Закарпаття. Від поминальних традицій і до сучасних могил-смітників «на останках померлих»! (ФОТО)

Ще у ХІХ столітті зародилася унікальна традиція озеленення могил живими рослинами. Їх висаджували наші предки, враховуючи багато символічних особливостей. Кожна рослина, яку висаджували на місці поховання людини, зберігала, таким чином «живу інформацію» що до смерті покійника. Люди вірили, що саме живі насадження на могилах продовжували стежку померлого у вічність, були провідником життя і енергії.
Однією із поширених квітів на українських могилах був традиційний барвінок, оспіваний у піснях та поезії.
У давні часи могили не накривали ні кам’яними плитами, ані не ставили гранітних чи мармурових пам’ятників, що дуже популярним і звичним є на сьогоднішній день. Та це не стосується гробниць-усипальниць князів Русі та пам’ятників на могилах суспільно-громадських діячів (були винятки).
Зазвичай за традицією, на могилах заміжніх жінок прийнятим було висаджувати пахучу траву – материнку та дерево липу. Символом одруженої жінки були також яблуня та груша. Зокрема, на Херсонщині, садили вишню та сіяли запашний васильок.
Найвідоміша липа, яку було посаджено згідно із поховальними традиціями українців, росте на могилі Києво-Печерської Лаври. Сьогодні цю липу вважають однією із пам’яток природи, яку за свідченням очевидців ще у ХІ столітті було посаджено Феодосієм Печерським.
Чоловічим деревом вважались дуб, ясен та клен – дерева із «залізними стовбурами». Що ж до дуба, то його прадавні слов’яни вважали одним із символів верховного бога (ще за язичницьких вірувань) Перуна – володаря вогню і блискавки.
Ще і по сьогодні люди вірять у неймовірну силу дуба, що, мовляв, те дерево є одним із наймогутніших та володіє надзвичайною аурою. Нині дуби, зазвичай, не потрібно спеціально висаджувати, оскільки вони є у багатьох місцях тиші померлих. А, може, то і є ті давні дуби, які ще садили наші предки, і сучасні могили – на кістках інших померлих? Та не будемо гадати… Хоч, усе може бути і наші припущення є логічними, враховуючи багато суспільних речей та історичних відлунь.
Цікавим є те, що на могилах воїнів раніше садили березу, яка у стародавній українській традиції вважалась чоловічим деревом, а не жіночим, як у росіян.
На могилах незаміжніх дівчат (одиноких бездітних жінок) сіяли барвінок, любисток і садили червону калину. Могилу сироти озеленювали тополею.
Що ж до самогубців, їхнім деревом була верба.
Закарпатка пані Олена теж не відступає від давніх народних традицій і християнських обов’язків. На могилі покійного чоловіка посадила вічно-зелений барвінок і тепер лише прополює де не де бур’янець по між насадженням, розповідає.
–Барвінок розрісся на могилі, неначе той килим. Весною він гарно цвіте, а восени – зеленіє, наче той лавр. То й навіщо отой пластик, його не ставлю уже давно. Тільки живі хризантеми щороку несу на цвинтар, їх вирощую вдома, - каже вдовиця.
Поряд із барвінком та іншими зеленими насадженнями на закарпатських могилах можна побачити і самшит, і ялину, і кущі форзиції, фіалки та ромашки. І все ж, трапляються і могили зі штучними вінками і квітами.
Попри зауваження екологів: не засмічувати кладовища пластиковим непотребом, наші люди, ніби не чують, і кожного року несуть «гори сміття» покійним родичам.
–Опісля, усе те спалюють поряд із кладовищем, увесь отой пластик, не розуміючи наслідків та отруюючи навколишнє середовище. Але де ж у людей совість: біля могили своїх рідних поприбирає, а на інші понакидають, що й не видно, чия це могила, – бідкається жінка. Саме у той час вона і шукала тієї могили покійного родича, яку, виявляється, перетворили у ще один смітник чиєїсь байдужості і пихи.
Нажаль, не один раз була свідком того, що прибираючи на могилах своїх родичів напередодні уже традиційного Дня усіх святих, люди, не замислюючись кидали непотріб на інші могили, ба навіть – ходили по них! А пластикові вінки не один раз були причиною пожежі на кладовищах.
І про кістки!
Люди розповідають, що багато разів натрапляли на забуті і вже давно порослі та зрівняні із землею могили та викопували останки померлих. Підтвердженням цього є і слова одного з очевидців, пана Михайла:
–Не один раз доводилося брати яму, коли покійник у селі. Так, пам’ятаю, що якось у процесі і натрапили на череп. Стало ніяково, та змушені були продовжувати роботу, оскільки інших варіантів у нас не було, - розповідає чоловік.
Не менш цікавим і дещо моторошним було почути від місцевого і те, що у минулі роки, силою гірської річки було зруйновано частину єврейського цвинтаря і вимито останки мертвих із могил. Та це уже – наступна історія, коли причина у природній стихії.
Ну, а нам залишається бути людьми і шанувати минуле покійних предків.
Мирослава Головнич.