Закарпаття : На Синевирі у лютому – повна кошара ягнят (фото)

У гірському Синевирі ще сніг, а в кошарі Бобиків тридцять п’ять новонароджених ягнят. На Міжгірщині вівці котяться у квітні, а спритний селянин зумів отримати перший приплід ще у лютому. Сутеніє. Ґазда зустрічає біля воріт й веде до стайні. У дворі бачу упряжку гуцуликів. Коні їдять овес.

Відроджуючи вівчарство, Михайло Бобик розробив власну систему догляду за вівцями, завдяки якій отримує від отари вдвічі більший прибуток, пише “Експрес”.

“Нині їм довелося добряче попрацювати, -- каже селянин, хлопаючи буланих по загривку. – зробили аж три ходки у сусіднє село, возили сіно для овець”.

Михайло відкриває маленькі дверцята дерев’яного сарайчику, з кошари валить пар. Присівши навшпиньки, ледь протискуюся у невеличкій отвір. Кошара заввишки з метр, вівцям цього досить, а людині доводиться просуватися пригнувшись до колін. Вздовж стін розкидано сіно, посередині -- величезна годівниця, а у куточку – загородка для ягнят. Вівці сумирні, навіть, побачивши чужинців, не кидаються в різні боки. Найдопитливіша мамуся позує перед об’єктивом, спритниця винюхала солодощі у моїй кишені й настирливо лізе туди мордою. Хіба ж вагітній можна відмовити…

“Нині окотилося ще дві вівці, породіллі у мене в окремій кошарі, а тут малюки, яким вже тиждень, -- Михайло дістає з загородки кілька ягнят. – Вони таки кумедні. Ці далматинці – білі з чорними плямками – близнюки, а той чорниш -- від племінного батька з Івано-Франківщини”.

У кошарі ще близько 100 вагітних мамусь, вони їдять сіно й крадькома поглядають на гостей. За два тижні й у них народяться ягнята.

“Невже вам вдалося перехитрити матінку природу?” – питаю в Бобика.

“Це не така вже й хитромудра наука, -- сміється селянин. – Коли отара прийде з полони, слідкую за тим, щоб вчасно відлучити баранів. Самичок перевожу на посилений раціон, у меню щодня зерно, кукурудза, жом, комбікорм та природні вітаміни”.

Ранній окот дозволяє зберегти молодняк, бо коли отару поженуть на полонину, ягнята вже окріпнуть. А ще ґазда отримує більше молока й жирної смачної бринзи.

“Мої вівці завжди доглянуті, – хвалиться селянин. – Подивіться, які вгодовані, а вовна на них коцова (довго рунна закарпатською). Зазвичай мої овечки приносить по ягнятку. Та є в отарі з десяток мамусь, у яких народжується двійня”.

Щоб прогодувати отару, Бобикам потрібно двадцять тон сіна на рік. Частину ґазда косить й сушить самотужки. На сіно витрачає понад 10 тисяч гривень. Влітку для отари Бобики наймають вівчаря, якому за місяць платять тисячу гривень.

“Селяни бідкаються, що нині овець тримати не вигідно, чому ж ви плануєте збільшувати отару?” – питаю в Михайла Григоровича.

“Овець слід доглядати, як дітей, тоді й віддача буде. На овечках щороку заробляю понад п’ять тисяч доларів. Маю 450 галет сиру, заготовляю понад 100 кілограмів бринзи, яку продаю по 35-50 гривень за кілограм. Купують й баранчика на шашлик, а от на шкури не мають попиту, вовну на носки беруть по 30 гривень за кіло”, -- рахує селянин.

Доглядати за отарою Михайлу допомагає жінка Василина та 14-річний син Василь. На своїх овець Бобики отримали 3 тисячі 500 гривень державної дотації.

“Його отара найбільша у селі, -- каже голова Синевира Василь Шпілька, -- по ягнят до Бобиків приїздять й з інших областей”.

А пан Михайло нині планує збільшити отару. Навесні купуватиме ще з десяток овечок.

“Овець люблю змалечку. Коли вийшов на пенсію, вирішив відродити вівчарство. Велика отара була й у мого батька, а дід тримав три тисячі овець”.