Згасла свічка життя колишнього директора Берегівської друкарні

На 69 році життя після довготривалої і важкої хвороби перестало битися зболене серце Михайла Йосиповича Ревачка.

Багато хто з берегівчан навіть призабув, що свого часу директором райдрукарні майже двадцять п‘ять років працював М. Й. Ревачко. Справа в тім, що він понад шістнадцять літ тому переніс інсульт і важко хворів. Народився у інтелігентній сім‘ї, де батько був відомим у місті банкіром. У юнацькі роки в музшколі освоїв гру на скрипці, разом із ровесником Т. Шімоном, з яким сидів за однією партою, був обласним призером різноманітних туристичних походів і змагань тощо. І взагалі, відзначався життєво активною позицією, як і його брат Оскар, що працював у апараті райкому партії, але загинув у ДТП разом із сином. Не любив покійний пан Михайло згадувати цю печальну сторінку їхньої родини.
У районну друкарню, яку тоді очолював І. С. Гриценко, прийшов наприкінці 60-их років минулого століття – після закінчення першої міської десятирічки (1965 р.). Узяли його на роботу лінотипістом (сюди ж повернувся після служби в армії). Відтак облполіграфвидав скерував його на навчання у Львівський поліграфічний технікум (без відриву від виробництва). А коли у 1974 р. виникло питання про нового директора (пана Гриценка перевели на підвищення в друкарню м. Ужгород), керівником став 27-літній берегівчанин М. Ревачко. На той час він вельми добре себе зарекомендував на посаді майстра та інженера. Надто схильний був до вивчення нових технологій, але дбав, аби техніку не викидували на вулицю, а щоби служила якнайдовше. Це завдяки його настирливості та заповзяттю у друкарні було змонтовано офсетну машину німецького виробництва «Домінант» (1978 р.), яка тут служила до останього часу. Але й раритетні механізми приберіг – окремим старовинностям виповнилося на той час по сто літ. Мріяв про музей друкарства.
Колишній головний інженер райдрукарні, ветеран праці Марія Павлишинець із цього приводу каже, що така імпортна техніка мінімізувала ручну роботу та значно покращила якість поліграфічних послуг, додала у продуктивності праці тощо. Вона тепло, з добротою згадує про свого безпосереднього начальника. За її словами, покійний був простий у спілкуванні, щирий і нелукавий. Але надзвичайно відповідальний, розсудливий і надійний керівник. У такому ж ключі розмірковують Микола Міндюк, Марія Липницька, Ольга Чокуль, Олександр Ронто, Олександр Бакош, Валентина Фекете, Ліза Куташі, Федір Магочі та інші. Із ним працювалося напрочуд легко, він дбав про нормальний мікроклімат у друкарні, пильнував, аби ладилися стосунки з редакцією тодішньої райгазети тощо.
У цьому колективі у часи директорування М. Ревачка працювало майже чотири десятки чоловік (друкарі, лінотипісти, верстальники, палітурники, коректори тощо). Опанувавши свого часу усі робітничі професії, директор запросто міг сісти за лінотип й набрати чи виправити будь-який текст. Бувало, що й валик почистив чи помив. Або сам хватався за розвантаження рулонів газетного паперу, якого тоді десятками тонн щотижня потребувало виробництво. Як відомо, колись головним замовником для друкарні була редакція місцевої газети «Червоний прапор» («Вісник Берегівщини»), яка виходила тиражем понад 17 тис. примірників. Пам‘ятається, Михайло Йосипович до тих пір не пішов додому, доки новинку у світ не підписав головний редактор і не віддрукували сигнальний її екземпляр. Отже, він гідно очолював колектив друкарів до 1999 р. Відтак здоров‘я цього ввічливого та порядного чоловіка «підкосив» інсульт – важка хвороба надовго прикувала його до ліжка. Через це він зрідка виходив «на люди». Та, попри все, завжди цікавився, як і чим живе друкарня, місто, переймався долею працівників тощо.
Скорботна мить, на жаль, наступила 4 січня 2016 р. Родичі, близькі, колеги, друзі, а також численні знайомі, сусіди з болем у серці дізналися про сумну новину, що після жорстокого недугу, з яким М. Ревачко жив і боровся до останніх днів, його не стало. Невблаганна смерть, на жаль, вирвала з наших рядів 69-літнього екс-очільника райдрукарні. З життя пішла дуже поважна людина, надійний друг і товариш, з яким можна було, кажучи образно, і з‘їсти шкварку, і випити чарку, і скурити цигарку. Залишилася удовицею дружина Єва, опечалені син Михайло та донька Кларіка, онуки, свати. Вас довго пам‘ятатимуть за корисні та добрі діла, Михайле Йосиповичу!
Михайло ПАПІШ