Закарпаття. Краяни вірять, що на Святвечір та три дні Різдва чорт сили не має!

Про це  ми говорили з етнографом, дослідником демонології  і народної магії Закарпаття Василем Королем.

Невід’ємною частиною вертепів, які в нашому краї збереглися досі, є костюмовані персонажі. І серед них у багатьох гуртах є рогаті та хвостаті представники демонічних сил. Чому закарпатці колядують із чортами і при цьому їм раді у кожній хаті?

Загалом на Закарпатті було заборонено поминати нечистого, говорити про нього. Навіть якщо мова йшла не про чорта, а про жабу чи змію, дитині під язик давали часник, як оберіг, аби нечистий їй не показувався. А якщо говорили про чорта, то використовували евфемізми (слова з прихованим змістом), наприклад: «той», «той, що в скалі», «той, що в лісі реве», «цур ,би йому», «пек йому» і додавали «Дух Святий при обійстю». Тобто, люди до цього питання ставились максимально бережно і з побоюванням. Вірили в Бога, але з нечистим на конфлікт не йшли.

І тільки на Святий вечір та три дні Різдва вірили, що він не має сили. Вважалося, що в цей час чорт втрачав силу і про нього можна було не тільки говорити, але й наряджатися ним і навіть викликати нечисту силу. Існували спеціальні обряди, які дозволяли людям керувати грозами. Для цього збирали з 12 страв по частинці і робили вечерю для чорнокнижника, або як ще називали, для Арідника (то головний чорт у гуцульській демонології) і кликали його. А оскільки він не мав сили, «моці» прийти, то йому казали: «Ти не можеш прийти нині. Тож так би ти не міг прийти, наприклад, коли я літом буду сушити сіно, щоб не міг наводити грози, нещастя чи ще щось інше». Тим же принципом керувалися і колядники, які могли в цей день відносно безбоязно наряджатися чортом, хоча робити це і не дуже любили. Якщо подивитись загалом на колядницькі гурти, у яких є по чотири ангели, один-два пастирі, дід, баба, жид, цар і чорт. До того ж, інших персонажів могло бути по декілька, і по 5-6 жидів чи баб, а чортами наряжалися один, два губічки (термін який вживали на позначення колядників).