ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Закарпаття. На Боржавському хребті влітку людей, наче в селі біля клубу на свято (ФОТО)

    25 квітня 2024 четвер
    81 переглядів
    "Літуни" над Карпатами: вражень — море!

    Неймовірно безсила приїхала додому. Я проїхала 400 км, більше половини з них повністю незнайомою дорогою, з пасажирами. Пройшла 21 тисячу кроків по горах і потоках. Тягла важкий рюкзак і техніку. Спала всього 4 години, забула зовсім про сонцезахисний крем… Так втомилася, що навіть заснути ввечері, вдома – не могла. Скинула фото на комп’ютер і не повірила своїм очам – така краса! І вирішила негайно з вами поділитися – що, де, коли і по чому?

    Я вже давно мріяла потрапити на Боржаву, а ще більше в Сурію. Нарешті вибралася з групою і гідом Михайлом в похід на Гимбу 5 липня. І не дарма. Мої сподівання виправдалися і навіть більше – я не тільки побачила те, про що мріяла, а й те, чого зовсім неочікувала. 

    Атмосферна чайовня на схилі Гимби

    Чайовня Сурія на горі Гимба має неймовірну енергетику, вигляд і навіть аромат. Перше несвідоме побажання – я б тут жила. 

    До Сурії ми піднялися на крісельному підйомнику, автомобілі залишили на парковці внизу. Була неділя з прекрасною погодою, отож, окрім нас, з Ужгорода на Гимбу о 7 ранку виїхали ще два мікроавтобуси з бажаючими покорити цю гору.

    Зійшовши з підйомника, всі починають фотографуватися, бо панорами на наші гори навіть із середини підйому відкриваються неймовірні. Поруч вишикувалися в ряд позашляховики – від найновіших до ретро-вазиків, відреставрованих та стильних, запрошують підвезти нас на вершину. Підйом коштує 200 грн з людини або одну тисячу за один підйом. 

    Ми з групою після чаю-перерви у Сурії подалися пішки до вершини. Чай із лікувальної рослини Іван-чай, яку збирають на схилах Боржави, рекомендую скуштувати всім – аромат і смак неймовірні! Ціна – 35 грн, філіжанка кави – 70, також в меню є Банош та ще кілька страв, інші чаї та напої, крафтове мило ручної роботи.

    Підйом на вершину гори Гимба

    Наверх група піднімалася досить у швидкому темпі, я ж задихалася, мені було жарко і серце калатало, ноги терпли – чи то від краси чи від навантажень. Розговорилися із ще однією учасницею нашого походу. Ми зупинялася часто і фотографували, роздивлялися, дихали, насолоджувалися краєвидами і всеохоплюючої атмосферою краси, свободи і щастя.

    День був сонячний і на екранчику фотоапарата не дуже було видно, що ж я там назнімкувала. Понад головою раз у раз пролітали парапланеристи, поруч із нами штовхали свої велосипеди двоє екстремалів. Нас обганяли туристи, яких везли на джипах і квадроциклах, та навіть піші туристи з палицями, та батьки із зовсім маленькими дітьми.

    Врешті ми піднялися на вершину Гимби. Видами ми не могли намилуватися ще коли піднімалися, красоти з кожним метром підйому зачаровували все більше – яскраво зелені схили і хребти гір вкриті яфинничам, виділялися візуально від решти хребтів, переважно вкритих лісами. 

    Мрія політати над горами

    На вершині людей, наче в селі біля клубу на свято. Та мою увагу привернули парапланеристи – аж надто хотілося політати. До того ж, їхня присутність на горі стала для мене несподіванкою, хоч я і знала про польоти над Боржавою, та не думала зустріти “літунів” прям сьогодні. Ми підійшли до одного парапланериста, та він розповів, що літає тільки сам, вже десь років п’ять, а тандемом не може нас покатати, для цього нам потрібно знайти інструктора. І показав на рекламну табличку з номером телефону та веб-сайтом. Також у нього ми дізнались, що один політ коштує 1200 грн, триває десь 15-20 хвилин, або ж можна полетіти далі і довше за 1700 грн. Сам він тренувався літати в Австрії, а екіпірування для польотів, якщо купувати його в Україні, коштує біля 5 тисяч євро.

    Крафтові сири, довга дорога і повернення додому

     

    По дорозі до парковки прикупили овечих сирів по 350 грн/кг, і домовилися по дорозі ще зупинитися на шашлик. В Ужгород повернулися близько 19 год. Ну, а мені додому ще півтори години їзди, забирати дітей, отож, повернулася я десь ближче до 21 години, навіть торби не розклала, але й заснути не змогла, сонячні опіки та довга дорога дали про себе знати! Тому вивантажила фото на ноутбук, побачила ще раз ту красу і зрозуміла – я обов’язково повернуся сюди ще!

     

     

    Нагадаємо, Колишню радянську РЛС "Дніпро" на Закарпатті вмикають лише кілька разів на рік (ФОТО)

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору