Додати новий коментар

Виноградівщина радує своїм колоритом, сонячністю. Доброзичливі там люди. Але явно помітно, що зниження дієвості преси, поставлення періодичних видань на службу особистим інтересам їх власників, розбиття народу на купки, угрупування, партії посприяло зниженню уваги до інтересів простого народу.

Цим і скористалися різного роду глитаї.
Цьому підтвердження — село Веряця за Королевом. Там люди водноголос стверджували за наших відвідин, що за дві каденції сільського правління для простих людей нічого не зроблено. Останній голова сільради Іван Шароді самоусунувся від роботи, а "всім заправляє чіпка бухгалтерка Люба Іваніга."
— Голова сільради не може і, мабуть, не хоче зрозуміти, що ним маніпулюють, — цілком упевнений голова громадської організації інвалідів та малозабезпечених Іван Келемен. — Хоч його вибрали православні й треба би було мати Бога "в животі". Партія "Відродження" купила двадцятку. Багато невмотивованих витрат. Хоча завмерлий дитсадок знаходиться під Тисою, а благеньку дамбу будь-яка сильна повінь може знести. На її укріплення коштів не вистачає. Розкладка витрат у нас є. Треба тільки увага громадськості та керівництва області до сваволі на місцях.

ШАРОДІ ЛЯКАВ УБОЗом, А ПОТІМ УТІК НА БІЦІГЛЯХ

Коли ми зателефонували сільському голові, він закричав, що викличе на нас УБОЗ. Та страшніше будь-якого міліцейського формування виявилися для пана Шароді самі люди. Вони збиралися біля нас, прямо говорили про невдоволення сільськими правителями. Опитування ми робили прямо на хисткій зупинці перед сільрадою, де пив каву в розкішному кабінеті самовдоволений біров. Йому, звичайно, доповіли про народні хвилювання. Замість того, щоб підійти, поговорити, заспокоїти людей, вступити в полеміку в якийсь момент він вийшов і шпарко поїхав удаль на біціглях, поки не зменшився до розмірів крапки. Бо ж куплена два роки тому непогана автівка записана на доньку. А голова хіба своїми біціглями демонструє свою загальнонародну спрямованість, якої ніхто, втім, не помічає.
До трьох тисяч жителів Веряці страждають від циркуляції важких машин центральною вулицею на два кар’єри. Запиленість наймовірна. Хворіють діти, люди мруть від силікозу і туберкульозу. Одна водна труба так-сяк допомагає в потребах усім. Але замість глибини 50 метрів вона на тридцяти. Це, говорять люди, підла економія коштів в своїх інтересах. Водиця за якістю — чисто технічна, як у обласному центрі з радіатора. А в Горбках, що входять до сільради, взагалі носять воду на коромислах звіддаля. На перший погляд в цьому проглядається лірика, а на другий — елементарна бездушність на грані з геноцидом.

ЗА ПЕРЕЇЗДОМ — КЛАДОВИЩЕ

Навіть на померлих заробляють. Колишній голова, котрий обирався тричі, Іван Більце говорить, що на огорожу списали чимало цементу. Та ніхто, за його словами, не зацікавлений у скаргах громади. Тому наразі люди аршують, скіплять дерева і моляться за щастя на нічні та густі виноградівські зорі.
Олександр Чейпеш на своєму авті проїжджає туди-сюди захланною вулицею біля сільради. Якщо легковик здіймає такий пил — то що говорити про вантажівки з кар’єрів. Тому й силікоз, туберкульоз, найвища смертність у районі. Запиленість у дев’ять разів вища від норми. У Веряці — найвища смертність у районі.
Марта Поп говорить, що її 88-річна мама не отримує ніякої матеріальної допомоги, хоча у звітності сільради про це гласять височенькі цифри.
— І молодь не має роботи, — повідомляє Маруся Клопотарь. — Сама я прцюю в Хустській лікарні. Щось би робити для зайнятості і в селі. Та тут процвітають підтасовки. От і дитсадка нема. Тільки страшна споруда лякає собак. Але на завідувачку його... виділені кошти.
Для місцевого священика Михайла вирубали всі черешні, щоб він підлогу собі настелив. На кладовищі роми на одні труни кладуть інші.
Боротись би?!
— На жаль, у нас такі в основному люди, що порох будуть ковтати, а нич не скажуть, — сумує вголос працівниця Королівського депо Тетяна Чейпеш.
Так і живе вулиця Червоноармійська. Ковтає пил. А кар’єр поглибився. Тому всохли колодязі. Глибина нижча від рівня Тиси на тридцять метрів.
Тричі голова попередніх каденцій Іван Більце заявляє, що сум’ятний, нелюбимий народом нинішній голова — випадковий чоловік на своїй посаді.
— Юридично, звичайно, він голова, — запевняє він. — А фактично його усунула жвава бухгалтерка Іваніга від своїх обов’язків. Бюджет і всі головинські функції вона контролює сама. Тому Шароді нічим не турбується, а кожен день красиво бере папку під руку та йде у Виноградово. Восьмий рік немає звітів перед населенням. Тон у сільських процесах переважно задають дев’ятеро депутатів — працівники кар’єрів. Це свого роду диктатура пролетаріату у Веряці. Голова прикривається думкою депутатів. Ні разу не був створений тендерний комітет.
Фермер Іван Джуга впевнений, що допомагає сільському "безпредєлу" факт, що донька згаданої бухгалтерки працює в районному суді. Знання про це не дає змоги багатьом розкрити рота. Узвичаєна вже рабськість закарпатської психології.

КАРА БОЖА НА СЕЛО

Правда, район "заходів уживає". Було не так давно виявлено 253 тисячі нецільового використання коштів. За це наклали... 171 гривню штрафу тій же бухгалтерці Іванізі.
Над дитсадком, де могли б гратися діти, проходить високовольтна лінія напругою в 25 тисяч вольт. Вибухи в кар’єрі призводять до тріщин на оселях. Але хто підписувався під зверненнями проти всього безладу — потім потрапляли під уваги відповідних органів, а очільники спокійно розкошували далі. Сільська бібліотека скоро завалить прекрасну бібліотекарку. Ніхто її не ремонтує, щоб остання махнула рукою на просвіту народу, і там поставили ігрові автомати. А юнаки та дівчата, що навчаються, тільки там і можуть свої реферати і курсові роботи писати. Любов Гафинець через батьків з останніх сил відстоює життя сільського "вогнища" культури.
17 скарг на Веряцьку сваволю в усі інстанції не дали ніякого результату. Пан Більце вражений, що в сільраді взагалі не передбачено прийому громадян, людям не дозволяють бути присутніми на сесіях сільради. В Горбках узагалі ні води, ні клубу, школа знаходиться в різних пристосованих приміщеннях. Навіть екс-голова районної ради пан Довжанин при відвідинах цього населеного пункту промовив: "Я не знаю, як люди в цьому селі живуть!"
Таке враження, що Веряці доведеться зникнути з карти України. Тому перед селом навіть знака "ВЕРЯЦЯ" не поставлено.
Явна антидержавна діяльність неприкрито проводиться тут. Замість того, щоб ходити в гарних костюмах із кабінета в кабінет, цим могло би зайнятися й обласне управління СБУ.
Василь ЗУБАЧ, Іван ТУПИЦЯ