різницею, що це його ужгородський варіант.

Проаналізувавши вищенаведені факти виникає думка, а чи справді потрібно співчувати таким людям, адже вони добре знають свої права, але зовсім ігнорують свої обов’язки по правилам співжиття з іншими людьми ?