Рушниці, що не стріляють, виготовляє майстер з Івано-Франківщини

Роман Стринадюк із Косова займається художньою обробкою шкіри і металу

Заслужений майстер народної творчості Роман Стринадюк із Косова займається художньою обробкою шкіри і металу. Виготовляє хрестики, топірці, гуцульські ремені, тобівки, мисливські ножі, кремінні пістолі, мушкети, єпископські жезли, оклади до Євангелія, ковані скрині. А ще рушниці – але вони не стріляють.

На фестивалях чи виставках його не можна не помітити – в гуцульському кептарі, на голові крисаня, за ременем – пістоль. А перед майстром – його вироби, повз які чоловіки не можуть байдуже пройти: люльки, патронташі, порохівниці, мисливські ножі, кріси, рушниця.

«Кожен чоловік є воїн за природою», – каже Роман Стринадюк, який художньою обробкою шкіри і металу займається майже 40 років.



Не зброя, а сувенір



За життя зробив шість рушниць. Майстер називає їх «лялями», бо кожна – то витвір мистецтва, зі своєю назвою і сюжетом. Остання, приміром, «Невдале полювання»: як мисливець мріє, що глухаря вб'є, як іде на полювання, яку звірину зустрічає, як зі страху рушницю губить і на дерево вискакує – через те така назва. Все це викарбувано на металі і прикрашає рушницю.

Робота тривала і копітка, зазначає Роман Стринадюк: «То займає рік роботи, але то не такий рік, що десь щось собі зробив – десь не зробив. То треба 10-12 годин кожний день сидіти і то робити».

Скільки коштує така рушниця, майстер не хоче говорити. Робить на замовлення. Каже, що робив їх великим людям, і жодна не повторює іншу. Ці рушниці не для полювання, наголошує Роман Стринадюк: «Все може зробити ця рушниця, крім запалити всередині порох, бо я дірочку не просвердлюю, інакше була б закінчена вогнепальна зброя, я би мав з хлопцями в погонах сварку. А так – сувенір. Я роблю це, щоб милувало око».



Гарна робота цінується



Інші вироби Романа Стринадюка – ножі, порохівниці, оклади для Євангелія – теж зі своїми сюжетами. Каже, що гарна робота цінується, «вистачає і на бензин, і на харчі, і на прожиття». Порівнює з колишніми часами: у Спілці художників була робота для всіх, давали матеріал, ще й реалізовували, але були ідеологічні обмеження, хоча б на церковну атрибутику. Тож зараз майстрові краще працюється.

«Зараз ті ідеологічні пута розблоковані. Видумуй собі, що хочеш. Одно – аби людям сподобалось. Тепер мені краще все вдається, тому що зараз ніхто мене не питає, що ти робиш, а питають – що ти зробив», – зазначає Роман Стринадюк.

Два внуки Романа Стринадюка вчаться в Косівському інституті прикладного мистецтва на відділенні обробки металу. Один почав робити пістоль, другий – булаву.



Галина Добош, RadioSvoboda.Ua