Заокеанська кінозірка в Ужгороді: "Сьогодні, коли мені 78, я публічно заявляю — мені знову 29!"

Цими днями в Ужгороді побував актор з Голлівудських пагорбів, зірка кіно, член журі Каннського кінофестивалю, якому втекти до США із колишнього Радянського Союзу свого часу допомогли донька Сталіна Світлана Аллілуєва та відома на весь світ акторка Бріжіт Бардо. Він працював із 37 режисерами з усього світу, включаючи Уолта Діснея, знімав фільми у Києві, певний час мешкав у Парижі, а зараз є громадянином Америки. Однак його досі болить душа за Грузією. Його життя було викликом режиму, а його втеча з Союзу була скандалом на всю радянську імперію.

«Мені було 29 років, коли я покинув Грузію, а сьогодні, коли мені 78, я публічно заявляю: мені знову 29», – емоційно наголошує Нугзар Шарія. Йому досі сняться рідні гори, тому Закарпаття для нього стало наче другим рідним домом. Крім того, актор народився і виріс у Абхазії, тій частині Грузії, яку анексувала Росія, як і український Крим та Донбас, тому доля України йому дуже близька. Він був журналістом на радіо «Свобода», New York Times, акредитованим чотирма президентами США, володіє 14 мовами, має неймовірно гарний голос, співає, грає на гітарі, як і всі грузинські горці, є міцним горішком, досі має чудовий вигляд і в нього немає жодного сивого волоска.

В Ужгородському замку відбувся творчий вечір Нугзара Шарія з ужгородцями. І ексклюзивно актор розповів цікаві подробиці свого життя.

Бріжіт Бардо підійшла з чоловіком у потертих джинсах. Він виявився мультимільярдером

– У 1970 році я емігрував до Франції. Мені було 29 років. Я залишився в цьому віці. Зараз мені знову 29, бо після того, як я поїхав із Грузії – і не жив.

У 1967 році я був гостем на Каннському кінофестивалі. Мене представили, голові Радекспортфільму, моєму земляку, а також голові Союзу кінематографістів СРСР, вірмену з Тбілісі. Членом журі був Сергій Бондарчук. Канському фестивалю радянська версія «Війни і миру» не сподобалась, тож Бондарчук встав і пішов. Його місце у журі звільнилося. Тому запропонували мені його зайняти. Це трапилося справді випадково, але то була доленосна подія. На головний приз претендували дві жінки – Стефанія Сандреллі і Бріжіт Бардо. Голоси у журі розділилися порівну, і мій був вирішальним. Я проголосував за Бріжіт. Після вручення премії вона підійшла до мене з якимось чоловіком у подертих джинсах і дала мені свій номер телефону, сказавши, що коли мені щось потрібно буде, нехай зателефоную. Я його запам’ятав на все життя. А тоді сказав колезі: «Слухай, дивися, із ким Бріжіт Бардо! Голодранець якийсь!» А він відповів: «Голодранець – ти, а це – мільярдер Гюнтер Грасс. Потім вона вийшла за нього заміж. І коли я потім у Парижі попросив у поліції політичний притулок, мене спитали, хто мене знає (а в Марокко у американському консульстві мені гарантію дала донька Сталіна Світлана Аллілуєва, сказавши, що знає мою родину і я відомий їй з екрану. Мій дядько академік Петро Шарія свого часу був головним ідеологом Сталіна). Тож сказав поліціянтам, що мене знає Бріжіт Бардо, ось її номер телефону. Вони зателефонували, а вона попросила в них мій номер, дала повну гарантію щодо мене. Тому за політичний притулок я можу дякувати цій великій акторці, а ще доньці Сталіна.